До питання правового аналізу дій росії на ядерних об’єктах України

Російська Федерація підписала (14.09.2005) та ратифікувала (29.01.2007) Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму від 13 квітня 2005 року (далі — Конвенція), в якій першочергово зазначено: «дії збройних сил держав регулюються нормами міжнародного права поза рамками цієї Конвенції та що виключення деяких діянь зі сфери застосування цієї Конвенції не звільняє від відповідальності за незаконні з інших поглядів акти, не робить їх законними та не перешкоджає притягненню до відповідальності на підставі інших законів».

У даному контексті варто нагадати про дві норми міжнародного права, які прямо забороняють застосовувати збройні сили будь-якої держави для нападу та захоплення атомних електростанцій.

  1. Пункт перший статті 56 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів говорить про наступне: «Установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби й атомні електростанції, — не повинні ставати об'єктами нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є воєнними об'єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення»[1].
  2. Генеральна конференція Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ)[2] під час одинадцятого пленарного засідання схвалила (18 вересня 2009 року) заяву GC(53)/DEC/13: «Заборона збройного нападу або загроза нападу на ядерні установки під час експлуатації або будівництва»[3]. Порушення будь-якою державою даної заяви класифікується, як порушенням принципів Організації Об'єднаних Націй, її Статуту, міжнародного права та Статуту Агентства.

Таким чином, ООН та МАГАТЕ має всі підстави для відкриття впровадження щодо дій росії на ядерних об’єктах України, а також виключення держави-агресора із членів Агенції.

Повертаючись до Конвенції, статтею 1 встановлюється поняття ядерний об’єкт: «Будь-який ядерний реактор, зокрема реактори, установлені на морських суднах, транспортних засобах, літальних апаратах або космічних об'єктах для використання як джерела енергії, щоб приводити в рух такі судна, транспортні засоби, літальні апарати або космічні об'єкти чи для будь-якої іншої мети. Будь-яку споруду або засіб пересування, що використовуються для виробництва, зберігання, переробки або транспортування радіоактивного матеріалу».

Під дане визначення підпадають об’єкти Зони відчуження Чорнобильської АЕС та Запорізької АЕС НАЕК «Енергоатом», які були незаконно захоплені збройними силами РФ та російськими приватними військовими компаніями. Таким чином Конвенція може бути прямо використана для оцінки дій російських найманців і тих посадових осіб, хто їх наймав та/або співпрацював.

У пункті другому статті 2 Конвенції стверджується: «Будь-яка особа вчиняє злочин за змістом цієї Конвенції, використовує радіоактивний матеріал чи пристрій будь-яким чином або використовує чи ушкоджує ядерний об'єкт таким чином, що відбувається вивільнення або створюється загроза вивільнення радіоактивного матеріалу із наміром змусити фізичну чи юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію чи утриматися від неї».

Дії російських військ та найманців у Зоні відчуження Чорнобильської АЕС підпадають під класифікацію пункту першого статті 2 Конвенції, оскільки вони призвели до знеструмлення[4] відповідальних ядерних об’єктів та унеможливили планову ротацію обслуговуючого персоналу[5], що створило загрозу вивільнення радіоактивного матеріалу[6].

Другий епізод злочинних діянь російської орди, який також підпадає під класифікацію статті 2 Конвенції, полягає у силовому захопленні[7] та утриманні Запорізької АЕС до сьогоднішнього дня в небезпечних умовах через відключення доступу МАГАТЕ до системи моніторингу стану ядерного матеріалу[8].

Окреслені вище дії російської армії та приватних військових компаній є проявом ядерного тероризму та мають бути розслідувані державами-учасницями Конвенції[9]відповідно до статті 7 даного документу.

На час проведення розслідування, російські війська та незаконні збройні формування мають бути виведені з території ядерних об’єктів України, відповідно до статті 18 Конвенції, яка гарантує повернення ядерного об’єкту державі-власнику: «Будь-який радіоактивний матеріал, пристрій або ядерний об'єкт повертаються державі-учасниці, якій вони належать, державі-учасниці, громадянином або жителем якої є фізична або юридична особа, яка є власником такого радіоактивного матеріалу, пристрою або об'єкта, або державі-учасниці, з території якої вони були викрадені чи іншим чином незаконно отримані».



[1] Джерело — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text

[2] Згідно із Статутом МАГАТЕ, найважливіший напрям діяльності цієї організації— забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї.

[3] Джерело — https://www.iaea.org/sites/default/files/gc/gc53resdec-2009_en.pdf

[4] Повідомлення НЕК «Укренерго» від 09 березня 2022 року. Джерело — https://www.facebook.com/npcukrenergo/posts/327328592769306

[5] Заява міського голови Славутича Юрія Фомічова від 05 березня 2022 року. Джерело — https://www.slovoidilo.ua/2022/03/05/novyna/suspilstvo/okupanty-vzhe-desyatu-dobu-utrymuyut-praczivnykiv-chaes-zmini

[6] Повідомлення НАЕК «Енергоатом» від 09 березня 2022 року. Джерело — https://t.me/energoatom_ua/2511

[7] Повідомлення НАЕК «Енергоатом» від 04 березня 2022 року. Джерело — https://www.facebook.com/energoatom.ua/posts/pfbid02otHxkuayDSYK8QmJLX9Evb6o61e8cuJ9jysQa8UggeyTGv41QWZsMLRGrPFGwj77l

[8] Повідомлення Міжнародної агенції з атомної енергії. Джерело -  https://twitter.com/iaeaorg/status/1501706264153182209

[9]125 держав ратифікували Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму від 13 квітня 2005 року.

Максим Білявський

Провідний експерт енергетичних програм


Народився у 1986 р. в Житомирській області.

Освіта:

Житомирський державний технологічний університет, факультет інженерної механіки (2008).

Кандидат технічних наук (2010).

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (2012).

Автор 17 патентів на винаходи та більше 100 наукових праць в галузі енергетики та машинобудування.

Досвід:

2008–2011 — оператор очисних споруд, диспетчер з транспортування газу Рівненського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ДК «Укртрансгаз».

2011–2017 — провідний інженер, заступник начальника прес-служби, начальник відділу зв’язків з громадськістю та пресою ПАТ«УКРТРАНСГАЗ».

2017–2018 — директор з персоналу ПАТ «Магістральні газопроводи України», радник Міністра енергетики та вугільної промисловості України.

2021 — директор з інтегрованих комунікацій НАК «Нафтогаз України».

bielawski.maksym