Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський пояснив, як військово-політичному керівництву України потрібно реагувати на перегрупування сил сепаратистів на Донбасі.

Перегрупування сил бойовиків на Донбасі може означати підготовку до масованого наступу. Виникає питання про напрямки наступу, які будуть найбільш загрозливими. При цьому важливо зрозуміти логіку Кремля. Скоріш за все, події розвиватимуться за наступним сценарієм:

• удару слід очікувати одночасно за кількома напрямками — там, де зараз зосереджені головні сили: Луганськ, Дебальцево, Донецьк;
• найбільш інтенсивних бойових дій можна очікувати саме на Луганському, Донецькому напрямках та у напрямку Дебальцевого — з метою розширити окуповані території (наскільки дадуть), відтягнути до цього регіону українські сили та послабити угруповання під Маріуполем;
• головним напрямком, скоріш за все, стане все ж таки кримський, де зосереджуються регулярні сили РФ (не виключено, що за підтримки авіації);
• метою наступу буде НЕ СИЛОВЕ УТВОРЕННЯ КОРИДОРУ до Криму (це було б занадто прямолінійно та несхоже на кремлівську тактику), а розширення підконтрольної терористам території і примушення українського керівництва під загрозою нових великих людських втрат до ДОБРОВІЛЬНОЇ ЗГОДИ на запровадження підконтрольного Росії транзитного коридору постачання вантажів до півострова. Такий коридор не треба буде захищати (на відміну від силового варіанту), оскільки це буде передбачено зобов’язаннями України.

У випадку розвитку подій за таким сценарієм найбільш слабким місцем в українській обороні може стати не військо, а військово-політичне керівництво — з огляду на його надмірну прихильність до мирних засобів розв’язання конфлікту. За таких умов справа може навіть не дійти до інтенсифікації бойових дій, — якщо налякана АП без бою піде на поступки Кремлю. Але можливість силового варіанту відкидати не варто.

Що робити:

• негайно оцінити та забезпечити готовність військ до активної оборони на всю оперативну глибину: наявність реалістичних планів оборони, укомплектованість особовим складом, технікою, екіпіруванням, іншими матеріально-технічними засобами, готовність систем розвідки, зв’язку та управління, інженерного забезпечення тощо;
• підтримати та надати допомогу громадським ініціативам із запровадження на суміжних територіях (особливо на загрозливих напрямках) сил народного ополчення (комітетів пильності, штабів, пунктів підготовки, добровольчих загонів);
• на випадок непередбачуваних ситуацій розробити плани захисту та евакуації населення;
• підтримати і створити нові осередки партизанського руху на окупованих територіях, посилити на цих територіях дії диверсійно-розвідувальних груп;
• звернутися до МЗС РФ за підтвердженням відсутності російських військ і техніки на території Донбасу — з подальшим нанесенням ударів по терористичних угрупованнях;
• активізувати звернення до західних країн про надання допомоги у вигляді оборонного озброєння;
• звернутися до ООН з проханнями: (а) визнати Росію стороною конфлікту (з метою позбавлення її права вето, згідно зі ст.27 Статуту ООН); (б) ввести над окупованими територіями Донбасу контрольовану зону без польотів (з метою запобігти застосуванню Росією бойової і транспортної авіації для підтримки наступу терористичних угруповань).

Від спроб «запобігти третій світовій війні» (що є завданням провідних західних країн, але аж ніяк не України) слід перейти до активних реальних дій із захисту власної незалежності, суверенітету та територіальної цілісності.