Зараз Україна та небайдужий до неї світ напружено чекають, на які ще несподівані пакості сподобиться Путін

Зазнавши невдачі у спробі шантажувати США та НАТО, але не відкинувши мету залишити Україну у своїх обіймах, він з великою вірогідністю домагатиметься її капітуляції. Але яким чином?

Важливим елементом агресивних планів Кремля є отримання бажаного результату за мінімальну (за російськими мірками) ціну. Виконання цієї умови досягається (знову ж таки, на думку Кремля) доведенням України до стану нездатності захищатися, блокуванні її від допомоги ззовні та мінімізації санкційного тиску на Росію за агресивні вчинки. Чому, до речі, Росія намагається руками Заходу примусити Україну до виконання прикінцевих положень Мінська-2 (та запускає чутки про це, в тому числі стараннями деяких українських експертів, як факт, що майже відбувся)? Тому що, якщо це станеться, на Україну чекає нова революція, хаос та образа Заходу за непоступливість українців. У такому стані, за розрахунками Кремля, Україна перетвориться на легку здобич, причому без будь-яких санкцій. Відкидати можливість такого розвитку подій не можна, але й приводів говорити про реалізацію зараз цього задуму недостатньо, особливо з огляду на рішучу позицію західних країн, яких консолідує російська загроза.

Але на сьогодні ми не чули, щоб Путін відмовлявся від мети приборкати Україну. Тоді на що він ще може наважитися — з урахуванням згаданої вище умови (все і задаром)? На широкомасштабний наступ? Тоді — «пекельні» санкції, що завдадуть нищівного удару по російській економіці і кишеням російської верхівки. Навряд чи Путін погодиться з таким розкладом. Але, якщо погодиться, то в авангарді будуть не танки (проти яких у міністра оборони України Олексія Резнікова втричі більше засобів ураження) і не кораблі (яким ми можемо протиставити випробування довгоочікуваного «Нептуна»), а авіація та ракетні війська. Першими мішенями для них будуть засоби ППО і ПКО, пункти управління, критична інфраструктура, після чого перевага російських сил у повітрі та ініціатива на суші та морі гарантовані. Звичайно, це ще далеко не перемога — українці не здадуться, битимуться до останнього, і на Росію чекають пекельні не лише санкції, але й матеріальні та людські втрати, а на Путіна — відповідальність за все це. І головне — втрата України, остаточно та назавжди.

Що ще приховано в руках майстра гри в наперстки? Чи вичерпані гібридні методи впливу на Україну? Усе свідчить, що ні. Покладання на військову силу довело (і продовжує доводити) свою хибність; намагання привести до влади слухняних маріонеток — жодного разу не дали бажаного результату; спроби економічного поглинання — наштовхувалися на спротив українських олігархів; влаштування енергетичних криз — завдавали певних втрат, але не більше того; кібернапади — також. А якщо все разом?

Джерело: