Ми говоримо про борговий аспект і вплив цієї тематики на економічне зростання. Сьогодні це актуально, бо ми бачимо як останнім часом уряд позичає достатньо багато грошей за кордоном. З одного боку це аргументується потребою повертати значні обсяги коштів, з іншого боку за умови покращення фінансових показників ми зможемо отримати додаткові кошти від Міжнародного валютного фонду і це позитивно впливатиме на економічний розвиток і зростання. Тут у мене є низка застережень і насамперед вони стосуються нераціональності нинішніх запозичень. Ставка, доходність облігацій, що зараз розміщуються доходить до 10%. Це надто високий показник і навіть переважна більшість африканських країн розміщують свої облігації за значно нижчою доходністю. Це перший аспект боргової політики.

Другий момент стосується страху щодо дефолту: якщо ми не працюватимемо з МВФ, якщо не буде збалансований бюджет чи будуть ще якісь вади, то МВФ припинить фінансування і Україна може оголосити дефолт. Нібито це буде катастрофічно для країни. Тут потрібно зробити зауваження, що звичайно від дефолту жодної радості немає, але це зовсім не катастрофа для України.

У даному контексті доречно згадати класичний приклад Аргентини 2001-го року, яка після оголошення дефолту протягом кількох років демонструвала успішний розвиток. Тоді деякі оглядачі казали, що країна зазнає краху і скотиться на периферію. Насправді ж, лише 2002-го року (у перший рік після дефолту) стався економічний спад. Зате протягом наступних кількох років економіка демонструвала в середньому 8% економічного зростання. Це великою мірою стало можливим через зниження ризиків втрати валютних ресурсів, стрімкої девальвації та неконтрольованості цін. Якраз навпаки, ситуація вирівнялася і ці ризики зникли. Тобто країна змогла підтримувати досить високе економічне зростання і це відбилося на показниках доходів на душу населення.

Тобто дефолт не є чимось незвичайним. Україна зараз перебуває в умовах, коли треба виконувати і політичні вимоги зовнішніх партнерів, і протягом цілого наступного року у нас триватимуть вибори (політизація економічних рішень буде суттєвою). Водночас ми не бачимо явних чинників економічного зростання. Зважаючи на усе маємо можливість подивитися, в якому напрямі може розвиватися Україна і не розглядати навіть оголошення дефолту як крах. Якщо ми справді дійдемо цього висновку (оголошення дефолту), то гадаю, найкращий період — після президентських виборів. Тоді відповідальність бере на себе президент, стає зрозумілою ситуація з наступними виборами і тими економічними рішеннями, які будуть впроваджуватися. Поки що наших резервів (17 млрд. доларів) небагато, але той невеликий запас, який дозволяє говорити все ж таки про відсутність перспектив краху.