На 1 липня запланована перша сесія новообраного Європейського парламенту. Вибори, що відбулися наприкінці травня в усіх країнах ЄС, характеризувалися високою мобілізацією євроскептиків. Волевиявлення виборців відзначилося зростанням результату ультраправих, зокрема у Франції, де партія Національний фронт на чолі з Марін Ле Пен, перемогла на виборах до ЄП Соціалістичну партію діючого Президента Ф. Олланда та консервативний Союз за Народний Рух. У Великій Британії перемогу здобула ультраправа популістська Партія незалежності Сполученого Королівства. Виборці в Данії, Греції, Ірландії та Болгарії також висловили недовіру правлячим елітам, проголосувавши за партії радикального спектру. У Греції перемогла ліворадикальна партія СІРІЗА, а 3 місце посіла неонацистська партія «Золотий світанок». Угорська партія «Йоббік», яка виступає за приєднання Закарпаття до Угорщини та визнає анексію Криму, отримала три депутатських мандати.
Один з найголовніших факторів, що мотивував громадян ЄС зробити вибір на користь євроскептиків, — це фінансово-економічна криза та прагнення продемонструвати своє невдоволення політикою партій при владі. Тобто, насамперед треба говорити про успіх популістських та екстремістських партій як висловлення вотуму недовіри правлячим традиційним партіям у Європі. Що ж стосується найбільших тріумфаторів цих виборів, то успіх французького Національного Фронту пояснюється низкою чітких причин. Перш за все, його перемога з 24,85% голосів (після 6,34% на виборах до ЄП 2009р.) стала реальною через те, що діюча влада не змогла гідно протистояти економічній кризі та високому рівню безробіття. По-друге, Національний фронт у своїй передвиборчій агітації надсилав дуже чіткий сигнал виборцям, звинувачуючи у французькій кризі глобалізаційні процеси, бездіяльність політичних еліт, велику кількість іммігрантів. По-третє, партія зуміла мобілізувати свій електорат, який характеризується відданістю та активністю, не втрачаючи можливості вплинути на політичне життя своєї країни.
Необхідно відзначити, що під час цих виборів у деяких країнах ЄС проявилась і протилежна тенденція. У Німеччині, Австрії, Італії, Нідерландах, Румунії, Польщі та інших країнах національні партії влади загалом здобули перемогу. Тому результати цьогорічних виборів зовсім не є «трагічними», як їх назвав Прем’єр-міністр Франції соціаліст М. Вальс. Дійсно, лише в 10 з 28 країн-членів ЄС обрали ультраправих євродепутатів. Євроскептики отримали додаткові місця лише в 6 країнах, а втратили їх — у 7. Більше того, на цих виборах 2 нові ультраправі партії ввійшли до Парламенту, але 5 втратили своє представництво в Брюсселі. Отже, традиційним європейським силам (Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціалістів і демократів) вдалося зберегти більшість у ЄП, тому кардинальної зміни внутрішньої і зовнішньої політики ЄС не буде.
Хоча чисельність ультраправих у ЄП цього скликання і збільшилася, вона не є настільки значною, щоб істотно впливати на порядок денний. Більше того, ультраправі партії не змогли дійти згоди для утворення коаліції, а тому їхні представники не отримають посад у Європарламенті. Разом з тим, не треба забувати, що новообраний парламент наділений більшими повноваженнями, ніж попередній. 1 липня на вступній сесії ЄП депутати обиратимуть голову Єврокомісії, фігуру, яка істотно впливає на політику ЄС (найімовірнішою кандидатурою на цю посаду вважається консерватор Ж.-К. Юнкер). Він завжди достатньо дипломатично висловлювався стосовно євроінтеграційних перспектив України, не обіцяючи чітких перспектив членства, частіше роблячи акцент на енергетичній безпеці України та важливості залагодження конфлікту на сході України мирними засобами. Не треба також забувати про заміну Ш.Фюле, Єврокомісара з питань розширення, адже від позиції персони, що перебуватиме на цій посаді, буде неабияк залежати інтеграція України до ЄС. Важливою посадою для нас є Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки (дехто пророкує на цю посаду саме Ш. Фюле та міністра закордонних справ Швеції К. Більдта). У новому Парламенті не буде відданих Україні окремих польських депутатів — таких, як П. Коваль, який очолював делегацію у справах співпраці ЄС-Україна, П. Залевськи, що був заступником у Комітеті із закордонних справ ЄП та активно відстоював ідею європейської інтеграції України, Є. Бузек (президент ЄП з 14 липня 2009р. до 17 січня 2012р.) та інших. Разом з тим, дуже ймовірно, що їх замінять інші симпатики України.
Та якою б важливою в нових політичних реаліях не була позиція ЄС у питанні інтеграції України до своїх лав, сьогодні першочерговим питанням для нашої держави є позиція новообраного Європейського парламенту в питанні врегулювання кризи на сході України та його адекватної політики стосовно Росії.
