Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський в інтерв’ю мережевому виданню «Фейсньюз» поділився своїми міркуваннями з приводу доцільності будівництва фортифікаційних споруд на українсько-російському кордоні.
— Наскільки доцільне спорудження по всій довжині російсько-українського кордону, що складає 1920 кілометрів, стіни й інших фортифікаційних споруд?
Якщо це вписується в загальну систему забезпечення територіальної цілісності — тоді так. Як складова. Але, на жаль, не як єдиний спосіб її забезпечення. Там ще дуже багато заходів, які мають бути зроблені для того, щоб гарантувати безпеку. Мені невідомо, що там ще передбачається зробити.
— А що, на Вашу думку, необхідно було б зробити?
По-перше, необхідно зробити спеціальну смугу, яка забезпечуватиме дотримання прикордонного режиму. Буферна зона — це трохи не те, це лише на час конфлікту, але в звичайний час на кордоні має бути така спеціальна смуга. Крім того, або в цій смузі, або за нею, повинні дислокуватися частини, готові до можливої оборони країни. Ну і повинні заохочуватися суспільні ініціативи, якісь місцеві рухи, які могли б надавати допомогу для захисту кордону. Всі ці речі лише в комплексі могли б гарантувати безпеку кордону.
— Як надовго ті фортифікації, які плануються, можуть затримати військові формування ворога, і від яких військ вони ефективні?
Такі споруди розраховані радше на мирний час. Вони можуть обмежити міграцію, потоки контрабанди, але вони не можуть зупинити військову агресію. Такі локальні моменти, але не стримування наступу.
— Що таке для української армії 1,5 млрд. гривень? Це взагалі багато?
1,5 млрд. — це загалом досить невелика сума для того, щоб істотно підвищити обороноздатність. Тобто всі ці елементи мають технологічно зв'язати між собою, а потім вже підраховувати, скільки це коштує і який це дасть ефект. А не навпаки: ми спочатку отримаємо гроші, будуємо, а потім вирішуємо, що в принципі це нам нічого не дало.
— Історичні приклади з новітньої історії — лінія Мажино, лінія Зігфріда, лінія Маннергейма — це були фортифікації іншого роду, з бункерами, важкі фортифікації. Чому у нас будують іншу лінію?
Кожна країна має свою специфіку, це по-перше, а по-друге, кожна країна має свій набір загроз, і саме для цього набору загроз зводяться всі ці споруди. Тобто не можна брати іноземний досвід як модель для реалізації в українських умовах. Як Ізраїль, так і Штати з Мексикою мали зовсім інші умови. І під ті умови будувалися такі споруди. В українських умовах важливі лінія Мажино і лінія Маннергейма, які будувалися з баченням якихось наступальних дій. Але тоді це були танкові армії, а зараз, у наш час, можна прилетіти на вертольоті і перекинути комплекти військ через кордон, не вдаючись до руйнувань.
