Питання, що винесені на обговорення:
- сутність поняття “сек’юритизація”;
- понятійний апарат у сфері національної безпеки;
- сфери життєдіяльності держави та суспільства, що потребують сек’юритизації.
Учасниками круглого столу є представники провідних державних і недержавних наукових центрів.
Початок о 12:00. Модератор Микола СУНГУРОВСЬКИЙ
З вітальним словом виступив Президент Центру Разумкова Ю.В.ЯКИМЕНКО
Він повідомив присутніх з досвідом досліджень у Центрі Разумкова різних аспектів державної і суспільної безпеки. Підкреслив актуальність цієї тематики у стані війни. Саме багатоаспектність сучасних теоретичних досліджень зумовлює потребу узагальнення їх результатів з метою впровадження у практичну політику. Це вимагає створення та широкого обговорення єдиного понятійного апарату. Саме цьому присвячений сьогоднішній захід.
Реультати проєкту презентував керівник проєкту М.В.СУНГУРОВСЬКИЙ
Центр Разумкова за підтримки Представництва Фонду Ганнса Зайделя в Україні розпочинає проєкт «Концепція сек'юрітизації державної політки і суспільства та перспективи її впровадження в Україні». За задумом, він має стати тригером для започаткування в Україні грунтовних досліджень, об’єднаних єдиною метою – забезпечення національної безпеки та розвитку України під час війни і повоєнний період.
Сьогодні Україна перебуває у стані критичного напруження в залученні внутрішніх і зовнішніх ресурсів для відстоювання суверенітету та незалежності. До кількісної переваги ворога, проблем з військово-технічною допомогою додаються багато власних недоліків в організації ефективних воєнно-політичних і соціально-економічних процесів, що загрожує негативними наслідками як для державності України загалом, так і для її демократичного устрою.
Україна перебуває зараз і перебуватиме ще тривалий час в особливому стані мобілізації зусиль і ресурсів усього суспільства на захист незалежності, суверенітету, демократичного устрою.
Така ситуація вимагає системного переосмислення засад внутрішньої і зовнішньої політики України, суттєвого реформування практично всіх сфер життєдіяльності із широким залученням інститутів громадянського суспільства. Наразі в Україні спостерігається поява громадських ініціатив, рухів з концепціями під яскравими назвами (витяги з концепцій):
тотальная оборона — мобілізація державою, суспільством усіх економічних і людських ресурсів для захисту країни на випадок війни, залучаючи для оборони як військові, так і цивільні інститути;
розумна мілітаризація – здатність громадян до оборони, починаючи з патріотичного виховання у дитячому садку, начальної, середньої та вищої школи. Виховання у громадян позитивного відношення до зміцнення обороноздатності країни, престижності служби у війську, гордості за славне минуле. Міцна оборонна промисловість.
економічна мілітаризація – пріоритетний розвиток оборонної промисловості, її приватного сектору; оборонка – локомотив економічного розвитку; взаємний трансфер технологій між оборонною і цивільною промисловістю; кооперація із західними партнерами.
оборонна демократія – режим функціонування демократичного державного правління в умовах воєнного часу зі збереженням основних прав і свобод;
озброєна, войовнича демократія – демократичний устрій, здатний захищатися від впливу деструктивних політичних сил;
тощо.
Попри те, що це явище є реакцією на наявні виклики, спрямованість і зміст цих ініціатив, на наш погляд, є відносно фрагментарними та недостатньою мірою перекривають реальні потреби в забезпеченні національної безпеки і розвитку України.
Метою фахової дискусії є з’ясування сутності реальних процесів і потреб, узгодження понятійного апарату з метою виходу на подальші конструктивні дослідження, оцінку реальних загроз і ризиків, визначення інструментів їх подолання.
У політичному дискурсі сек’юритизація часто має негативні відтінки:
- на міжнародному рівні – зростання військового потенціалу, спрямованість на агресію (навіть неявна) викликають підозру у інших держав, спричиняє напруженість у відносинах між ними;
- усередині країни – посилення безпекових інститутів викликає підозру і створює можливості для посилення авторитаризму та утиску прав і свобод.
З огляду на ці зауваження сек’юритизація державної політики та суспільства в Україні у воєнний і повоєнний період (демократична сек’юритизація) розглядається як
збалансований за усіма сферами суспільних взаємовідносин режим діяльності держави та суспільства в умовах кризової і конфліктної ситуації, коли головним пріоритетом є забезпечення національної безпеки зі збереженням стійкої демократії.
Візія сек’юритизованих держави та суспільствау гаслах
Зовнішня політика: спрямованість на стримування зовнішньої агресії; зміцнення всебічного, насамперед безпекового, партнерства, союзів, альянсів демократичних країн.
Суспільство: патріотизм і висока мотивація громадянської активності; солідарність у позиціях і консолідація зусиль; 100%-ва готовність до участі в захисті країни; інформаційна стійкість.
Сектор безпеки: структурно-функціональна оптимізація сектору безпеки; стратегічне обладнання території; технологічність силових структур; потужні мобілізаційні резерви; ефективне військово-цивільне співробітництво; цивільна оборона, що охоплює цивільний захист.
Внутрішня політика: верховенство права; закони – однакові для всіх; демократія, що вміє захищатися; раціональна децентралізація; стійкість соціального захисту громадян; обгрунтований виключний перелік обмежень прав і свобод в умовах особливого періоду; демократичний контроль над державним апаратом.
Урядування: процесо-орієнтований підхід в управлінні; головний пріоритет – оборона; формування державної політики в усіх сферах з урахуванням цього пріоритету; сталість правил, норм, процедур.
Економіка: стійкість ключових секторів економіки; потужний оборонно-промисловий сектор; інноваційність; інвестиційна привабливість; стандарти корпоративного управління; міцна взаємовигідна кооперація із зовнішніми партнерами; вихід на зовнішні ринки
Метою нашої дискусії є не обговорення якихось готових результатів, висновків, тверджень. Все це має стати результатом наступних досліджень у різних предметних галузях з однією обов’язковою умовою – єдиний понятійний апарат, єдина методологія як засіб неформальної координації, спосіб налагодження інтерфейсів між різнородними дослідженнями. Обговоренню такої методології будуть присвячені наступні експертні обговорення і круглі столи в рамках проєкту.
Особливістю такої методології є те, що вона спрямована на створення раціональної системи національної безпеки, може бути адаптована до будь-якої сфери життєдіяльності та будується за певною логікою, початковими елементами якої є не спроможності і навіть не загрози, а об’єкти загроз та, відповідно, захисту. Такими об’єктами вважаються ціннісні засади та їх носії, національні інтереси та їх виразники, процеси реалізації стратегічних цілей (підходи, способи, ресурси). Таким чином передбачається забезпечити повноту, несуперечливість результатів досліджень і пошук потрібних рішень не за принципом “найефективніший із найекономічніших”, а навпаки “найекономічніший з найефективніших”.
Можливі напрями досліджень:
- Необхідність конструктивного та солідарного сприйняття суспільством і владою запровадження політики тотальної оборони: завдання громадянської і політичної освіти.
- Належне урядування у визначенні та реалізації пріоритетів соціально-економічного розвитку в умовах жорстких ресурсних обмежень під час війни та повоєнного відновлення: завдання економічної інженерії.
- Правові засади обмежень прав і свобод під час війни та повоєнного відновлення: ризики для демократії.
- Демографічні виклики для національної безпеки та демократії під час війни та повоєнного відновлення.
- Взаємодія державної влади та органів місцевого самоврядування: питання децентралізації, розподілу ресурсів, повноважень і відповідальності.
Головні тези виступів
О.Є. БЄЛОКОЛОС, директор Центру досліджень національної стійкості.
Згадав історію виникнення поняття стійкість у контексті боротьби з COVID 19. Підкреслив роль недержавного сектору, громадських активістів, волонтерських організацій у забезпеченні стійкості України, а також важливість дослідженняяїї досвіду у протистоянні з потужнішим ворогом. Поділився досвідом дипломатичної роботи в Кенії і враженнями від сприйняття тамтешніми політиками та суспільством спроможності України попри воєнні втрати забезпечувати продовольством інші країни. Висловив згоду із запропонованним визначеннями головних понять.
У ремарках до виступу модератор завернув увагу на більш тривалу історію досліджень стійкості демократії в європейських країнах, а також економічної стійкості в Україні. Закликав до поглиблення системних досліджень властивостей держави та суспільства, що забезпечують їх безпеку (передбачення, стримування, захищеність, стійкість, живучість, адаптивність). Запропонував розробку кодексу законів про особливий стан, який би охоплював надзвичайний стан на випадок кризових ситуацій різного походження, особливий (передконфліктний) період, воєнний стан та визначав виключний перелік обмежень прав і свобод у цих випадках.
К.Є.ВОЙТОВСЬКИЙ, головний консультант відділу проблем стратегічного планування Національного інституту стратегічних досліджнь.
Ознайомив присутніх з досвідом досліджень НІСД у сфері національної стійкості, з яким вже ознайомлені та використовують багато державних і недержавних структур. Зокрема розроблено термінологічний словник, який дещо не збігається із запропонованим понятійним апаратом. Було б корисно обговорити напрацювання різних аналітичних центрів, пошукати точки збігу та скоординувати їх діяльність.
У ремарках до виступу модератор акцентував на необхідності чіткої структуризації понять безпека і стійкість. Стійкість є не окремою системою, що взаємодіє із системою забезпечення безпеки, а є однією з властивостей системи (держави, суспільства) разом зі здатністю передбачати, стримувати загрози, захищатися від них, виживати в умовах їх впливу, та як і інші вимагає вдосконалення. У цьому контексті напрацювання НІСД є дуже глибокими, корисними, але потребують більш чіткої структуризації.
І.Б.КОЛІУШКО, Голова правління Центру політико-правових реформ.
Сек’ритизація – це нова постановка питання про забезпечення національної безпеки. Ретельного опрацювання вимагає інституційне забезпечення діяльності держави та суспільства, особливо, коли внутрішні загрози переважають зовнішні. Серйозні виклики пов’язані із завершенням війни та інтеграцією ветеранів до цивільної діяльності, в т.ч. до політичних процесів. Пов’язана з цим слабкість України може бути використана недругами як зі Сходу, так і з Заходу. Урядування в Україні має бути спрямоване в т.ч. на прогнозування, аналіз ризиків, викликів і загроз, на реагування на них на ранніх етапах їх зародження. Інституційна складова цього в Україні не розвинута. Стратегія реформування державного управління 2016р. провалилася. Немає чітко структурованої системи формування державної політики. Я бачу два завдання в контексті сек’юритизації: по-перше, забезпечення стабільного суспільства і, по-друге, побудова ефективної системи урядування, здатної на випереджальне формування політики. ЦППР працює у цьому напрямі, зокрема на розробкою нового суспільного договору для стійкої країни, здатної розвиватися. Запрошуємо присутніх долучитися до цієї роботи.
О.В.САВЧЕНКО, професор кафедри загальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор психологічних наук.
У наданих вами матеріалах не враховані психологічні аспекти, а саме сприйняття людиною, суспільством державних політик. Погоджуюсь з наведеними в позиційних матеріалах визначеннями безпеки і стійкості. Можу додати, що людина у стійкому стані починає зневажати безпекою і сама може стати небезпечною. Безпека людина сприймає у контексті обмежень, коли рішення приймаються за неї. Але що більше обмежень, то менше свободи. Це джерелом протестних настроїв. Саме ця пропорція між обмеженнями і свободою потребує поглибленого дослідження. В Україні не достатньою мірою налагоджені канали спілкування влади та експертної спільноти з суспільством, його інформування. Робота з суспільством, формування безпекової культури мають стати неодмінними складовими забезпечення національної безпеки, стійкості суспільства.
Г.П.СИТНИК, завідувач кафедри глобальної та національної безпеки Науково-навчального інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор наук з державного управління, професор.
Сьогодні на глобальному, регіональному, національному рівнях формується нова соціальна реальність, що супроводжується зростанням, ентропії, хаосу. Гідне місце у новому світовому порядку зможуть посісти країни, що матимуть необхідні ресурси в широкому розумінні (кадрові, матеріальні, інформаційні та ефективного управління). З питанням упавління в Україні ситуація дуже погана. Ліквідовані провідні освітні заклади з підготовки управлінців державного та муніципального рівнів. Ліквідовані галузі знань у сфері державного управління. Фахівці-управлінці, в т.ч. у сфері безпеки, не вважаються престижними, потрібними державі. Саме в контексті ефективності управлінських рішень у безпековій сфері сек’юритизація є дуже важливим напрямом досліджень. Зростає важливість зовнішньополітичного аспекту безпеки, коли всі борються за ресурси та водночас відчувають управлінську кризу. Це викликає потребу підвищення наукової складової підтримки управлінської діяльності, покращення якісних і кількісних показників підготовки управлінських кадрів. У цьому питанні понятійний апарат має фундаментальне значення.
Р,В.БАЛАБАН, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАНУ, експерт проєкту, кандидат політичних наук.
Важливість започаткованого Центром Разумкова проекту зумовлена тим що він може та повинен стати стати початком кількох взаємопов’язаних досліджень із забезпечення національної безпеки України. Цікавим моментом є передбачуваність загроз, уникнення ефекту їх раптовості. Кожен виступ сьогодні додає певні нові аспекти, що підвищує важливість цього проєкту. Особливо в напрямі роботи із суспільством. Бажано було виробити таку модель безпеки яка б була мінімально залежною від внутрішніх політичних коливань, або адаптивною до них.
О.С.КУЧИК, завідувач кафедри міжнародної безпеки і стратегічних студій Львівського національного університету ім. І. Франка, кандидат історичних наук, доцент.
Сек’юритизація має вийти далеко за рамки мілітарної складової, бути спрямована на формування стратегії забезпечення національної безпеки в усіх сферах життєдіяльності та мати практичну спрямованість. Галузь освіти, підготовки фахівців у сфері управління безпекою як на національному, так і міжнародному рівнях. зауважень до понятійного апарату немає, крім того, що йог треба адаптувати до різних галузей знань і практичної діяльності. Треба приділити увагу кризовому менеджменту та діяльності суспільства у кризових ситуаціях. У цьому сенсі важливо вивчати досвід європейських партнерів, ділитися з ними нашим досвідом і налагоджувати наукові, освітні і практичні зв’язки з ними.
Наприкінці виступів модератор обрисував поточний стан і перспективи проєкту та закликав присутніх зробити посильний внесок в його реалізацію і обмін своїми результатами з метою збагачення знаннями всієї експертної спільноти.
У заключному слові Президент Центру Разумкова Ю.В.Якименко підкреслив, що кінцевою метою проєкту є розробка універсальної методології, на задах якої формуватимуться дієві стратегії і політики функціонування та розвитку держави і суспільства в умовах впливу великої кількості деструктивних чинників. Це довгий шлях і зараз ми перебуваємо на його початку. Водночас після початку російської агресії в Україні практично напрацьовані досить ефективні механізми забезпечення стійкості держави і суспільства (волонтерський рух, розвиток приватного сектору ОПК, підтримка біженців і ВПО, функціонування банківської системи, енергетики тощо). Вони потребують вивчення, розвитку, вбудови в загальну структуру системи забезпечення національної безпеки. Ми запрошуємо представників експертної спільноти до участі у проєкті і дякуємо учасникам сьогоднішньої дискусії за цінні зауваження і пропозиції.
БАЗОВІ ВИЗНАЧЕННЯ
Демократична сек’юритизація – це збалансований за усіма сферами суспільних взаємовідносин режим діяльності держави та суспільства в умовах кризової і конфліктної ситуації, коли головним пріоритетом є забезпечення національної безпеки зі збереженням стійкої демократії.
Безпека – стан (діапазон станів) об’єкта, суб’єкта, системи та їх оточення, в якому відсутні загрози реалізації визначених цілей або забезпечуються сприятливі умови для їх реалізації за наявності та/або в передбаченні впливу загроз. (Або – умови, за яких об’єкт, суб’єкт, система перебувають у стані, в якому відсутні загрози реалізації визначених цілей або забезпечуються сприятливі умови для їх реалізації за наявності та/або в передбаченні впливу загроз). Близьким (але більш вузьким) до поняття безпеки є захищеність від загроз, що часто використовується як синонімічне в контексті наявних загроз. Небезпека – стан об’єкта, суб’єкта, системи, в якому вплив загроз може завдати або завдає шкоди, ускладнює або унеможливлює реалізацію визначених цілей.
Безпека системи забезпечується наявністю у неї наступних властивостей:
- здатності передбачати (predictability), запобігати (preventability) та уникати, відвертати (invincibility, ability to avoid, to avert) вплив загроз;
- якщо уникнути впливу не вдалося – здатності залишатися неуразливим (invincibility), чинити опір (resistance), захищатися (protactabilty, defensibility) від такого впливу;
- якщо захист “пробитий” – стійкості (resilience) тобто здатності в умовах впливу певних деструктивних чинників зберігати функціональність (to remain operational, elasticity), не виходячи за допустимі діапазони ключових параметрів, і повертатися до стану рівноваги (return to steady state, springiness). Зазначення діапазонів параметрів системи є обов’язковим у класичному визначенні стійкості динамічних систем (по Ляпунову);
- якщо внаслідок впливу деструктивних чинників ключові параметри функціональності перетнули допустимі діапазони – живучості (survivability), тобто здатності системи продовжувати функціонування в “аварійному режимі” та відновлювати стійкість за рахунок внутрішніх ресурсів і їх залучення ззовні;
- властивості стійкості та живучості системи посилюються за наявності у неї здатності пристосовуватисядо впливу деструктивних чинників (адаптивності, adaptability) – особливо в умовах нелінійної реалізації гібридних загроз; і навпаки – послаблюються якщо система (суспільство, держава) є недостатньо гнучкою(inflexible, rigidity), слабкою (weak) та уразливою (vulnerable, fragile).
Наведені вище поняття можуть мати специфічні визначення залежно від масштабів (міжнародна, регіональна, національна безпека) та сфер застосування (воєнна, економічна, енергетична, інформаційна, кібернетична безпека тощо).
Безпека національна – стан (діапазон станів) суспільства, держави та їх оточення, в якому відсутні загрози національним цінностям, їх носіям (людині, суспільним і державним інститутам, бізнесу), стратегічним цілям розвитку (національним інтересам) і процесам їх реалізації або вони є надійно захищеними від наявних і потенційних загроз і стійкими до їх впливу.
Критерії:
І. Стабільна безпека. Це найвищий рівень безпеки, коли можна стверджувати, що
(а) гарантовано вдасться усунути умови виникнення внутрішніх і зовнішніх протиріч;
або
(б) протиріччя, що виникають, можуть бути усунуті ще на стадії їх зародження;
або
(в) навіть наявність протиріч суттєво не загрожує національним інтересам.
ІІ. Надійний захист. Це більш реалістичний рівень ефективності системи захисту, який характеризується тим, що
(а) уникнути загострення напруженості, передконфліктної чи конфліктної ситуації і впливу загроз не вдається;
але
(б) початок впливу загроз, зародження конфлікту виявлено вчасно;
та
(в) напруженість (передконфліктна ситуація) може бути локалізована та не доведена до конфлікту;
або
(г) у випадку виникнення конфлікту його вдається вчасно локалізувати, уникнувши значних втрат, залучивши для цього передбачені резерви;
або
(д) локалізувати конфлікт не вдається, але інститути держави та суспільства, економіка зберігають функціональність у допустимих діапазонах і здатність повернутися до штатного режиму функціонування;
або
(е) конфлікт завершується на загалом прийнятних для країни умовах;
причому
(е) негативні наслідки конфлікту можуть бути відшкодовані.
ІІІ. Критичний стан системи захисту. Це небезпечний стан, коли:
(а) уникнути конфлікту не вдається;
більше того,
(б) для врегулювання конфлікту потрібне залучення всіх наявних можливостей і ресурсів, що через жорсткі ресурсні обмеження може завдати суттєвої шкоди досягненню національних інтересів;
або
(в) конфлікт загалом може бути локалізований, але країні може бути завдано значних втрат;
причому
(г) ліквідація наслідків конфлікту суттєво стримуватиме або навіть унеможливить досягнення національних інтересів;
або
(д) конфлікт може бути врегульований не на користь країни (за рахунок відмови від досягнення окремих важливих інтересів), але в цілому ці втрати ще можуть бути частково відшкодовані.
- IV. Система захисту зруйнована. Це стан, коли виявляється, що наявних ресурсів і джерел їх відновлення не вистачає для організації захисту – загрози є непереборними. Це вимагає переоцінки ситуації, що склалася, зміни системи базових потреб, національних інтересів, стратегічних цілей, підходів до побудови системи захисту.
Пріоритет – це перевага певної цілі, результату, способу, напряму дій над іншими. Пріоритети, що визначаються під час планування процесу (зокрема, соціально-економічного розвитку, забезпечення безпеки) поділяються на політичні та технологічні.
Політичні пріоритети визначаються на етапах формування концепцій і стратегій та відбивають, по-перше, схильність суспільства, політичного керівництва держави до певних стратегічних напрямів, цілей, по-друге, їх готовність до ризиків, обмежень і втрат на користь цілей, визначених пріоритетними.
Під час визначення та використання політичних пріоритетів можна спостерігати характерні помилки. Часто робляться спроби здійснити на підгрунті цих пріоритетів розподіл бюджетних ресурсів. Проте, на концептуальному і стратегічному етапах ще відсутні достатні дані про способи реалізації стратегічних цілей, їх технологічну насиченість, немає достатнього уявлення про питому вагу витрат на реалізацію відповідних напрямів (заходів) у “пакеті” бюджетних пропозицій.
У багатьох випадках для визначення політичних пріоритетів і розподілу бюджетних витрат користуються попереднім досвідом, у т.ч. визначенням узагальнених фінансових показників (відсоткових часток видатків на соціальне забезпечення, оборону, науку, освіту тощо). Як правило, такі розрахунки базуються на попередніх (не завжди позитивних) тенденціях бюджетного процесу і процесу соціально-економічного розвитку минулих років, а тому зумовлюють скоріше консервацію негативних тенденцій і не сприяють удосконаленню зазначених процесів.
Отже, на етапі формування концепцій і стратегій зарано визначати остаточний розподіл бюджетних ресурсів: це може бути зроблено лише приблизно, орієнтовно – як встановлення рамкових умов можливих ресурсних видатків, їх обмежень, які потім будуть уточнюватися.
Більш детальне обгрунтування пріоритетів і ресурсних потреб відбувається на етапі формування програм. На цьому етапі не лише розраховується вартість тих чи інших заходів, але й детально визначаються їх часова послідовність, технологічна насиченість, а на підгрунті цього та з урахуванням згаданих політичних пріоритетів – оцінюються потреби в коштах по етапах реалізації.
Таким чином, технологічний пріоритет – це економічно обгрунтована готовність надати перевагу тим чи іншим стратегічним напрямам, цілям, способам їх реалізації. Технологічні пріоритети відбиваються в обсягах і черговості виділення ресурсів. Ці пріоритети визначаються на етапі розробки програм, під час докладного розгляду питань вибору способів реалізації проміжних і кінцевих результатів, коли з'ясовується технологічна насиченість цих способів.
На практиці, в окремих випадках, якщо розробка стратегії і програми здійснюється постійно стабільним за складом колективом виконавців, процеси визначення політичних і технологічних пріоритетів можуть об’єднуватися. Але таке об’єднання може відбуватися не раніше, ніж на етапі ресурсного та часового узгодження напрямів і заходів реалізації стратегічних цілей.
Слід зазначити, що за умов жорстких ресурсних або часових обмежень помилки з визначенням пріоритетів можуть розглядатися як загрози чи негативні чинники, здатні перетворити процес реалізації національних інтересів на нереалістичний, тобто унеможливити досягнення визначених стратегічних цілей.
Виклик національній безпеці – проблема в реалізації життєво важливих національних інтересів, для адекватного реагування на яку у держави, суспільства не вистачає власних сил і засобів. Проблема в цьому сенсі розуміється як ускладнення в задоволенні стратегічно важливих потреб, у переході від наявного стану до бажаного. Проблемна ситуація характеризується відсутністю адекватного обставинам рішення та може бути пов’язана з відсутністю передумов, способу, ресурсів, достатніх для досягнення необхідного результату або з неможливістю реалізації наявного способу досягнення необхідного результату.
Інтерес – потреба, стосовно якої суб’єкт визначає ціль і намір з її реалізації. В ряді випадків еквівалентом інтересу може виступати стратегічна ціль як його предмет (бажаний кінцевий результат). Потреба – необхідність або бажання суб'єкта, системи досягти стану (діапазону станів), у якому забезпечуються найбільш сприятливі умови існування, функціонування, розвитку.
Інтереси національні – усвідомлені та законодавчо визначені суспільно значимі, життєво важливі потреби людини, суспільства, держави, стосовно яких чітко сформульовано їх предмет – стратегічні цілі – та наміри з їх досягнення.
Загроза – фактор (сукупність факторів), вплив якого призводить до повного або часткового унеможливлення реалізації потреб суб’єкта. Наслідки впливу загрози – негативні зміни або відсутність бажаних позитивних змін у стані людини, суспільства, держави або в реалізації їх інтересів.
Криза – зумовлений внутрішніми та/або зовнішніми обставинами стан суспільства, держави, міжнародних інститутів, дво- або багатосторонніх відносин, що характеризується обмеженням або відсутністю способів і спроможностей з деескалації протиріч і розв’язання проблем. Кризова ситуація – сукупність внутрішніх та/або зовнішніх обставин, що сприяють появі та ескалації протиріч.
Конфлікт – форма або стан взаємовідносин сторін за наявності між ними суттєвих протиріч стосовно інтересів, цілей, способів їх реалізації, що не можуть бути розв’язані без примусу з боку однієї зі сторін або з боку третьої сторони. Стан конфліктуючих сторін, ступінь взаємовпливу, умови оточення (в т.ч. поведінка третіх сторін) характеризують конфліктну ситуацію.
Національна ідея – стисла форма вияву загальновизнаних довгострокових, життєво важливих суспільних цінностей (базових потреб) як орієнтирів розвитку людини, суспільства, держави. Головними функціями національної ідеї є консолідація суспільства, мотивація та орієнтація діяльності його суб’єктів.
Передумови – сукупність факторів, отриманих раніше результатів, здатних бути основою для досягнення визначеної мети. Це – продуктивна частина системи та оточення у початковому стані. Необхідні умови – передумови, що окремо або в сукупності, неважливо в якому, але чітко визначеному оточенні призводили будь-коли (або теоретично можуть призвести) до бажаного результату. Достатні умови – мінімальний обсяг передумов, за якого у фіксованому оточенні обов’язково (що доведено теорією або практикою) відбувається досягнення бажаного результату.
Процес – послідовність подій, заходів, результатів, що характеризують переходи об’єкта, суб’єкта, системи, оточення від одного стану до іншого.
Результат – стан (діапазон станів), у якому опиняється (може опинитися) об’єкт, суб’єкт, система внаслідок виконання завдання, реалізації цілі.
Ризик – можливість заподіяння шкоди суб’єкту внаслідок навмисних або ненавмисних дій, власних або іншого суб’єкта. У відповідних контекстах ризик може розумітися як відчуття небезпеки, передчуття загрози, як міра вірогідності або масштабу заподіяної шкоди.
Об'єкт (у контексті певного процесу) – елемент (матеріальний або нематеріальний), на який спрямовано вплив суб’єкта, фактору.
Оточення – сукупність об’єктів, суб’єктів, процесів, що не є елементами системи (наприклад, держави, суспільства) або процесу (наприклад, будівництва, розвитку держави, суспільства), але зміни в кожному з яких можуть зумовити або продукувати зміни у стані системи, процесу або їх складових.
Сектор безпеки – впорядкована сукупність дотичних до безпеки суб’єктів, об’єктів, процесів, явищ.
Система – невід’ємна від оточення, але умовно відокремлена від нього цілісність елементів (об’єктів, суб’єктів), організація яких усередині системи визначає реалізацію нею цільової функції.
Система забезпечення національної безпеки – організована сукупність усіх державних і недержавних суб’єктів (органів, організацій, установ), які об’єднані цілями та завданнями захисту національних інтересів і здійснюють свою діяльність відповідно до визначених у законодавстві функцій, повноважень, норм і правил. У функціональному контексті синонімічним є поняття система захисту від загроз.
Ситуація – сукупність умов та обставин у певному діапазоні станів суб’єкта, системи, процесу та їх оточення.
Спосіб – організована певним чином сукупність засобів реалізації мети. Складовими способу є: метод – теоретичне уявлення про сукупність прийомів отримання потрібного результату; технологія – сукупність взаємопов’язаних і готових для практичної реалізації прийомів отримання потрібного результату з використанням певних засобів; організаційно-виконавча система – сукупність органів адміністрування процесу реалізації програми (плану) з отримання потрібних результатів і суб’єктів-виконавців програмних (планових) завдань); ресурсне забезпечення – засоби, умови (фінансові, матеріально-технічні, адміністративні, кадрові, інформаційні), що забезпечують можливість практичної реалізації технології отримання потрібного результату.
Суб'єкт – особа, організована група осіб, організація, соціально-економічне або інше утворення (наприклад, держава), що розглядається в конкретному контексті як єдине ціле, є носієм прав і обов’язків і здійснює у їх рамках цілеспрямовану діяльність.
Суспільна цінність (базова потреба) – певні властивості суспільства та/або його оточення, наявність або відсутність яких сприймається ним як найбільш важливі умови забезпечення життєдіяльності та розвитку. Сукупність цінностей (ціннісні засади) визначає в узагальненому вигляді бажаний стан суспільства на певну перспективу, сенс, орієнтири та межі соціальної активності. Відбивається в ідеалах, принципах, нормах. Як правило, вирізняють матеріальні, політичні та духовні цінності.
Фактор – будь-який елемент реального світу, взаємодія якого з іншими елементами викликає зміни в них.
Функція – здатність суб’єкта, об’єкта, системи, здійснювати дії, спрямовані на отримання групи однорідних результатів (результату з визначеним діапазоном характеристик). Завдання – настанова на виконання функції в певному діапазоні внутрішніх і зовнішніх умов з визначенням конкретних характеристик кінцевого результату.
Ціль – характеристика (сукупність характеристик), що визначає потрібний результат у вигляді бажаного стану (сукупності станів) суб’єкта, об’єкта, системи, процесу. Стратегічні цілі характеризують кінцеві, а тактичні – проміжні результати процесів функціонування та розвитку системи.
Регулятивні документи, їх класифікація
Доктрина – документ, у якому викладається систематизована сукупність ідеологічних (спеціалізованих за сферами діяльності) принципів, поглядів, ідей, підходів до забезпечення нормального функціонування (розвитку) системи.
Концепція – документ, яким визначаються бажаний стан держави, суспільства, (зокрема національної безпеки та системи її забезпечення), задум, передумови, обмежуючі чинники та головні принципи переходу до цього стану.
Стратегія – документ, яким визначаються стратегічні цілі соціально-економічного розвитку суспільства, держави, розвитку та функціонування системи забезпечення національної безпеки, головні напрями їх реалізації, пріоритети, часові рамки та вимоги до способів реалізації і ресурсів.
Програма – документ, яким визначаються ефективний алгоритм, механізм скоординованого за часом, місцем і ресурсами виконання організаційно-виконавчою системою всієї сукупності завдань, правила передачі і прийому проміжних результатів, що призводить до реалізації кінцевих цілей.
План – зведена в табличну форму програма з визначенням конкретних завдань, результатів і термінів їх виконання, виконавців, відповідальних за контроль.
