Відлік уже давно пішов на місяці та роки, але ми все ще рахуємо дні та шукаємо відповіді на запитання: «скільки днів війни ще попереду?» та «що має статися, щоб зупинити цей трагічний відлік?»
Чотири роки тому мало хто міг уявити, що велика російсько-українська війна розтягнеться на роки. Тоді, в перші дні російського вторгнення, рахунок спочатку йшов на години, кожна з яких приносила шквал новин — одна тривожніша, від іншої. Після 24 годин лік перейшов на дні, кожен з яких додавав і тривоги, і впевненості у спроможності протриматися ще день, а потім ще ніч і день… Тоді ще були наївні сподівання на те, що Путіна ось-ось зупинять чи то ООН, чи Вашингтон, чи Герхард Шредер, або ж він сам дасть задньої після перших ознак провалу бліцкригу. Не сталося.
Російські ж пропагандисти з першого дня і аж до втечі залишків російських колон з Київщини розповідали про «Київ за три дні». Зовнішні спостерігачі — урядовці, політики, генерали, знанні військові експерти та журналісти — майже одноголосно висловлювали обґрунтовані сумніви стосовно здатності України протриматися бодай кілька днів.
З огляду на разючу різницю у співвідношенні військових і економічних потенціалів сторін, Україна, на їхню думку, була приречена на військову поразку, окупацію та, можливо, деякий період партизанського спротиву. Додатковим свідченням цьому були номенклатура та об'єми військової допомоги від західних партнерів, надання якої активізувалося незадовго до вторгнення, але очевидно не передбачали масштабних та тривалих бойових дій регулярної армії.
Путін вже давно раб цієї війни
Однак, як з’ясувалося, навіть десятикратна перевага в основних видах озброєнь не гарантує швидкої та легкої перемоги. Українці вистояли перші найбільш критичні дні, здобули перші перемоги протягом наступних тижнів і місяців, повіривши в себе та здивувавши світ спроможністю не лише тримати удар, але й завдавати нокаутуючих ударів значно сильнішому противнику. За ці роки ми стали в чомусь міцнішими і багато втратили, але баланс військових потенціалів не змінився кардинально на нашу користь.
Відлік вже давно пішов на місяці та роки, але ми все ще рахуємо дні та шукаємо відповіді на питання: «скільки днів війни ще попереду?» та «що має статися, щоб зупинити цей трагічний відлік?». Схоже, що навіть ті, хто за посадою мають важелі впливу на перебіг війни та мирного процесу, не мають відповіді ні на перше, ні на друге питання. Не те, щоб вони не озвучували свої прогнози та рецепти, але нам добре відома їхня цінність і ціна. Це не «гріш ціна», це — неймовірно висока ціна.
Обіцянки та дедлайни Дональда Трампа вже давно не сприймаються, а його «мирні рецепти» є надто небезпечними для перспектив досягнення миру в Україні.
Європейські та не лише партнери України, яким ми маємо бути неймовірно вдячні за їхню підтримку, нажаль, залишаються в парадигмі «так довго, скільки потрібно» (щоб що?), але при цьому «занадто мало і занадто пізно».
Коли президент України у своєму зверненні напередодні нового 2026 року — п’ятого року «великої» війни — сказав, окрім іншого, що нам потрібно «протриматися на один день більше, ніж вони…», то відразу чомусь згадалося найголовніше завдання лютого 2022 року — «протриматися ще один день». Звичайно, це не все, про що говорив і говорить президент, але чи дає це нам хоч трохи ясності в питаннях «скільки ще» і «завдяки чому»?
Джерело:
