Уже стало звичним, що Україна перманентно переживає валютні шоки. З моменту запровадження гривні в серпні 1996р. з курсом 1,8 грн./$1 минуло лише 18 років, а значення курсу зросло ледь не на порядок — у середині серпні 2014р. гривня коливалася навколо 13 грн./$1. Між тим, центральний банк країни не вбачає проблеми в новій девальваційній хвилі. Це не лише завдає суттєвих втрат українцям, але й ставить під сумнів спроможність країни реалізувати євроінтеграційні наміри.

По суті, НБУ у відповідь на критику стосовно занедбання курсової динаміки гривні знаходить два аргументи (на перший погляд, навіть раціональні). По-перше, стабілізація має відбутися щойно закінчиться військова агресія. По-друге, для НБУ на часі впровадження так званого інфляційного таргетування, на повний перехід до якого знадобиться рік-півтора, після чого в Україні запанують макроекономічна стабільність і навіть зростання.

Тобто, в обох випадках, фактично ігнорується необхідність посилення стійкості гривні. Не у форматі режиму фіксованого курсу, а забезпечення зрозумілої курсової динаміки, недопущення галопуючої девальвації, зменшення напруги негативних очікувань, гарантування купівельної спроможності національних грошей — все те, що належить до першочергових завдань будь-якого центрального банку.

Так, з політичних і патріотичних міркувань ми всі бажали б, щоб російська агресія на Донбасі закінчилась якомога швидше. Проте, по-перше, поки ніхто не може сказати, як довго країна перебуватиме у стані неоголошеної війни, по друге — економіка не може базуватися на «благих намірах» чи «оптимістичних очікуваннях» керівництва. Так, війна може бути «виправданням» втрат, проте чи цього українці очікують від нової влади?

Більше того, зважаючи на втому і значні розчарування громадян від економічних негараздів, лише зрозуміле всім реальне покращання могло б привнести і певне соціальне заспокоєння, стати основою політичної і воєнної стабілізації, і питання «за що?» не набуватиме антагоністичних форм. Звичайно, саме валютна динаміка — найвагоміший фактор і критерій стабільності чи покращення. Будь-хто може легко оцінити результативність дій влади, досяжність декларованих цілей.

Поряд з цим, інфляційне таргетування неможливе без валютної стійкості, прогнозованості курсової динаміки, а низькі процентні ставки є неможливими в умовах постійних девальваційних очікувань. Це цілком засвідчується й найвагомішими фінансовими взаємозв’язками, зокрема:

• т.зв. паритет процентних ставок і міжнародний ефект Фішера, які вказують, що процентні ставки чутливо реагують на співвідношення очікуваного або форвардного та поточного курсу (зростання очікуваного або форвардного курсу відносно поточного провокує підвищення внутрішніх ставок),
• паритет купівельної спроможності або єдиної ціни, за якого зміни у значеннях обмінного курсу «врівноважуються» змінами у рівні інфляції.

Слід також нагадати, що для європейських країн (поза зоною євро), а також країн, які мають наміри поглиблення інтеграції з ЄС, необхідним є дотримання Маастрихтських критеріїв, зокрема — забезпечення відносної стабільності валютного курсу, за якої коливання національної валюти відносно євро не можуть перевищувати певні граничні значення.

Більше того, курсова динаміка часто є визначальною для макроекономічних балансових складових, які характеризують зовнішній сектор країни і є вагомими при оцінці інвесторами платоспроможності країни, а відтак — і готовності надання такій країні додаткових фінансових ресурсів (кредитів, прямих і портфельних іноземних інвестицій тощо). Україна перебуває в очікуванні широкомасштабної допомоги від міжнародних та європейських фінансових інститутів, що вимагає «наближення» макроекономічних індикаторів до прийнятних (які вказують на некритичність окремих макроекономічних ризиків).

Проілюструємо, вплив значення курсу на макроекономічні індикатори. У якості середньорічного показника курсу за оптимістичним сценарієм (малоймовірний, оскільки передбачає навіть певне зміцнення гривні до кінця року) — 10 грн./$1, стабілізаційний сценарій (недопущення подальшої суттєвої девальвації) — 12 грн./$1, а також девальваційний (утримання тенденції до послаблення гривні) — 14 грн./$1.

ВВП. За попередніми оцінками, номінальний ВВП України у 2014р. складе приблизно 1,4 трлн. грн. У доларовому еквіваленті ВВП (за різними сценаріями) становитиме $100–140 млрд. (таблиця «Макроекономічні індикатори»). Навіть за оптимістичним сценарієм (курс 10 грн./$1) ВВП на душу населення знаходитиметься на рівні $3 тис., тобто на межі, нижче якої (за міжнародною класифікацією) знаходяться бідні країни.

Платіжний баланс. Дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу України в І півріччі склав $1,9 млрд. (у І півріччі 2013р. відповідний дефіцит сягав $5,4 млрд.). Зважаючи на сезонні впливи на зовнішньоекономічні баланси можемо оцінити дефіцит поточного рахунку на кінець 2014р. на рівні $5 млрд. (без урахування заборгованості за російський газ, що виникла у І кв. 2014р.), або 3–5% ВВП (див. таблицю).

Дефіцит рахунку поточних операцій на рівні 3% ВВП зазвичай не розглядається як надмірно загрозливий, оскільки вважається, що може бути профінансований залученими ресурсами. Дефіцит на рівні 4–5% ВВП вже вважається достатньо ризиковим з точки зору надійного свого фінансування. Тому за середнього курсу 14 грн./$1 зовнішні інвестори й кредитори матимуть великі сумніви в доречності входження у відповідну економіку.

Макроекономічні індикатори

Зовнішній борг. Оптимістична оцінка загального зовнішнього боргу на кінець 2014р. — $145 млрд. Хоча у кризовий період зовнішній борг багатьох країн досяг психологічно важливої позначки 100% ВВП, однак його швидке та значне перевищення вказаної межі (як і у випадку України) означає суттєве ускладнення в доступі до зовнішніх ринків капіталів, неготовність міжнародних кредиторів до розширення фінансової підтримки.

Держбюджет. Обслуговування (процентні виплати) зовнішніх боргів реалізується безпосередньо з бюджетних ресурсів (погашення основної суми відокремлено від бюджету і проводиться шляхом т.зв. «фінансування»). Оскільки зовнішні борги обслуговуються в іноземній валюті, то вище значення курсу означає більші вилучення з бюджету, а тому й менше ресурсів залишається на «звичні» державні видатки (науку, освіту, економічну підтримку тощо). За однією із зовнішніх позик процентні виплати України мають скласти $40 млн. В такому випадку різниця у вилученнях з держбюджету за різними сценаріями сягатиме 160 млн.грн. (див. таблицю).

Поряд з цим, бюджетні втрати за девальвації також зростатимуть внаслідок зростання розривів між доларовою вартістю імпортованих ресурсів і гривневими сплатами українських споживачів, що вимагатиме чергового «оновлення» тарифів з наступними витками інфляції та девальвації.

Ризики девальвації і втрати вартості гривні залишаються надвисокими. Можна стверджувати, що валютна стабілізація сьогодні — це дійсно питання національної безпеки, і здатність влади впоратися з проблемою значною мірою визначатиме довіру до влади загалом.