У третю річницю укладення "Мінська-2" президент України Петро Порошенко провів телефонну розмову з президентом Росії Володимиром Путіним. Глави держав обговорили звільнення заручників і майбутню зустріч міністрів закордонних справ країн "нормандської четвірки". Незважаючи на те, що на офіційному рівні в Україні продовжують наполягати на виконанні Мінських угод, в експертній спільноті вже давно в них не вірять. Про дієвий шлях врегулювання конфлікту на Донбасі та сценарій, за якого РФ може піти зі сходу України, "Апострофу" розповів директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
Позитивним результатом "Мінська-2" стало відносне зменшення інтенсивності бойових дій на лінії зіткнення. Наші люди, кращі люди, продовжують гинути, але тим не менш у Заходу був час отямитися та накопичити ресурси, що дозволило стягнути сили НАТО, тобто досягти тих результатів, на які Путін не розраховував. Путін хотів розвалити НАТО, а отримав його на своїх кордонах. Крім того, він втратив 45 мільйонів "русского мира" в Україні.
Однак Мінські угоди не є правовим документом, оскільки вони не були ніким ратифіковані, а їхній юридичний статус незрозуміло кого і до чого зобов'язує. Більше того, в межах цих домовленостей Росія виступає і режисером, і "миротворцем" конфлікту, ким завгодно — тільки не агресором. Це демонструє, що міжнародна спільнота не готова давати відповідь на такого роду агресію, особливо коли агресором виступає постійний член Ради безпеки ООН.
Ситуація показує слабкість глобальної та регіональної систем безпеки, а також необхідність проведення відповідних реформ. Мова йде про те, щоб відійти від повного застосування в межах будь-яких миротворчих операцій шостого розділу Статуту ООН, спрямованого на попередження конфліктів і зосередитися на сьомому, де йдеться про примус до миру і його підтримку. Невідповідність сил і засобів етапу розвитку військового конфлікту призводить до загибелі великої кількості миротворців. Доповідь, представлена в Радбезі ООН наприкінці січня, говорить про те, що потрібно міняти принципи миротворчої діяльності: більш рішуче й оперативно діяти, не соромитися застосовувати силу.
Хотілося б вірити, що така зміна підходів зрештою торкнеться і України. Адже, незважаючи ні на які Мінські домовленості, які спочатку були мертвонародженим документом, досягти вирішення ситуації можна лише через миротворчу місію.
Якщо ми вважаємо, що Мінські домовленості не працюють, то треба щось робити, щоб було визнано, що вони не виконуються через Росію. Але непросто буде визнати Росію винною в недотриманні "Мінська". Візьмемо, приміром, заяву заступника голови СММ ОБСЄ Олександра Хуга про те, що вони вважають порушенням перемир'я як прямий вогонь, так і вогонь у відповідь. Ось вам і 51-ша стаття Статуту ООН про право держави на самооборону: по нас стріляють, але ми не можемо відповідати, оскільки уклали Мінські угоди.
Складність полягає в тому, що Росія не визнає себе учасницею цього конфлікту і буде намагатися накласти вето на пропозицію про миротворчу операцію. Але навіть якщо вдасться протягнути її через Радбез ООН, то стоїть завдання доставити миротворців на Донбас, адже ми говоримо, що потрібно розгорнути місію на всій окупованій території і взяти під контроль кордон між Росією та Україною. Потрапити туди місія може або через Донбас, або через територію Росії, де її просування, природно, буде заблоковано Кремлем. Тому, критикуючи [спецпредставника Держдепартаменту США щодо України] Курта Волкера за слова про те, що необхідно домагатися згоди Росії на введення миротворців, потрібно пам'ятати: від Москви дійсно залежить їх поява там, хочемо ми цього чи ні.
Політика і дипломатія в якомусь сенсі схожі на "договірняк", зрештою, саме їм все й скінчиться, по-іншому не вийде, адже Росія — все-таки потужна держава. Багато експертів висловлюють думку про те, що необхідно домагатися вирішення конфлікту, відмовляючись від пред'явлення Росії будь-яких вимог щодо контрибуції. Тобто їй треба дати можливість зберегти обличчя і вийти з цього конфлікту. Я думаю, що по-іншому не вийде щось вирішити. Подальша конфронтація з Росією тягне до Третьої світової війни, якої не хоче ніхто.
Подальший розвиток ситуації на Донбасі залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. Внутрішні фактори — наближення виборів в Україні, реакція патріотичних сил на будь-які рішення, дії "п'ятої колони".
У зовнішній політиці важливі дії Володимира Путіна напередодні президентських виборів і Чемпіонату світу з футболу в Росії. На Заході також йдуть вибори, крім того, у Європі відбуваються складні міграційні та економічні процеси, є сепаратистські рухи, і в силу цих факторів вони не можуть звернути свою увагу на нас.
Схоже, що до кінця року ми будемо спостерігати бойові дії низької інтенсивності, бо ні сил, ні бажання для ескалації у сторін немає, як немає політичних і економічних ресурсів. Далі важко спрогнозувати — все залежить від тактичних змін, які потім можуть призвести до стратегічних наслідків.
