Захід усвідомлює загрозу з боку Москви, а для України багато що залежить від нас самих
Інститут вивчення війни і RAND, ще один американський аналітичний центр, у своїх доповідях дійшли висновків, що Північноатлантичний альянс погано підготовлений до стримування агресії з боку Росії. Лідери країн-членів НАТО все частіше говорять про загрозу швидкої конвенціональної атаки РФ на країни Балтії, але російські війська в такій ситуації будуть мати значну перевагу над Альянсом. Росія має хороші можливості й для такого нападу на Україну.
Такі оцінки загрози з боку Росії служать для того, щоб мобілізувати і політичне керівництво, і військових, і оборонно-промисловий комплекс, щоб були усунуті прогалини в обороні. З самого початку російської агресії — і це вже визнано всіма — Захід виявився неготовим дати адекватну відповідь. Ще на самому початку захоплення Криму Україні радили бути обережніше, не провокувати Путіна тощо. Саме така риторика говорила про те, що Захід не готовий до жорсткого сценарію. Але з накопиченням ресурсів, зміцненням солідарності у політичних оцінках такого сценарію риторика почала змінюватися. І зараз вже говорять про стримування Росії за збереження конструктивного діалогу.
Це говорить про те, що змінюються оцінки західних, у тому числі європейських, країн щодо агресивної поведінки Путіна. І в цьому є сенс. Оскільки досі ресурсні можливості країн Заходу залишають бажати кращого. Саме тому з боку Штатів були закиди в недостатності оборонних витрат європейських країн та вимоги до них з приводу збільшення їх внеску в зміцнення власної безпеки. Це стосується питань чисельності, військово-технічного оснащення, взаємодії армій європейських країн, які за час після розпаду Радянського Союзу вирішили, що загрози вже немає, і почали, грубо кажучи, роззброюватися.
Якщо говорити суто про військові оцінки, то військові, як правило, планують свої дії від найгіршого сценарію. Тобто не можна сказати, що ймовірність застосування Росією українського сценарію до країн Балтії дуже велика. Але вона існує. Тут необхідно оцінювати не тільки саму таку можливість, але й рівень наслідків у разі її реалізації. І другий аспект, як правило, переважає перший. Тобто, якщо існує хоча б маленька ймовірність нападу, але наслідки дуже серйозні, то повинні вживатися відповідні заходи. І такі заходи вживаються шляхом мобілізації ресурсів НАТО, стягнення сил до кордонів з Росією. Путін отримав у відповідь на свою агресію зворотний результат: не послаблення НАТО, а посилення НАТО на кордонах Росії.
Розуміння Заходом загрози існує, інакше не було б розмов про збільшення оборонних бюджетів до 2% ВВП, не було б мови в європейських країнах про те, що необхідно модернізувати свої збройні сили. Є і розуміння джерел переваги Росії: в оперативності ухвалення і реалізації рішень, здатності швидко зосереджувати, розгортати й нарощувати сили. Хоча тут не все однозначно, і де в чому можливості Росії переоцінюються (зокрема в потужності транспортної інфраструктури, ефективності системи ухвалення рішень, достатності ресурсної бази).
Якщо говорити про загрозу для України (великого вторгнення військ РФ), то дуже багато залежить від нас самих. Ми бачимо, що Путін від своїх цілей не відмовився. Україна в розумінні Путіна залишається зоною впливу Росії, і відпускати він її нікуди не збирається. Захід на це не хоче йти, бо це призвело б до подальшого посилення імперських амбіцій Росії. У цьому сенсі балтійські країни могли б виявитися наступною метою.
Але Путін розуміє і те, що нарощування агресивних дій з явним використанням сили, своєї регулярної армії однозначно призведе до посилення санкцій, від яких Росія загалом досить сильно страждає. Незалежно від того, що з її боку ми постійно чуємо оптимістичні твердження про неефективність санкцій. Насправді санкції діють — можливо, не на бажаному рівні, але діють. І подальше їх розширення, природно, не на користь Кремлю.
Тому до пори до часу такий силовий варіант будуть притримувати в рукаві, а замість нього вдаватися до тих самих гібридних методів підриву політичної стабільності з використанням маріонеткових сил, «п'ятої колони», розгалуженої агентурної мережі, які існують в Україні.
