І тут Росія та Газпром наслідили. Але все пішло не за планом Путіна
Нурсултан Назарбаєв — це перший лідер пострадянської держави, який спробував реалізувати транзит влади. Спершу, у 2019 році, він склав свої президентські повноваження. Тоді Казахстан очолив Касим-Жомарт Токаєв.
Незважаючи на зміну господаря першого владного кабінету Казахстану, президент РФ Володимир Путін до недавнього часу продовжував обговорювати питання двосторонньої співпраці лише з Назарбаєвим. Взаємовідносини були закріплені за моделлю "Шредера", — тобто через працевлаштування у російський Газпром.
Цього разу в раду директорів російського монополіста обрали зятя першого президента Казахстану.
Однак, у листопаді 2021 року, Назарбаєв офіційно оголосив про передання чинному президенту Казахстану лідерства у правлячій партії "Нур Отан" — і після цього Путін у грудні запросив Токаєва провести офіційну зустріч у Кремлі.
Розуміючи, що в Казахстані утворюється нова генерація політиків, Путін почав шукати гарантії впливу на них і використовувати звичні для себе інструменти — страх і шантаж навколо слабких місць. І один із таких — це давні корупційні схеми, що розбудовувалися за участю Газпрому на ринку зрідженого газу Казахстану.
Власне вони і давали можливість тримати найменшу ціну та задовільняти попит, коли інші виробники експортували газ в інші країни за ринковими цінами.
Проте, коли Токаєв почав демонтовувати корупційні схеми та позбавлятись "російського зашморгу" через вирівнювання цін, "раптово" утворився штучний дефіцит і детонував соціальний наратив про "справедливу" ціну на енергоносій.
Безумовно, у РФ очікували, що казахські партнери звернуться по допомогу, аби далі реалізувати свої геополітичні амбіції — об’єднати Казахстан, Білорусь і РФ у єдину союзну державу й отримання таких вигод, як спільне використання надр, ліквідація конкурентів у сегменті постачання трубопровідного газу в Китай.
Далі було б розширення поясу безпеки за рахунок будівництва нових атомних електростанцій (згадаймо про Білорусь) і встановлення контролю за інфраструктурним проєктом "Один пояс — один шлях", через який китайські товари транспортуються на європейські ринки.
Також цей кейс використовувався би для вирішення внутрішньополітичних завдань, — це демонстрація російському виборцю усіх вигод планової економіки.
Тобто поступове відродження радянського союзу, про яке вже тривалий час "мріють" російські пропагандисти на різних рівнях.
Інакше, буде реалізовано проєкт президента Туреччини Реджепа Ердогана, який має на меті об’єднати всі тюркські народи, включно з Казахстаном, в єдиний альянс під назвою "Великий Туран".
За таким сценарієм, геополітична роль РФ значно звужується і виникає загроза для територіальної цілісності федерації.
Джерело:
