Досягнення кліматичних цілей — пріоритет економічної політики
У липні 2020р. Україна на політичному рівні підтримала European Green Deal[1] (EGD), що передбачає досягнення ЄС кліматичної нейтральності до 2050р. Водночас, у затвердженій в березні 2021р. Національній економічній стратегії на період до 2030р. вказаної мети планується досягнути до 2060р., що є також достатньо амбітним завданням з огляду на економічні можливості України.
Питання енергетичного переходу до вуглецево-нейтральної економіки у наступні десятиліття має стати абсолютним пріоритетом для Уряду, ВР України, та бізнесу, оскільки це єдиний можливий варіант забезпечення конкурентоспроможності країни та її просування шляхом цивілізаційного розвитку. Фактично, Ukrainian >Green >Deal[2] — найкращий економічний інструмент із поступового входження України до єдиного політико-економічного простору ЄС й досягнення нею цілей сталого розвитку, що визначені положеннями резолюції ООН від 25 вересня 2015р[3].
Затвердження НВВ2 відповідно до Паризької кліматичної угоди відноситься до одного найважливіших міжнародних кліматичних зобов'язань України. Якщо це вчасно не буде зроблено, то Україна не тільки залишиться без європейських інвестицій, але й втратить значну частку європейського ринку своєї продукції через позбавлення можливості застосування індивідуального плану у рамках реалізації механізму декарбонізації ЄС (СВАМ[4]).
Практикою підтверджується, що українська влада має стару «хворобу» — спочатку брати на себе занадто нереалістичні зобов’язання, а потім їх не виконувати. Тому, >під час формування НВВ2 вкрай важливим є визначення амбітних але, водночас, досяжних показників, які слід виконати найменш витратним способом, виходячи із існуючого технологічного й фінансового стану галузей економіки.
Представлений у квітні Міністерством захисту навколишнього середовища і природних ресурсів (Міндовкілля) проект Аналітичного огляду Другого Національного визначеного внеску до Паризької угоди (Аналітичний огляд) обґрунтовує формування НВВ2. Він був розроблений, зокрема, з врахуванням Звіту з моделювання (Звіт 3) за участю Інституту економіки прогнозування (НАНУ), підтримки ЄБРР та Уряду Швеції[5].
На безумовну повагу заслуговує та об’ємна робота, що була проведена командою експертів щодо моделювання сценаріїв зі зниження викидів парникових газів (ПГ), Однак, зі свого боку, хотів би стисло викласти свої власні думки стосовно вищезазначеного проекту з акцентом на енергетичний сектор.
Досягнення України з декарбонізації
У першу чергу, хотів би відмітити, що декарбонізація є та єдина сфера діяльності де Україна за роки незалежності досягла вражаючих позитивних результатів, ставши світовим лідером зі зниження викидів ПГ, що скоротилися у СО2 еквіваленті у період 1990-2018рр. до 341,9 млн. т/рік або на 61,3%. У секторі виробництва енергії та тепла це скорочення було ще більшим — на 64% (до 99 млн. т СО2 еквіваленту).[6]
Проте, це скорочення відбулося головним чином завдяки зміні у структурі економіки — через зниження у ній в декілька разів частки важкого машинобудування й загального промислового виробництва та збільшення частки сфери послуг. Лише в останні декілька років помітну роль у процесі декарбонізації стали відігравати фактори розвитку ВДЕ та збільшення інвестицій у заходи з енергозбереження.
У період 2005-2020рр. сектор ВДЕ став найбільш інвестиційно привабливим в Україні через запровадження «зеленого» тарифу. Про це свідчить близько 6,0 млрд. євро залучених інвестицій у будівництво сонячних та вітрових електростанцій. Вказані інвестиції дозволили перевиконати плановий показник річного виробництва ВЕС та СЕС, що визначений Енергетичною стратегією України до 2035р. (ЕСУ) на 2020р. у розмірі 9 млрд. кВт/год[7]. Також перевиконаний базовий показник Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року щодо частки ВДЕ в 11% у загальному кінцевому споживанні енергії.
Проте такі досягнення затьмарюються величезною борговою кризою, що викликана недалекоглядною державною політикою. Адже зростання генерації з ВДЕ увійшло в резонанс із платоспроможним попитом через високі «зелені» тарифи, дефіцитом маневрових потужностей та деструктивною існуючою моделлю ринку електричної енергії. Насправді ж, українська енергетика на сьогодні рухається скоріше не європейським шляхом а венесуельським. Про це більш детально я написав у своїй статті “Ринок електричної енергії що збудував ZE”[8].
Загальні цілі та заходи скорочення викидів ПГ (пропозиції Міндовкілля)
Відповідно до пропозицій Міндовкілля, НВВ2 повинен скоротитися до 2030р. на 65% від рівня викидів ПГ 1990р. Це вимагатиме фінансування у розмірі 102 млрд. євро. Передбачається, що найбільшим драйвером скорочення ПГ буде сектор виробництва енергії та тепла, якій має знизити викиди ПГ на 38 млн. т СО2 еквіваленту або на 36%. Це дозволить до 2030р. досягнути 61 млн. т СО2 еквіваленту або 23% від рівня 1990р. Виконання таких показників потребуватиме до 2030р. 26 млрд. євро.
Представлений в Аналітичному огляді Міндовкілля прогноз передбачає зростання споживання електричної енергії на 30% — до 190 млрд. кВт/год. Крім того, планується замінна або виведення з експлуатації більшості вугільних блоків згідно з Національним планом скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ).
Передбачається також збільшити до 2030р. виробництво електроенергії за рахунок ВДЕ (включно із ГЕС та ГАЕС) з 18,4 до 60 млрд. кВт/год або більш ніж утричі, що дозволить наростити частку ВДЕ у виробництві всієї електричної енергії до 30%.
Порівняно з надзвичайно амбітними кліматичними цілями у секторі енергетики в явний дисонанс з ним вступає сектор промисловості. Так, у Аналітичному огляді прогнозується, що останній не тільки не скоротить викиди ПГ, а навпаки буде їх нарощувати рекордними темпами до 89 млн. т СО2 еквіваленту або на 16%.
Чи є реалістичним сценарій Міндовкілля?
Щодо досягнення цілі скорочення викидів ПГ на 65% до 2030р. порівняно з 1990р., то це не тільки є можливим, а й недостатньо амбіційним завданням. Впевнений, що необхідно ставити більш високі цілі, але для цього варто змінити концептуальний підхід у механізмах реалізації. Вважаю, що запропоновані Міндовкілля заходи є далекими від оптимальних — надзвичайно витратні та малореалістичні. Отже, дана теза потребує роз’яснення.
По-перше, як зазначається у документі, стрімке зростання додаткових потужностей ВДЕ, призведе до необхідності збільшення тарифу на електричну енергію на 70%. Це зробить українську промислову продукцію неконкурентоздатною, а базові підприємства змушені будуть припинити свою діяльність.
По-друге, дефіцит маневрових потужностей вже зараз приводить до необхідності обмежувати СЕС та ВЕС, а для вирішення даної проблеми необхідно витратити не менше ніж 3–4 млрд. євро додатково.
По-третє, державою створено непрацездатну модель ринку електричної енергії, що у 2020р. призвела до збитків базових підприємств енергетики на суму до 40 млрд. грн[9]., а борги державної компанії Гарантований покупець перед підприємствами ВДЕ становлять близько 20 млрд. грн. Довіра інвесторів до держави після того, як вона ігнорує свої зобов’язані перед ними, що були закріплені на законодавчому рівні знаходиться на нульовій позначці. Ці фактори свідчать, що як мінімум до 2024р. може продовжитися інвестиційна пауза у сектор ВДЕ, коли фінансування нових проектів буде обмежене.
По-четверте, не враховано понад 4 млрд. євро на виконання індикативних цілей НПСВ щодо закриття або заміни близько 15 ГВт потужностей вугільної теплової генерації. Не надані пропозиції із застосуванням практичних фінансових інструментів та перегляду енергетичного балансу для впровадження більш реалістичного плану.
По-п’яте, обґрунтування необхідності різкого збільшення викидів ПГ промисловим сектором через очікуване зростання випуску ним продукції викликає великі сумніви. Адже, конкурентоспроможність виробництва в умовах жорсткої боротьби за ринки збуту можливо досягнути тільки через впровадження інноваційних енергоємних та вуглецеємних технологій, які є у рази ефективнішими за існуючі в Україні. Крім того, імплементація СВАМ не дозволить українським підприємствам збільшувати викиди ПГ, оскільки вони у цьому випадку будуть вимушені сплачувати непідйомні митні платежі або податки.
По-шосте, проноз зростання попиту на електричну енергію до 2030р. на 30%, на мій погляд, є необґрунтованим, адже згідно із положеннями ЕСУ зростання економіки можливо домогтися за сталості рівня ЗППЕ[10] шляхом зниження удвічі енергоємності ВВП. Тому, навіть, за збільшення рівня електрифікації економіки, зростання попиту на електричну енергію не перевищить 5–10%. У цьому контексті також потрібно врахувати очікуване істотне зниження чисельності населення до 2030 ( мінімум на 5–7%) внаслідок природніх демографічних причин та міграції закордон.
Концептуальні пропозиції щодо корегування заходів проекту НВВ2
Повністю підтримуючі прагнення Міндовкілля щодо необхідності вчасного затвердження НВВ2 та переходу до кліматично нейтральної економіки, все ж таки вважаю, що завдяки корегуванню структури заходів та розставлення інших акцентів доцільно ставити більш амбітну мету — зниження ПГ до 2030р. порівняно з 1990р. до 70%.
Більш того, цього можна домогтися більш економнішим способом, знизивши фінансові витрати на 15-20%. Найбільший потенціал у зниженні викидів ПГ існує, насамперед, — у перегляді прогнозного індикатора (зниження викидів ПГ) в промисловому секторі, скороченні енергоємності та вуглецеємності виробництва продукції та виводі із експлуатації та демонтажі застарілих блоків ТЕС. Надзвичайно важливим завданням має стати розвиток систем накопичення енергії (СНЕ), адже без них домогтися цілей у секторі ВДЕ неможливо внаслідок критичного дефіциту маневрових потужностей.
Детальніші пропозиції із корегування заходів з НВВ2 до 2030р. наводяться нижче:
1. Для промислового сектору слід змінити індикативний показник із зростання викидів ПГ до 16% на їх скорочення до 10% завдяки інвестиціям у модернізацію металургії та машинобудування через впровадження енергоефективних та вуглецево-нейтральних технологій.
2. Переглянути прогноз збільшення споживання електричної з 30% до 10%, оскільки економічне зростання може відбуватися, у першу чергу, через динамічне зниження енергоємності ВВП, як це передбачено в Енергетичній стратегії України до 2035р. (ЕСУ) — з 0,28 у 2015р. до 0,15 у 2030р. (ЗППЕ у тонах нафтового еквіваленту/долар США ПКС[11]).
3. Скоротити прогнозний показник досягнення частки ВДЕ у виробництві електричної енергії з 30% до 22%. Змінити диспропорцію між розвитком СЕС та ВЕС на користь вітрової генерації. Перекіс, що утворився в останні п’ять років у бік СЕС призвів до дефіциту маневрових потужностей. Водночас, досягнення частки ВДЕ у 30% є малоймовірним зважаючи на великий дефіцит маневрових потужностей та інвестиційний клімат в країні.
4. Створити потужності систем накопичення енергії (СНЕ) на рівні 2,5–3 ГВт. завдяки формуванню стимулюючого інвестиції у цей перспективний напрям, ринку допоміжних послуг. Розвиток СНЕ є економічно перспективнішим за створення балансуючих потужностей на базі газотурбінних установок. Впровадити пілотні проекти з використання водневих технологій у якості СНЕ.
5. На законодавчому рівні зобов’язати Укренерго видавати дозволи на реалізацію нових проектів у секторі ВДЕ в залежності від плану достатності маневрових потужностей. Одним із механізмів ліквідації дефіциту маневрових потужностей може стати опція інвесторам щодо будівництва генерації з ВДЕ в комплексі з СНЕ (мають складати 30% від проектної потужності ВДЕ).
6. Розробити та затвердити Водневу стратегію України з орієнтацією на положення Водневої стратегії ЄС. Створити законодавче забезпечення із стимулювання інвестицій у виробництво, транспортування, постачання та зберігання «зеленого» водню.
7. Сформувати архітектуру кліматичного врядування (climate governance architecture).
8. Забезпечити інвестиційний клімат у секторі електричної енергії на принципово якіснішому рівні: протягом 2021р. на 100% погасити заборгованість перед підприємствами ВДЕ, удосконалити модель ПСО, ліквідувати цінові обмеження через адміністративне втручання, запровадити ринкові ціни для усіх категорій споживачів, запровадити аукціони із встановлення тарифі для ВДЕ, підвищити прозорість та неупередженість роботи НКРЕ КП.
9. Запропонувати у рамках імплементації Директиви 2010/75/ЄС й Угоди про асоціацією України та ЄС нову редакцію НПСВ у якій передбачити економію витрат з 4,2 млрд. євро до 1,3 млрд. євро за рахунок оптимізації роботи об’єднаної енергетичної системи шляхом заміни вугільних ТЕС на генерацію з ВДЕ. Замість витрат на модернізацію або будівництво нових блоків ТЕС загальною потужністю понад 15ГВт достатньо зробити реконструкцію блоків загальною потужністю 6 ГВт, а усі інші демонтувати до 2030р. й використати їх допоміжну інфраструктуру для будівництва СНЕ та водневої генерації. Крім того, необхідно передбачити спеціальні фінансові механізми на реалізацію НПСВ. Наприклад, спеціальний фонд, що наповнюється за рахунок державних коштів, міжнародних грантів, екологічних платежів та надбавок до тарифу[12].
10. Запровадити ринок квот на викиди ПГ, як більш просунутий механізм стимулювання екологічної модернізації підприємств у порівнянні з екоподатком. Це має бути європейська модель Emission Trading System (ETS). Ринок торгівлі квотами — альтернатива податку на експорт до країн ЄС. Важливою є співпраця та координація з усіма зацікавленими сторонами з метою переходу до низьковуглецевої енергетики, а також створення сильних переговорних позицій з метою отримання пом’якшення впливу CBAM[13].
11. На урядовому рівні посилити роботу з отримання індивідуального підходу щодо застосування СBAM. Україна зможе розраховувати на спеціальні, більш м'які, умови СВАM, якщо продемонструє практичні кейси і результати. Водночас, приєднання України до European Green Deal має відбуватися з урахуванням різних стартових позицій українських і європейських підприємств.
12. Розробити концепцію створення українського «кліматичного фонду» («фонду енергетичного переходу») - окремої юридичної особи, яка мала би повноваження залучати міжнародні кошти, ухвалювати програми стимулювання вітчизняних підприємств до модернізації декарбонізації власних виробництв.
13. Враховуючи соціально-економічний стан держави, втрату значної частини територій через агресію РФ та необхідність витрачати великі кошти на стримування експансії Росії, Україна власними силами не буде здатна залучити понад 80 млрд. євро на виконання заходів з НВВ2. Тому у заходах НВВ2 має бути положення, що Україна може виконати свої зобов’язання виключно за умови підтримки фінансової допомоги та кредитів ЄС на рівні не менше ніж 40% від загальної потреби.
[1] Європейський зелений курс
[2] Неофіційна назва зеленого курсу України з орієнтиром на European Green Deal
[3] Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development
[4] Carbon Border Adjustment Mechanism — Див. більше: Чекунова С. — Прикордонне вуглецеве коригування ЄС та виклики для української економіки/енергетики, Разумков Центр, https://razumkov.org.ua/statti/prykordonne-vugletseve-koryguvannia-yes-ta-vyklyky-dlia-ukrainskoi-ekonomiky-energetyky
[5] Джерело: Міністерством захисту навколишнього середовища і природних ресурсів — https://mepr.gov.ua
[6] Проект Аналітичного огляду Другого Національного визначеного внеску до Паризької угоди — Міністерством захисту навколишнього середовища і природних ресурсів, квітень 2021р. стор. 4 та 7, https://mepr.gov.ua
[7] Фактичне виробництво склало 10,84 млрд. кВт/год — ExPro Consulting, https://expro.com.ua/novini/virobnictvo-elektroenerg-v-ukran-protyagom-2020r-znizilos-na-33-do-1488-mlrd-kvt-god
[8] Див.: Омельченко В. — Ринок електричної енергії, що збудував ZE — Разумков Центр, 16.11.2020, https://razumkov.org.ua/statti/rynok-elektrychnoi-energii-shcho-zbuduvav-ze
[9] Там само.
[10] ЗППЕ — загальне постачання первинної енергії
[11] ПКС-паритет купівельної спроможності.
[12] Див.: Омельченко В., Чекунова С., Білявський М., — Енергетика України: виклики та ініціативи, Київ-2020, www.razumkov.org.ua
[13] Пропозиції 7-9 раніше сформовані у статті Чекунової С. — Прикордонне вуглецеве коригування ЄС та виклики для української економіки/енергетики — Разумков Центр, 7 квітня 2021р., https://razumkov.org.ua/statti/prykordonne-vugletseve-koryguvannia-yes-ta-vyklyky-dlia-ukrainskoi-ekonomiky-energetyky
