Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин у статті мережевому виданню «Європейська правда» розповів про те, чому продовжується знецінення гривні та як потрібно діяти уряду, щоб зупинити цей процес.
В останні місяці Україна отримала низку незаперечних зовнішньополітичних перемог.
Довгоочікувана ратифікація Угоди про асоціацію з ЄС може стати важливим сигналом для іноземних, насамперед європейських, інвесторів.
Але тим більш разючими є внутрішньоекономічні втрати, перш за все — у валютній сфері. Ці втрати можуть звести нанівець втілення розвитку, а водночас і євроінтеграційні перспективи України.
Базисом економічного відновлення і прискорення в Європі був і залишається розвиток підприємництва, підтримка конкуренції у бізнесі, сприяння доступу до фінансових ресурсів.
Дії ж української влади останніх років спрямовані у протилежний бік. В економічній сфері влада продовжує сповідувати й експлуатувати філософію обмежень і стягнень. І це є очевидним з першого ж погляду на валютну систему.
Нібито запобігаючи девальвації, уряд водночас девальвує економічні цінності в країні загалом, вимиває підґрунтя євроінтеграційних намірів.
Так, замість фіскального послаблення і стимулювання впроваджуються додаткові податкові вилучення і стягнення (податок «на війну», на купівлю валюти, наміри підвищення оподаткування нерухомості, доходів від депозитів, зростання заборгованості з виплат заробітної плати, накопичення невідшкодованого ПДВ тощо). Наслідком цього є погіршення фінансового стану і закриття бізнесу, зниження реального добробуту.
Проте чи не найбільших втрат українці зазнають від неготовності влади (центрального банку) навести хоч якийсь лад у валютній сфері.
Можна лише вітати рішення про скасування обов’язкового продажу 100% валютної виручки експортерами. Це надасть останнім хоча б мінімальну можливість доступу до своїх ресурсів, розпорядження ними на власний розсуд.
Але навіть нетривале існування цієї норми створило проблему відсутності довіри та показало небажання влади чути аргументи.
Адже ще у період обговорення можливого запровадження такого заходу експертна спільнота була практично одностайною стосовно того, що примусове 100-відсоткове вилучення не призведе до стабілізації валютних надходжень до країни (навіть в умовах розширення експорту), а радше слугуватиме примусом до тінізації доходів від зовнішньої торгівлі.
Нинішнє зниження нормативу обов’язкового продажу до 75% також навряд чи буде надто результативним, оскільки експортери вже налякані можливими подальшими вилученнями і не будуть поспішати демонструвати всі валютні надходження. Тому сьогодні НБУ має чітко задекларувати (а, можливо, і нормативно оформити) впровадження мораторію на підвищення 75% межі для експортерів принаймні впродовж найближчих півроку.
Сумнівною є результативність впливу НБУ на поведінку валютних «спекулянтів».
НБУ рапортував про узгодженість з найбільшими комерційними банками утримувати гривню в діапазоні 12,5–12,9 грн/дол. Однак вже за кілька днів такий коридор був «пробитий», і не встиг НБУ оголосити про чергове підвищення стелі, як остання знову «постраждала». (Цікаво було би побачити список тих, хто насмілився зігнорувати узгодженість найбільших вітчизняних банків.)
А оскільки результати тендерів з рефінансування та валютних аукціонів залишаються закритими, то пояснення НБУ про спекулянтів, які можуть дестабілізувати валютну систему при вкрай низьких обсягах міжбанківських торгів, взагалі беззмістовне.
Ще більш беззмістовною є низка заходів, пов’язаних з надходженням коштів з-за кордону для населення, насамперед у частині примусової конвертації в гривню валютних переказів.
Останніми роками перекази на користь фізичних осіб слугували вагомою складовою припливу валюти в країну і фактично виконували роль інвестиційних ресурсів (власне будівництво або придбання дорогих «рухомості» та нерухомості). Нагадаємо, у 2012–2013 роках обсяги валюти, отриманої за переказами громадян, суттєво перевищували обсяги припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ; у 2013 році за 3,3 млрд доларів ПІІ обсяг приватних переказів сягнув 8,5 млрд доларів).
Рішення ж про обов’язкову конвертацію переказів, по суті, унеможливлює довгострокові неінфляційні та недевальваційні заощадження, а разом з тим повністю руйнує мотиви для продовження таких переказів і наповнення країни валютними ресурсами.
НБУ сподівається, що подібними обмеженнями і вилученнями рятує банківську систему, «зберігаючи» в ній валютні кошти.
Насправді ситуація близька до протилежної — НБУ посилює незадоволення населення спроможністю центробанку до захисту своїх коштів, а відтак ще більше пригнічує банківську систему, провокує подальше вимивання коштів з банків загалом.
Це підтверджує динаміка депозитів населення. Обсяг депозитів за відносно стабільного валютного курсу з червня до середини серпня також знаходився на відносно стабільному рівні (і навіть демонстрував деяке зростання).
Проте відновлення девальвації призвело до нового етапу відмови від депозитів і виведення коштів з банківської системи. Так, у першій декаді серпня за офіційного курсу 12,6 грн/дол. депозити фізичних осіб несуттєво перевищували 430 млрд. гривень, з яких гривневих — 221 млрд. Проте вже в середині вересня за курсу вище 13,2 грн/дол. обсяги загальних і гривневих депозитів впали до 415 млрд грн і 213 млрд грн відповідно.
На сьогодні не видно чинників, окрім валютної стабілізації, які могли б припинити відтік депозитів.
На жаль, слід констатувати, що останнім часом тенденції до знецінення гривні зміцнилися, і вимивання коштів з банківської системи прискорилося, що означає подальшу втрату вартості.
Йдеться про встановлення граничної суми розрахунків готівкою обсягом 18 тис. грн, що нібито має забезпечити накопичення додаткових коштів у банківській системі (звичайно, за рахунок фізичних осіб).
І хоча сьогодні цілком зрозуміло, що головні дисбаланси виникають не на готівковому, а на міжбанківському ринку, на ньому регуляторна активність НБУ, по суті, мінімізована.
Натомість ініціюється чергове беззмістовне рішення про обмеження на рівні 3 тис. грн купівлі громадянами готівкової валюти. (Тобто якщо вчора просто неможливо було купити долари, оскільки їх не було, то сьогодні кожен знає, що так само не може купити, але вже 200 доларів).
У нинішній ситуації відповідь на питання «що робити» вимагає першочергового усунення нагромаджених нормативних негараздів за розуміння того, що гірше вже не буде. Тобто що подальшими вилученнями коштів не можна досягти фінансової стійкості.
Коли готувався цей матеріал, ще не були відомі результати наради керівництва країни за участю представників банківської системи. Тому хочеться висловити сподівання, що влада усвідомлює: сьогодні валютна дестабілізація вже дійсно є критичною і чи не найболючішою проблемою національної безпеки. А відтак дії мають бути адекватні загрозам.
До цього потрібно додати важливу тезу. Радше навіть системне економічне завдання — українська влада має за будь-яку ціну залучити іноземні інвестиції в Україну.
Попри можливі короткострокові втрати через низьку вартість об’єктів у кризових умовах, сьогодні важливіше простимулювати ефективного власника і підприємця, а також продемонструвати політичну рішучість впровадження прозорої та відкритої моделі української економіки.
Більше того, світовий і європейський капітал не лише здатні зрівняти платіжний баланс (а це необхідно для підтримки валютної стабільності), але й зможуть стати найкращим захистом від російської агресії.
