Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський в інтерв’ю виданню «Тиждень» розповів про перебіг реформ у секторі безпеки, про особливості державного оборонного замовлення і про оптимальну форму комплектації Збройних сил України особовим складом.

— Що вдалося зробити новій владі в реформуванні Збройних сил?

У квітні минулого року було рішення Ради національної безпеки і оборони про підготовку і проведення комплексного огляду сфери безпеки в чотиримісячний термін. На жаль, бюрократична тяганина та саботаж завадили це зробити. Були певні спроби Кабміну запустити процес, але це більше скидалося на формалізм.

Я особисто був свідком того, як до Міністерства оборони надійшло прохання посприяти у проведенні такого комплексного огляду, тим паче це єдиний орган, що з кінця 2008 року його здійснював. Однак міністерство не захотіло брати на себе цю відповідальність. Усе закінчилося на виконанні конкретно оборонного аспекту комплексного огляду, але не всієї сфери безпеки.

Зараз на порядку денному — реформа правоохоронної системи, яка мала бути втілена повсюди у сфері безпеки. Якщо рухатися в такому напрямку, тобто проводити окремо реформу оборони, правоохоронної системи, судів, ДСНС, у результаті дістанемо руйнування всіх вертикальних та горизонтальних зв’язків. Потрібно стабілізувати ситуацію і братися за ті реформи, які можливо втілити вже сьогодні. Наприклад, розпочати антикорупційні дії, чистку кадрів, покращувати системи їхньої підготовки, регламентувати процедури, які просто не працюють.

— Наскільки війна є зручним моментом для змін в армії?

Зараз не можна проводити реформу армії, можна тільки вдосконалювати те, що існує. Скажімо, за прикладом Сполучених Штатів запустити програму перегляду кадрової політики. Якщо офіцер добре проявив себе на полі бою, то він заслужив на підвищення та просування по кар’єрній драбині, якщо ж ні — має іти або на передову, або на пенсію. Нині можна також впроваджувати реформу зі створення нових бойових структур, наприклад, штурмових підрозділів із бійців «Правого сектору».

— Чи потрібно Україні відновлювати призов до війська на постійній основі?

Контрактник не народжується контрактником, а потрапляє до Збройних сил із ринку праці. Має бути підготовлений кадровий резерв для поповнення контрактної армії. Якщо подивитись на темпи контрактизації, то щороку ми набирали майже 9 тис. призовників, із яких 8 тис. звільнялись за перший рік служби. Не було бази, соціального мотиву, щоб іти на контракт. Коли ми проводили опитування тих, хто його підписав, на першому місці серед відповідей опинилася можливість здобути професію, а не гроші за службу. Нормальний військовий фах багато чого вартий.

Під час створення професійної армії (контракт не те саме, що професійна армія) потрібно збільшувати термін служби від року до двох або навіть двох із половиною. Коли людина служить рік, то вона півроку проходить початкову підготовку і ще півроку готується до звільнення. Добрий професіонал повинен опановувати навички довше. Для тих, хто служить у піхоті, оптимальними будуть два роки, для тих, хто працює з високотехнологічною зброєю та обладнанням, — більше. За рік опанувати цю професію неможливо. Ті фактори потрібно враховувати, але ніхто не хоче цього робити. Всі прагнуть популізму. Поки ми не перетворимо себе з електорату на народ, усі реформи марні.

— Тобто зараз немає бачення, якою повинна бути армія?

Ядро її має бути контрактним. Важко уявити собі доброго професіонала, що володіє навичками призовника. Це повинен бути не призовник. Ми не кажемо, що постійно житимемо у стані війни, прийде мирний час, коли Україна буде членом міжнародних систем безпеки, направлятиме миротворчі сили, до яких входитимуть тільки контрактники. Потрібна добра воля, щоб потрапити до миротворчих військ.

Тому ядро армії має бути контрактним, а призовники можуть бути використані для укомплектування армії кухарями, перукарями тощо. На ці спеціальності можна просто найняти службовців, але робити це потрібно без корупції, яка існує. Були адекватні пропозиції стосовно переведення харчування на аутсорсингову основу, але їх відкинули. Усе, що пропонують, можна зіпсувати корупцією. На одну компанію скидають усе держзамовлення і за відсутності конкуренції підвищують ціни у кілька разів таким чином, що можливості відмовитись немає. Так діє схема.

— Чи виправданою є модернізація армії та її оснащення, оскільки вона досить витратна?

Модернізації та розвиткові армії заважає безлад у системі управління. Я брав участь у багатьох нарадах, і завжди одним із ключових було питання вдосконалення системи управління, а потім - створення посади віце-прем’єра чи будь-якого органу, що координуватиме роботу.

Система, про яку ми говоримо — це віддзеркалення технологій організаційної системи. Якщо ви не бачите технології, то жодні органи не запрацюють. Спочатку потрібно побудувати цю технологію та відповісти на запитання, чим ми хочемо керувати. Якщо ви говорите, що потрібно керувати підприємствами, то я скажу, що головне — вміти управляти процесом створення постачання цього озброєння військовим, тобто всім життєвим циклом. Логічною є необхідність технології взаємопов’язаних дій, а тих, хто має це робити, ми можемо створити: посади, установи, органи тощо.

Тоді стане зрозуміло, для чого проводимо реформи. Всі ланки мають взаємодіяти. Йдеться не тільки про повноваження конкретного органу. Будь-яку систему управління можна назвати такою, але вона від того не стане кращою чи гіршою.

Нещодавно відбулася прес-конференція, на якій були присутні представники Укроборонпрому та Міністерства оборони. Якщо говорити про діяльність цих двох установ, то перша повинна забезпечити замовлення (отримати вимоги, номенклатуру озброєння та кошти, на які відбуватиметься реалізація замовлення), а друга — зробити держзамовлення.

У попередні роки армію фінансували за принципом повної економії, коли з виділених грошей 86% ішло на утримання особового складу. Розмови про нормальну структуру, за якої 25% припадає на озброєння, нереальні. З мінімального бюджету ніколи не виділятимуться потрібні кошти на нього. Особовий склад потрібно забезпечувати продовольством. Менша сума неможлива, тому на озброєння зазвичай залишається до 6-7%. На поставлене мною запитання про те, скільки з прийнятих на озброєння зразків не потрапило в серію, дістав відповідь: «100%». Тобто в серію вони так і не пішли, як і до військ.

— Чому вони не запущені в серію?

Тому що грошей немає. Бюджет цього не передбачає. Запуск вимагає грошей на закупівлю тих зразків, які мають бути вироблені. Серія — випуск тієї кількості озброєння, що була замовлена Збройними силами, а коли замовлення немає, то і в бюджеті на це гроші не виділяються. Ми говоримо про такі системи, як «Стугна», оборонні гелікоптери, протиракетні установки, але якщо бюджетом ці витрати не передбачені, то й замовлення не буде.

— Чи є зараз потреба в реформуванні Статуту? Як забезпечити його виконання?

Це питання відповідальності. Вона повинна йти згори донизу. Якщо середня ланка відповідає за все, а верхня — ні за що, то середня не зацікавлена. Решта стосується виключно системних питань. Неможливо приводити у відповідність окремі положення, потрібно змінювати все з урахуванням зростання не лише форм бойових дій, а й структури самої армії. А вона ставатиме іншою тоді, коли ми проведемо комплексний огляд і запровадимо реальні реформи зі створення тієї моделі, яку ухвалимо. І якщо її немає, то неможливо змінити й Статут.