Слабка Європа — це рожева мрія авторитарних лідерів. Тому ЄС повинен зробити висновок після пандемії коронавіруса і бути готовим до змін.
Історія знає більше за будь-якого вчителя або вченого. Вона знає і про те, як хвороби змінювали історію людства, технічний прогрес та політичну карту світу. Сьогодні це може допомогти чиновникам не допустити фатальних помилок.
Як хвороби змінювали історію?
Перша історична згадка про епідемію, яку мені вдалось знайти, стосуэться 430 року до нашої ери. Тоді загинуло фактично все населення міста Афін. Існувало декілька версій походження мору. Одна з них свідчила про те, що хвороба була завезена торговими кораблями з далекого сходу, інша гіпотеза звинувачувала спартанців у тому, що вони отруїли джерело води під час Пелопоннеської війни. Природньо, що були і думки релігійного характеру, що нібито епідемія це відповідь "Олімпу" на гріховне життя тамтешнього населення.
Незважаючи на безліч гіпотез, винуватцем епідемії переможці Пелопоннеської війни призначили засновника афінської демократії Перикла, який був полководцем і до початку епідемії вміло протистояв натиску спартанців. Загинув політик від епідемії чуми, і разом з ним зупинився тодішній розквіт Греції.
Майже через тисячу років, у 536 році була зафіксована нова епідемія, яка забрала життя майже половини мешканців Візантійської імперії. Знову ж таки причин розвитку хвороби існувало безліч, зокрема релігійного характеру, але згодом вчені довели що тодішня пандемія розвивалась через масовий голод, численні збройні конфлікти та зниження середньої температури на Землі через вулканічну активність. Як результат, все це призвело до остаточного падіння західної Римської імперії та народження нової релігії — ісламу.
Перша згадка про чуму з Китаю датована 1325 роком. Тоді хворобу занесли торговці через шовковий шлях до грецьких поселень Криму. Цим скористались монголи, під час військового штурму фортеці Кафа (сьогодні окупована росіянами Феодосія), через катапульти перекидали тіла своїх померлих і поширювали хворобу серед захисників міста та її жителів.
Враховуючи тодішнє логістичне значення Кафи, вірус швидко поширився до старої Європи. Завершилась епідемія 1352 року, а жертв досягнула 25 млн, що на той час складало 5% усього населення Землі. На цей раз пандемія фактично стала причиною падіння феодального ладу, адже хвороба забрала велику кількість робочої сили, яка обслуговувала лицарство.
Чума проявлялась в Європі протягом 300 років, і сприяла цьому низька санітарія, брудні помешкання, нашестя пацюків та торгівля. Активна фаза боротьби розпочалась у Венеції, де в 1486 році був заснували перший державний орган виконавчої влади, який піклувався про стан здоров`я населення. Тоді його називали Магістрат для здоров'я, який під час спалаху чуми мав право вводити жорсткі заходи. Тут приймалися правила організації лазаретів, обмеження торгівлі, розміщення іноземців, видавалися приписи для лікарів і аптекарів.
З наукових праць італійських фармацевтів XV століття відомо, що населенню під час чуми настійно радили залишатися вдома та уникати масових зібрань. При цьому повітря очищали шляхом обкурювання ароматними травами, приміщення обприскували трояндовою водою і оцтом. Виходячи на вулицю, люди вдихали ароматні яблука, протирали оцтом обличчя та продукти харчування. Для збільшення імунітету, питна вода вживалась з кислими соками лимона та граната.
Ключовим моментом в захисті від чуми була ізоляція хворих в лазареті, а також знезараження протягом 40 днів товарів, до яких, як вважалося, могли пристати збудники захворювання. За різними оцінками рівень смертності від чуми в Європі досягав 60%. На одному тільки Піренейському півострові загинуло до 65% населення. Смерть забирала життя і великих лідерів того часу, тим самим змінюючи майбутнє королівств та держав.
Історія знає і випадки проникнення епідемій з Америки в Європу і подальше їх поширення на далекий схід. Літописами зафіксовано, що у 1494 році французьке військо під Неаполем було знищене невідомим тоді вірусом. Пізніше встановили, що це — венеричне захворювання. Відомий також випадок, коли низький імунітет ацтеків та інків до чужоземних збудників захворювання, пришвидшив падіння їх імперій та європейське завоювання Нового Світу в 1521 році. Тоді був зафіксований спалах таких захворювань, як віспа чи кір.
Чума потрапляла до Європи із Азії двіччі. Наступна хвиля епідемії припала на XVІI сторіччя, коли хвороба була зафіксована у Севільї в 1649 році. Лише після великої пожежі в Лондоні у 1666 році, коли відбулось буквальне вигорання джерел поширення епідемії, відбувся поступовий спад поширення хвороби в Старому Світі.
Наступний випадок масового захворювання зафіксували у 1812 році під час військової компанії Наполеона. Тоді французька армія потерпала від сипного тифу, який дивним чином вразив ворога російської імперії.
На початку ХІХ сторіччя на фоні активної індустріалізації, зростала кількість робочих поселень та бідних кварталів, де швидкими темпами поширювалась епідемія холери. Невідомо до яких змін могла би призвести хвороба, якби не технічний прогрес. Тоді він швидко допоміг перемогти епідемію за рахунок спорудження розгалуженої інфраструктури водовідведення та застосування антибіотиків.
Менше ніж за сто років, людство зустрілось з новою пандемією. Іспанський грип лише протягом двох років забрав до 50 млн життів, що значно більше за кількість жертв Першої світової війни.
Вперше хворобу виявили у військових таборах американської армії в Канзасі, де проходили підготовку десятки тисяч новобранців до висадки на європейський континент. Тоді відсутність належної гігієни, безліч виснажених підготовкою і ослаблених людей, а також обмежений простір сприяли поширенню збудника захворювання.
Вже на початку березня 1918 року американська військові лікарі зафіксували серед особового складу різке зростання кількості захворювань на грип. При цьому зменшити поширення інфекції на початковій стадії не вдалося, тому що тисячі хворих вже були в дорозі через Атлантику. В кінці березня 1918-го перші випадки захворювання з незвичайними симптомами виявилм на західному побережжі Європи, куди встигли дістатися кілька десятків тисяч американських солдат. Звідси вірус і почав активно поширюватися в Париж і далі на південь Франції, через Ла-Манш до Великобританії, ну і, звичайно, в сторону фронту — на захід Бельгії і схід Франції.
Потрапив вірус і в Іспанію. А оскільки тамтешні газети користувалися свободою слова і першими опублікували інформацію про загадкову епідемію, незабаром про "іспанську хворобу" стало відомо вже і в Німеччині. У той же самий час німецькі війська під час весняного наступу, демонстрували успіхи на Західному фронті і, зокрема, брали в полон безліч британських, французьких і американських солдат. Серед них були, звичайно, і заражені іспанським грипом. Таким чином епідемія вразила і німецьку армію, незабаром захворіли десятки і навіть сотні тисяч бійців.
Сьогодні через сто років після іспанського грипу людство зустрілось з новою пандемією. Немає сумніву, що хвороба буде переможена, а історія продовжена. Головне питання — коли це відбудеться, якою ціною і які уроки будуть винесені людством з геополітики пандемії?
Сценарії майбутнього для Європи
Базуючись на короткому історичному огляді, спробуємо проаналізувати можливі сценарії майбутнього Європи після подолання наслідків пандемії.
Слід нагадати, що Європу змогли об’єднати післявоєнна криза ХХ століття та спільні економічні інтереси. Спочатку це було об’єднання "вугілля-сталь" (1951 рік), через шість років асоціація атомної енергії (1957-й). Що маємо сьогодні? Запаси вугілля на континенті вичерпуються, споживання заміщується природним газом та відновлювальними джерелами енергії. При цьому, атомна енергетика Європейського Союзу активно критикується російською пропагандою.
Водночас, Кремль до 2030 року планує взяти участь в споруджені атомних електростанцій на території Чехії, Угорщини, Болгарії та Туреччини. Окрім енергетичного фронту, європейська єдність вже 12 років поспіль, в декілька хвиль атакується і на суспільно-політичному фронті.
Перша хвиля — фінансова криза 2008 року підтвердила на практиці деякі застереження євроскептиків. Найбільше постраждали прості люди, малий та середній бізнес, а транснаціональні корпорації так чи інакше збалансували свою діяльність у єврозоні.
Друга хвиля — масштабна міграційна криза 2015 року викликала новий суспільний протест. Причиною цьому стала відсутність ефективної кадрової політики для країн ЄС на фоні притоку дешевої робочої сили із Східної Європи та великому потоку нелегальних мігрантів з Близького Сходу.
Третя хвиля — розпочалась у 2016 році і остаточна завершилась на початку 2020 року, коли відбувся вихід Великобританії із Європейського Союзу. Попри очікування євроскептиків ця подія лише посилила союз Німеччини та Франції, зменшивши при цьому вплив США на європейський континент.
Сьогодні об’єднана Європа, як і все людство, зустрілось з новим викликом — короновірусом. Все вказує на те, що пандемія стає четвертою хвилею атаки на європейську єдність.
Ось кілька прикладів.
Італія першою прийняла бій з вірусом, і ціна цієї боротьби зростає щодня в геометричній прогресії. Поки Європейський Союз визначався з гуманітарною допомогою для форпосту боротьби з пандемією, його місце посів Китай. Тут справедливо нагадати, що Італія — перша європейська країна, яка свого часу підписала угоду про приєднання до реалізації масштабного інфраструктурного проекту "Новий шовковий шлях".
Цей проект полягає в постачанні китайських товарів на ринки ЄС. Інертність ЄС в частині надання допомоги для італійців та інших членів клубу в майбутньому викличе суспільний супротив такому об’єднанню, адже вчергове постраждають прості люди, а транснаціональні корпорації збережуть свої позиції з мінімальними втратами. Все це сприятиме подальшій економічній експансії Китаю, ну і, звісно, збільшення ролі Росії.
Чехія та інші країни ЄС, не чекаючи на рішення Європейської комісії, закрили свої кордони, що дало можливість зменшити темпи поширення інфекції, але і водночас стримати євроінтеграційні процеси. Незважаючи на складну ситуацію в Україні, компанія Antonov Airlines надала в оренду гордість вітчизняного літакобудування (АН-124 Руслан) для доставки з Китаю в Чехію необхідних медичних товарів.
Німеччина потрапила у скандал із привласненням засобів індивідуального захисту, які придбали Швейцарія та Австрія. Це один із яскравих прикладів національного егоїзму, який є основним викликом для європейської солідарності.
Слабка Європа — це рожева мрія авторитарних лідерів, які не знають нічого про демократичні цінності та рівні права простих громадян. Зберегти європейську солідарність — це забезпечити баланс сил на континенті, який гарантуватиме мир для наступних поколінь. Таким має бути головний висновок країн ЄС, який спонукатиме після завершення пандемії розпочати боротьбу з егоїзмом.
Світ після кризи
Завершуючи думку попередніх двох розділів, хочу висловити власний погляд на глобальні зміни, які можливо відбудуться у найближчій перспективі.
Отже, топ-п’ять ймовірних змін:
1. Переміщення центру світової економіки із США в Китай.
Історію пишуть переможці та лідери. Цей вислів буде визначальним, адже у боротьбі із пандемією наразі США, Великобританія і ЄС демонструють недостатнє лідерство та згуртованість, що неможна сказати про країни азіатсько-тихоокеанського регіону.
2. Поступове зняття санкцій з Росії, розв’язання нею більш жорсткої міжнародної політики на фоні падіння світових цін на природний газ і нафту.
Кремль, направивши в Італію лікарів та медичне обладнання для боротьби з коронавірусом, зменшив ймовірність того, що Рим проголосує за продовження дії антиросійських обмежувальних заходів. Збільшенню агресивності Росії також сприятиме зміцнення геополітичних позицій Китаю.
3. Перезавантаження економічних стратегій: локалізоване та маневрене виробництво, а також максимальне спрощення складних логістичних ланцюжків поставки ресурсів та збуту товарів.
Безумовно сприятимуть цьому розвиток робототехніки, біоінженерії та ІТ-технологій. Розвинуті держави збільшуватимуть стратегічні резерви сировини першої необхідності, поступово нарощуватимуть власне виробництво на фоні спрощення технологічних циклів, а також в очікуванні нових глобальних викликів.
4. Тимчасове зміщення фокусу уваги міжнародної спільноти із середньострокових викликів (наприклад, глобальне потепління) на подолання наслідків економічної кризи.
5. Переформатування міждержавних союзів та об’єднань.
Зростання кількості держав на грані дефолту. Звуження прав і свобод громадян. Збільшення кількості авторитарних лідерів на фоні остаточного затвердження владних повноважень, які були надані тимчасово на період подолання наслідків пандемії та економічної рецесії.
Джерело:
