Двадцять шостого жовтня в «Юридичному віснику України» (№ 42-43 (1215–1216) була опублікована стаття Головного редактора Ф. Іллюка «Окрема думка» судді КСУ: законне право чи підстава для відповідальності?», яка викликала жвавий інтерес у читачів газети. У зв’язку з цим ми вирішили продовжити обговорення даної теми й звернулися до судді Конституційного Суду України у відставці Петра Стецюка з проханням поділитися своїми міркуваннями щодо ситуації, яка склалася в КСУ навколо цієї проблеми. Нас цікавила, зокрема, реакція попередніх очільників Конституційного Суду на «окремі думки» суддів КСУ щодо рішень суду.

Стосовно нашого сьогоднішнього співрозмовника, то Петро Богданович Стецюк є кандидатом юридичних наук, у 2006–2016 роках був суддею КСУ (обраний за квотою ВРУ); до цього працював завідувачем кафедри конституційного права Львівського національного університету імені І. Франка. Як суддя КСУ написав низку «окремих думок», які свого часу викликали певний суспільний резонанс. На сьогодні Петро СТЕЦЮК — професор кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та позаштатний експерт з правових питань Центру Разумкова.

— Петре Богдановичу, яким був Ваш особистий досвід у написанні «окремих думок» судді Конституційного Суду України?

— Насправді в мене не було багато «окремих думок» як судді КСУ (трохи більше десятка за всю мою дев’ятирічну каденцію). При тому із самого початку своєї роботи суддею цього суду я ставився до «окремої думки» як до явища радше виняткового (виключного), ніж до «буденного», як до своєрідної гарантії незалежності судді КСУ — крайнього засобу у відстоюванні своєї позиції. Тому майже кожна моя «окрема думка» писалася як певний крик душі, як «протест проти сваволі більшості» (як мені тоді здавалося). І моя перша «окрема думка», власне, й була таким протестом. Стосувалася вона не рішення КСУ, а його ухвали (за певних обставин ухвали КСУ можуть мати таке ж важливе значення у справі забезпечення верховенства Конституції, як і його рішення). Якщо точніше, то була «окрема думка» на ухвалу КСУ про припинення конституційного провадження у справі щодо конституційності Закону України «Про особливості приватизації пакета акцій, що належить державі у статутному фонді відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (21.11.2007 р.). При тому і в той час, і тепер (через десять років) вважав і вважаю, що за надуманими (жодним чином юридично не обґрунтованими) підходами КСУ тоді, припинивши розгляд даної справи, фактично «освятив» своїм рішенням відібрання (пограбування) в українського народу його ж власності... Прикметним є те, що із чотирнадцяти суддів, присутніх на тому засіданні КСУ, крім мене, свою незгоду з тією ухвалою суду в своїх «окремих думках» висловили, здається, ще п’ять суддів...

А вже коли настали «часи Януковича», «окремі думки» довелося писати значно частіше — одіозних рішень Конституційного Суду в 2010–2013 рр., як ви знаєте, не бракувало. Чого варта лише одна справа про так зване узаконення «тушок» (справа щодо можливості окремих народних депутатів України брати участь у формуванні коаліції)? «Наслідки» цієї справи, на моє глибоке переконання, ми всі (українці) будемо ще довго й довго відчувати.

— А якою була реакція тодішніх очільників Конституційного Суду на написання суддями своїх «окремих думок»?

— Абсолютна більшість моїх «окремих думок» припала на період 2010–2013 рр., що фактично співпало з останнім роком головування в КСУ А. Стрижака і трирічним терміном перебування на цій посаді його наступника А. Головіна. Мені здається, що їхнє ставлення до цих ситуацій особливо не відрізнялося одне від одного. Назвати їх прихильними до фактів написання нами фактично протестних «окремих думок» (у справах, де вони особисто головували!) було б явним перебільшенням. Однак існувала пряма норма Закону «Про Конституційний Суд України» — ст. 64 «Окрема думка судді КСУ, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею КСУ в письмовій формі і додається до рішення чи висновку суду»). Цим, фактично, було гарантовано право судді Конституційного Суду на його окрему думку та визнано її невід’ємною частиною останнього (з усіма випливаючими з цього наслідками).

І навіть за таких обставин той самий А. Головін (голова КСУ 2010–2013 рр.) публічно, про що згадувалося в попередній публікації ЮВУ, пробував говорити про «певну суспільну шкоду» «окремих думок» окремих суддів КСУ. Згадане в статті його інтерв’ю в газеті «Закон і Бізнес» вийшло в травні 2012 року. А останніми «окремими думками» перед цим інтерв’ю були моя й судді КСУ Віктора Шишкіна щодо одного з найодіозніших рішень КСУ доби Януковича — рішення Конституційного Суду України у справі щодо конституційності положень частини другої статті 22 Закону України «Про вибори народних депутатів України» стосовно рівномірного віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України — міста Києва. Це було те рішення, через яке судом було фактично позбавлено громадян України (сотні тисяч!), які на той час проживали або перебували за кордоном, їхнього активного виборчого права в частині обрання народних депутатів України по мажоритарних виборчих округах.

Випадковість? Не думаю. Так, як, напевне, не було випадковістю й неопублікування наших із суддею В. Шишкіним (через два місяці після згаданого інтерв’ю голови КСУ) «окремих думок» разом із рішенням Конституційного Суду України у справі про обрання Голови Верховної Ради України (рішення 15-рп/2012 від 11 липня 2012 р.). Вісник Конституційного Суду України № 4 за 2012 р. опублікував це рішення без наших «окремих думок». І лише через наш протест наступний номер журналу (№ 5 за 2012 р.) повторно опублікував це рішення КСУ уже з нашими «окремими думками».

Невипадковими, напевно, були й спроби «обговорення» наших «окремих думок» (а фактично — спроби їх шельмування), ви тільки вдумайтесь, тогочасними діючими суддями КСУ на сторінках офіційного друкованого органу суду — «Вісника Конституційного Суду України».

Але все це пройшло, як і пройшов той (їхній) час.

— Петре Богдановичу, а після своєї відставки з посади судді КСУ Ви якось згадуєте свої «окремі думки», повертаєтесь до них, зрештою, не шкодуєте, що їх писали?

— Не шкодую — це точно. Можливо, треба було писати їх більше, як це, наприклад, робив Віктор Шишкін.

Свої «окремі думки», а особливо матеріали, пов’язані з їх підготовкою (звичайно, там, де є в тому потреба) я стараюсь використовувати у викладацькій роботі, читаючи авторський курс «Сучасний український конституціоналізм: проблеми теорії та практики» для магістрантів юридичних факультетів університетів. Мені, наприклад, було надзвичайно приємно побачити одну зі своїх «окремих думок» в «Антології сучасного українського конституціоналізму», яка вийшла в світ декілька років тому. Деколи пробую також використати зібрані матеріали при написанні «окремих думок» у науковій та експертній роботі. Життя ж продовжується...

— А що Ви думаєте з приводу статті «Окрема думка» судді КСУ: законне право чи підстава для відповідальності?», опублікованій у ЮВУ? Чому так сталося, що, переживши, здавалося б, найтемніші часи, Конституційний Суд України знову «дивує» нашу юридичну спільноту своїм ставленням до позиції суддів?

— Мені особисто сумно й прикро з усього цього. Очевидно, цю «ситуацію» треба негайно виправляти. Хоча не знаю, як і хто має це зробити? Але буде дуже шкода: і тим суддям Конституційного Суду та його співробітникам, які разом пережили 2010–2013 роки, і тим, хто повірив у КСУ і щиро вболівав за його долю в березні 2014-го, і суддям КСУ у відставці, які не соромляться сьогодні йти в студентські аудиторії, до своїх колишніх університетських колег, зрештою, до звичайних українських людей. Нам усім буде шкода, коли з’являться підстави згодом ставити теперішнього очільника КСУ в один ряд із його попередниками як заходитиме мова про «окремі думки» суддів Конституційного Суду України.

Водночас, маю щиру надію, що офіційні друковані засоби масової інформації (до яких, належить і газета Верховної Ради України «Голос України») не будуть порушувати норми Закону «Про Конституційний Суд України», публікуючи рішення та висновки КСУ.

— Дякуємо Вам за розмову.

Спілкувався Федір ІЛЛЮК

КОМЕНТАРІ

Як ми вже зазначали, опублікована в ЮВУ стаття Ф. Іллюка «Окрема думка» судді КСУ: законне право чи підстава для відповідальності?» стала приводом для досить широкої дискусії у соцмережах серед знаних фахівців та юристів. Тож сьогодні ми наводимо думки деяких з них:

Станіслав Шевчук — голова Конституційного Суду України:

— Що таке «окрема думка»? Це пошук істини, розвиток доктрини та продовження дискусії в широких професійних колах. Бо рішення Конституційного Суду пишуться не для політиків або на їх замовлення. Вони пишуться для всіх, це інтерпретація Конституції України. «Окремі думки» доповнюють рішення КСУ, збагачують їх зміст.

Олександр Костенко — доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) НАПрН України:

— Серйозна проблема для дискусії: чи страждає авторитет Конституційного Суду від «окремої думки» судді? Якою має бути «окрема думка» судді, щоб не вийти за властиві для неї межі й не перетворитися на необґрунтоване звинувачення?

Микола Хавронюк — доктор юридичних наук, професор:

— Рішення Конституційного Суду не може бути неправильним? І тому «окрема думка» судді КСУ, який не схвалює рішення більшості, підриває авторитет суду, авторитет держави взагалі, в тому числі на міжнародній арені? Щось це нагадує. Може, ці слова товариша Сталіна: «Один человек ошибаться может, а партия ошибаться не может».

Віктор Жердицький — український політик:

— До чого готують Конституційний Суд України напередодні виборів? Ми всі знаємо, що КСУ давно не є вільним від політичного тиску найвищих можновладців... Але були і є судді КСУ, котрі відстоювали Конституцію та в таких випадках повідомляли суспільству про порушення основ права й публікували свою «окрему думку».

Володимир Бойко — незалежний журналіст, громадський діяч:

— Право судді на висловлення «окремої думки» при колегіальному вирішенні справи — це не лише одна з гарантій суддівської незалежності. «Окрема думка» завжди вважалася невід’ємною частиною судового рішення. Саме тому в Законі «Про Конституційний Суд України» передбачено, що суддя, який брав участь у колегіальному ухваленні рішення, висновку або ухвали й залишився в меншості, може викласти в письмовій формі свою «окрему думку», яка публікується разом із цим актом.

Олена Перепадя — кандидат юридичних наук, журналіст видання «Deutsche Welle»:

— Свого часу на «окремих думках» до судових рішень я вчилася — саме там можна було вичитати не просто посилання на якусь статтю закону з подальшим її перетиранням, а смисл, аргументи, логічні умовиводи, історичні правові довідки. Це не означає, що всі мали писати «окремі думки», але вони однозначно додавали змісту судовому рішенню...

Юлія Кириченко — член правління Центру політико-правових реформ:

— В умовах слабкої судової влади, тенденції влади загалом до використання Конституційного Суду у власних інтересах «окрема думка» судді — це порятунок? Проте, де межа для «окремої думки», чи може бути відповідальність за неї?

Зазначимо також, що вказана стаття ЮВУ стимулювала фахове обговорення проблеми «окремої думки» судді, яка стане предметом експертної дискусії «Окрема думка»: спірні питання», організованої Центром політико-правових реформ, запланованої на 23 листопада.

Джерело:

«Юридичний вісник України», № 46 (1219) 16–22 листопада 2018 року. С. 4.