«…збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика»
(Лк 6, 47–49)

Проголошення Головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн у вересні 2020р. нового, більш амбіційного плану ЄС боротьби з парниковими газами, що передбачає їх зниження до 2030р. на 55% порівняно із 40%[1] — це не просто звичайна презентація чергового документу ЄС, а визначення пріоритетного курсу розвитку європейської економіки набагато років наперед. Крім того, Брюссель ініціює довгострокову стратегію декарбонізації — Сarbon border adjustment mechanism (CBAM), що кардинальним чином впливатиме на структурну перебудову економіки Європи, зокрема, й України. Наскільки Україна готова до нових викликів — головне питання на яке покликана відповісти дана стаття.

Прийшов час усвідомити нашим можновладцям та бізнесу, що EuropeanGreendeal разом із СВAM — це не стільки питання закриття шахт й розвиток ВДЕ, скільки гарний шанс для структурної перебудови усієї української економіки та її включення в фінансово-промислові ланки з країнами ЄС на базі досягнення цілей вуглецевої нейтральності.

Енергетичний перехід від викопного палива до виробництва «чистої» енергії вимагатиме у період до 2030р. для нашої країни щонайменше $40 млрд. Відповідне завдання буде неможливо розв’язати без радикального поліпшення інвестиційного клімату на базі створення на практиці, повноцінного, конкурентного ринку електричної енергії.

СТАН РЕФОРМИ РИНКУ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ

Якщо виходити із тез голови НКРЕКП В.Тарасюка, які він оприлюднив у своєму інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна від 29.10.2020р[2]., то реформування ринку відбувається під пильним наглядом регулятора за відсутності кризових явищ, а загальний стан справ в секторі не викликає ніякого занепокоєння, хоча й існує деякий фінансовий дисбаланс, що нескладно врегулювати через впровадження фінансового ПСО. Поза сумнівами, хотілося б повірити у цю майже безтурботну «картину» реформи ринку, що «змалював» у своєму інтерв’ю В.Тарасюк, але, нажаль, факти свідчать дещо про інше.

Криза неплатежів у секторі ВДЕ

За перше півріччя 2021р. середній рівень розрахунків  ДП «Гарантований покупець» з виробниками «зеленої» електроенергії становив 25,7%, що викликало необхідність з боку Уряду України підписати «Меморандум про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері відновлюваної енергетики» (далі — Меморандум). Згодом на базі цього документу було прийнято ВР України Закон 810-IX від 21.07.2020р.^[3], що спрямований на врегулювання глибокої кризи неплатежів перед інвесторами у ВДЕ. Однак, держава у черговий раз не виконала взятих зобов’язань перед інвесторами незважаючи на безпрецедентне добровільне погодження інвесторами щодо зниження «зеленого» тарифу. У результаті, борги перед ними продовжували збільшуватися й на сьогодні вже досягли близько 25 млрд. грн., й у разі збереження темпів накопичення боргових зобов’язань на початку 2021р. даний показник становитиме більше 30 млрд. грн. В реєстрі судових рішень станом на кінець жовтня зареєстровано 50 позовів від 43 компаній до державного трейдера «Гарантований покупець». Зараз інвестори готують велику кількість нових позовів[4].

За умови подальшого ігнорування державою положень Закону 810-IX, сектор ВДЕ чекатиме банкрутство, що усуне Україну від магістрального європейського тренду реалізації програми ЄС «Green Deal» та фактично відкине нашу державу на узбіччя цивілізаційного розвитку.

НАЕК «Енергоатом» та НЕК «Укенерго» на шляху до банкрутства

Результати роботи визначальних для енергетики України підприємств за 9 місяців 2020р. настільки шокуючі, що змушують задумуватися експертів про те, як ці критично важливі для економіки країни компанії будуть функціонувати у подальшому.

Так, НАЕК «Енергоатом» за цей період отримав 5,32 млрд. грн збитку, водночас, прострочена дебіторська заборгованість перед ним збільшується й вже досягла 23,5 млрд. грн. (13 млрд. грн. утворилося в 2020р.), у т.ч. заборгованість ДП «Енергоринок» — 11,62 млрд грн, заборгованість ДП «Гарантований покупець» — 8,97 млрд грн., НЕК Укренерго — 2,92 млрд грн. Як наслідок, лише короткострокова заборгованість НАЕК «Енергоатом» перед банками станом на початок жовтня, вже сягнула 13,9 млрд. грн.[5]

Внаслідок фінансових та організаційних проблем НАЕК «Енероатом» відклав на невизначений терміни введення в експлуатацію стратегічно важливого для країни об’єкта — Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦВЯП) та переніс реалізацію низки важливих заходів, шо передбачені Комплексною програмою підвищення безпеки енергоблоків АЕС України (КЗПБ).

Особливу стурбованість викликає відтермінування ремонтної компанії на трьох блоках Запорізької АЕС, що фактично зробить їх незадіяними у осінньо-зимовий період 2020–2021рр. Зокрема, виникла проблема із закупівлею запчастин для резервних дизельних електростанцій (РДЕС), які як показав досвід аварії на АЕС Фукусіма, є значимими ланками у ланцюгу ядерної безпеки АЕС. Крім фінансових складнощів, під час закупівлі запчастин для РДЕС, існують ознаки й того, що добавилася й корупційна складова через намагання нового керівництва компанії забезпечити перемогу на тендері для обладнання російської компанії МК «Дизель-Енерго» через посередницькі структури[6].

Потенціал виробництва НАЕК «Енергоатом» становить близько 95 млрд. КВт*год/рік, однак Енергетичним балансам на 2021р. заплановано згенерувати тільки 75,2 млрд. КВт*год.[7] Таким чином, з урахуванням того, що собівартість виробництва е/е АЕС є майже удвічі нижчої ніж в середньому по іншим видам генерації, українські споживачі із-за диспетчерських обмежень й затримки проведення планових ремонтів будуть змушені щороку переплачувати понад 10 млрд. грн. Якщо реально дивитися на речі, то слід визнати, що сталий розвиток ядерної енергетики — фундаментальний фактор забезпечення конкурентоспроможних цін для промисловості, субсидування населення та пом’якшення ефекту від високих тарифів для ВДЕ.

У свою чергу, оператор системи передачі компанія НЕК «Укренерго» за 9 місяців 2020р. замість запланованого прибутку у 4 млрд. грн. отримала збиток 28,4 млрд. грн.[8] За підсумками року сумарний збиток двох системоутворюючих підприємств енергетики від яких залежить соціально-економічний стан країни прогнозовано становитиме близько 40 млрд. грн., що фактично і є діагнозом для керівників енергетичного блоку ЗЕ команди у питанні реалізації впровадження нової моделі ринку електричної енергії.

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ПРОВАЛУ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОВОЇ МОДЕЛІ РИНКУ

Головною причиною, що «породила» безпрецедентні фінансовий дисбаланс на енергоринку, на мій погляд, є жорстке адміністративне втручання в його роботу. Це робиться, насамперед, з метою реалізації популістської цінової політики та перерозподілу фінансових потоків, що замасковані під «вільний» ринок, від стратегічних державних підприємств й генерації з ВДЕ на користь окремих олігархічних груп. До базових механізмів такого «регулювання» ринку слід віднести:

• застосування жорстких цінових обмежень (pricecaps);
• виведення 55% обсягів електричної енергії, що виробляє  НАЕК «Енергоатом» з ринкового середовища та їх реалізація практично на безоплатній основі (1 коп. за КВт*год);
• постійні змови на ринку на добу наперед (РДН) та торгівля непідтвердженими ресурсами за потурання НКРЕ КП;
• відсутність обґрунтованої методики формування тарифів на передачу НЕК «Укренерго»;
• занижені ціни на е/е для усіх категорій населення незалежно від статків;
• гальмування переходу до фінансової моделі ПСО;
• гальмування створення ліквідного ринку допоміжних послуг.

Наразі стає очевидним факт, що практично усі види генерації, включно із тепловою та гідроенергетичною внаслідок неадекватного «ручного управління» ринком стрімко наближаються до критичної точки. Її досягнення означатиме, що виробники електроенергії вже не зможуть повноцінно виконувати свою безпосередню функцію забезпечення електричною енергію економіку країни із-за своєї фінансової неспроможності.

Особливо красномовним популізмом з боку Уряду є ситуація, коли е/е як товар реалізується для населення за від’ємною ціною, оскільки фіксована ціна не покриває навіть витрати — на передачу та диспетчеризацію (НЕК«Укренерго»), розподіл та послуги з постачання. Так, наприклад, побутовий споживач у Тернопільській області, що споживає щомісячно купує електроенергію за від’ємною ціною 1,2 грн. за 1 КВт*год [9]. Проте, реальних джерел для покриття цих збитків для виробників НКРЕКП не передбачило.

Власне, замість будівництва конкурентної європейської моделі ринку, «слуги ZE» заклали міцний фундамент під конструкцію, що набагато більше нагадує венесуельську модель управління енергетикою. Ця модель формується на суміші реформістських гасел, некомпетентності та дешевого популізму. Фактично, енергетичний ринок з початку його запровадження у липні 2019р. не тільки не на йоту не просунувся у напрямі європейської моделі, а за масштабами фінансово-правового хаосу він повернувся до ситуації, що існувала до 1996р., коли було запроваджено модель Оптового ринку електроенергії (за прикладом «британського пулу»).

Єдине, що рятує країну від повного енергетичного колапсу за венесуельським сценарієм, то це унікальний запас міцності об’єднаної енергетичної системи, який був закладений попередніми поколіннями. Однак, й він не безмежний — доба нещадної експлуатації енергетичної інфраструктури добігає кінця, адже більшість її об’єктів вже відпрацювали свій граничний експлуатаційний ресурс або стрімко наближається до його межі.

Наслідком, такої «розбудови» енергоринку, якщо цей процес вчасно не зупинити, може стати повторення венесуельського прецеденту  та вихід України із кола країн, що мають цивілізаційну перспективу. Власне замість прозорого й конкурентного ринку електричної енергії, відповідно до положень Угоди про асоціацію ЄС-Україна та Договору про заснування Енергетичного співтовариства, енергетичний блок Слуг народу збудував «хатинку дядьки Тома», що розлетиться вщент після першого ж буревію.

ПРІОРИТЕТНІ АНТИКРИЗОВІ ЗАХОДИ[10]

Проблемою номер один, наразі, залишається заборгованість ДП «Гарантований покупець» перед виробниками електроенергії за «зеленим» тарифом, що виникла внаслідок вищезазначених системних недоліків закладених у діючу модель функціонування ринку. Для їх виправлення держава має виконати свої зобов’язання, які вона на себе взяла згідно Закону 810-ІХ. У першу чергу це стосується погашення з Державного бюджету не менше ніж 20% боргів за «зеленим» тарифом та  задіяння механізму ліквідації поточної заборгованості через механізм випуск ОВДП на суму 19,6 млрд. грн.

Водночас, слід підкреслити, що виключно коштами Державного бюджету, без удосконалення існуючої моделі ПСО,  боргову проблему ринку вирішити неможливо. Для цього, вже з початку 2021р. доцільно перейти на фінансову модель ПСО, що передбачає грошову компенсацію для ПУП, а також вивести на відкритий ринок увесь обсяг електроенергії компаній, які виконують функції ПСО — ДП НАЕК «Енергоатом» та ПрАТ «Укргідроенерго». Одним із головних заходів із лібералізації ринку також має стати відміна «price caps».

Вже давно на часі відмовитися від радянського рудименту «низьких» цін для населення, що звикли експлуатувати політики-популісти. Ці «низькі» ціни насправді дуже дорого коштують для їх отримувачів, оскільки вони покриваються за рахунок збільшення бюджетного дефіциту та зростання цін на промислову продукцію. Наслідком чого, є згортання соціальних програм, жебрацькі пенсії, занедбана медицина й освіта, руйнація критичної інфраструктури, відсутність інвестиційних перспектив та втрата конкурентоздатності вітчизняної продукції.

Отже, вирішальним для стабілізації роботи ринку має стати не перманентна цінова маніпуляція з боку влади популістів, а реалізація конкретного плану з переходу до ринкового ціноутворення для побутових споживачів з одночасним запровадженням субсидій у монетарній формі малозабезпеченим верствам населення й подальшим скасуванням ПСО.