Casus belli. Нещодавно офіційний представник Пентагону Джон Кірбі заявив, що розвідка США володіє інформацією про те, що Росія може оприлюднити сфабриковане відео нападу на людей, яке зможе використати як привід для нападу на Україну.

Такий ролик може бути «дуже натуралістичним пропагандистським відео, у якому будуть трупи та актори, що гратимуть шокованих людей, а також кадри зруйнованих об’єктів». За словами Кірбі, такий сфальшований напад може або відбутися на російській території. Або бути спрямованим проти російськомовних жителів на сході України.

Власне, підготовка громадської думки Росії до можливості «нападу ВСУ на народні республіки Донбасу» посилено проводиться російськими мас-медіа протягом останніх тижнів. Вони постійно публікують повідомлення «представників ДНР і ЛНР» на цю тему. Наприклад, 24 січня цього року представник так званої «Народної міліції ДНР» Едуард Басурін оприлюднив таке:

«Командование Народной милиции ДНР продолжает получать достоверные сведения о подготовке ВСУ к активным боевым действиям на Донбассе. Нами зафиксировано проведение в украинских вооруженных формированиях, находящихся в зоне так называемой «операции объединенных сил», мероприятий по подготовке к наступлению. … Факты говорят о том, что украинская сторона не просто продолжает попытки дестабилизации обстановки на Донбассе, обстреливая населенные пункты, а полным ходом готовится к силовому варианту решения конфликта. Командование Народной милиции ДНР настоятельно рекомендует противнику отказаться от своих преступных намерений. Акты украинской агрессии против Донецкой и Луганской народных республик не останутся без соответствующей реакции».

І подібні заяви повторюются щанайменше через день.

Згадаємо два найвідоміші випадки подібних провокацій, які були використані у середині ХХ століття і були ключовими подіями на етапі розвязування світової війни.

Casus belli. Операція «Консерви»

Операція «Консерви» — напад на радіостанцію в Гляйвіці — інсценування нападу Польщі на німецьку радіостанцію в прикордонному місті. Проведена СС 31 серпня 1939 року у рамках широкомасштабної «операції Гіммлер» для створення приводу для нападу Німеччини на Польщу.

У зв’язку із запланованим нападом на Польщу виникла потреба у правдоподібному приводі. Згідно з планом Гейдріха, співробітники СС, переодягнені у польську військову форму, мали напасти на радіостанцію у Гляйвіці (тепер Глівіце, Польща) та передати в ефір антинімецьке звернення польською мовою. Також напасти на лісництво в Пінчені на північ від Кройцбурга (тепер Ключборк, Польща). У Хохліндені, на ділянці кордону між Гляйвіцем та Ратібором (тепер Рацибуж, Польща) обстріляти митний пункт. Роль «загиблих під час нападу» призначалася ув’язненим концтаборів, убитих отруйними інєкціями і вже після цього доставленим місце подій. На есесівському жаргоні вони називалися «консервами»; звідси і назва операції.

31 серпня о 20:00 нападники увірвалися до приміщення радіостанції і відкрили безладну стрілянину. Працівників радіостанції зв’язали та замкнули у підвалі. Незабаром слухачі радіостанції почули «полум’яну промову» польською мовою на тлі пострілів. Вся операція зайняла трохи більше 4 хвилин. Полишаючи радіостанцію, нападники залишили після себе дбайливо розкладені трупи у польській формі. Те саме відбувалося в інших місцях акції. Наступного дня до німецького народу звернувся Гітлер, заявивши, що Польща здійснила напад на німецьку територію. І що з цього моменту Німеччина перебуває у стані війни з Польщею.

Casus belli. Майнільський інцидент

Майнільський інцидент — імітація обстрілу радянських військових фінською артилерією біля села Майніла на радяньско-фінському кордоні.

Микита Хрущов у своїх спогадах пише, що на нараді в Кремлі Сталін сказав: «давайте почнемо сьогодні» — і того самого дня привід для війни знайшовся. Згідно з доповіддю радянського військового командування, «у результаті пострілів з фінської території о 15:45 26 листопада 1939 загинуло 4 і поранено 9 військовослужбовців». Однак, імена військових, які нібито були вбиті, так і не були опубліковані.

Через кілька годин після інциденту нарком закордонних справ СРСР В. Молотов вручив фінській стороні ноту з пропозицією відсунути фінські війська від кордону на 20–25 км. У радянській пресі інцидент був негайно охарактеризований як «нахабна провокація фінської вояччини». В газетах, по радіо і на мітингах лунали заклики «дати відсіч налітникам, що зарвалися» і «відповісти потрійним ударом». У наступні кілька днів у радянській пресі також з’явилися повідомлення про інші збройні сутички на радянсько-фінляндському кордоні (включаючи перестрілки, артобстріли та нібито перетин кордону фінськими прикордонними загонами), засновані на донесеннях радянських прикордонних військ.

Фінська сторона відразу ж заявила, що в цей час фінські передові батареї легкої артилерії не могли обстріляти район Майніли, оскільки знаходилися на відстані 20 км від кордону. У ноті у відповідь від 27 листопада фінляндський уряд повідомив, що за результатами розслідування, постріли були зроблені з радянської сторони. Зі свого боку Фінляндія заявила про готовність обговорити двостороннє відведення військ від кордону та запропонувала провести спільне розслідування інциденту.

Радянським керівництвом нота фінського уряду була розцінена як така, що «відбиває глибоку ворожість уряду Фінляндії до Радянського Союзу і покликана довести до крайності кризу відносин між двома країнами». 28 листопада СРСР в односторонньому порядку оголосив таким, що втратив чинність, пакт про ненапад з Фінляндією. Заявивши, що «вважає себе вільним від зобов’язань, взятих під час підписання пакту про ненапад, укладеного між СРСР і Фінляндією і систематично порушуваного урядом Фінляндії». Ця нота фактично означала розрив радянсько-фінських відносин. 30 листопада СРСР розпочав наступ на фінську територію.

«Забезпечення безпеки»

17 квітня 1940 року Йосип Сталін на нараді, присвяченій підсумкам війни із Фінляндією, розкрив «причини, необхідність цієї війни, та її вчасність», з точки зору уряду СРСР:

«Нельзя ли было обойтись без войны? Мне кажется, что нельзя было. Невозможно было обойтись без войны. Война была необходима, так как мирные переговоры с Финляндией не дали результатов, а безопасность Ленинграда надо было обеспечить безусловно, ибо его безопасность есть безопасность нашего Отечества… Второй вопрос: а не поторопились ли наше Правительство, наша Партия, что объявили войну именно в конце ноября — начале декабря, нельзя ли было отложить этот вопрос, подождать месяца два — три — четыре, подготовиться и потом ударить? Нет. … Там, на Западе, три самых больших державы вцепились друг другу в горло; когда же решать вопрос о Ленинграде, если не в таких условиях, когда руки заняты и нам представляется благоприятная обстановка для того, чтобы их в этот момент ударить».

Тобто Сталін сам визнав, що час «удару» по Фінляндії був обраний радянським керівництвом відповідно до тогочасної міжнародної ситуації. А «напад Фінляндії на радянських військових» якомось дивним чином відбувся саме тоді, коли потрібно було знайти привід для війни.

Тема «забезпечення безпеки» і «гарантій безпеки» так само сьогодні використовується російським керівництвом, як і радянським режимом у 1939 році. Тобто і сьогодні запущений єдино можливий метод легітимізації в очах громадської думки власної агресії — виставити її як відповідь на агресію супротивника. Однак, у цього методу є один суттєвий недолік — в новітній історії він використовувався занадто часто, і через «баналізацію» вже втрачає силу достовірності. Тим більше в умовах інформатизованого суспільства, коли жоден факт приховати практично неможливо. І тут багато що залежатиме від того, чи погодиться світова спільнота бути втягнута у події, сценарії яких були прописані багато десятиліть тому.

Casus belli — з лат. «привід для війни» — формальний привід для розв’язування війни однією державою проти іншої. Тісно пов’язаний із теорією справедливої війни, згідно з якою не можна починати війну без справедливої причини. На практиці казус беллі часто використовувався державами для приховання справжніх цілей і причин війни

Джерело: