Цей конфлікт назрівав давно і його «гаряча фаза» припала на найвразливіший для України період краху режиму В.Януковича. Перебуваючи в буферній зоні, Україна, що не має ні надійних гарантій свого суверенітету і територіальної цілісності, ні надійних союзників, опинилася наодинці з Росією.

Вочевидь і те, що березневий російський «бліцкриг» у Криму, анексія і приєднання півострова до РФ, інспірація сепаратистських виступів на сході країни стали глобальним викликом європейській і світовій системам безпеки, і на цей виклик адекватна відповідь (в усякому разі, поки що) не знайдена. Підлягає переосмисленню не лише філософія двосторонніх стосунків Києва і Москви, але і в цілому система стосунків на осі Захід-Росія. І йдеться не лише і не стільки про можливі демарші і чергові пакети санкцій. Йдеться про нову природу контактів з нинішньою Росією.

Нестримність розвитку подій робить будь-який аналіз попереднім і багато в чому ситуаційним. Проте нинішні реалії дають підстави для деяких висновків і прогнозів, для пошуку шляхів виходу з кризи.

Стаття написана експертами Центру Разумкова Юрієм Якименком і Михайлом Пашковим і опублікована у виданні Французького інституту міжнародних відносин Politique etrangere, vol.79, n°2, ete 2014.

Читати статтю російською / французькою.