Агресія росії проти України спровокувала значні і зростаючі кризові ризики для багатьох країн, навіть тих, які географічно віддалені від України. І навіть якщо окремим країнам ще вдається дистанціюватись від зайняття чіткої позиції стосовно ставлення до агресії, то супровідні економічні і політичні впливи стають дедалі виразнішими. Глобальне зростання вартостей енергетичних ресурсів, продовольства, сільськогосподарських товарів, поєднане з руйнуванням ланцюгів створення доданої вартості і зростаючою волатильністю фінансових ринків, суттєво ускладнюють стійкість світової економіки, яка тільки-но почала виходити з-під коронавірусного тиску. Поряд з цим, чинні політичні конфліктні процеси (навіть довгий час заморожені) відновлюють і загострюють конфронтаційні ризики.
Показовою у цьому контексті є ситуація у Південно-Східній Азії. Зважаючи на історичні реалії важко було сподіватись, що висхідні країни, услід за розвинутими, одностайно виступлять у підтримку України. Між тим, з 10 країн-членів АСЕАН, хоча і з певними коливаннями, 8 країн підтримали резолюцію Генеральної асамблеї ООН, якою засуджується агресія (лише Лаос і В’єтнам виступили проти, що певним чином можна зрозуміти, оскільки ці країни історично вбачають у росії захисника від агресивних намірів сусідів).
Економічні. Увага до регіону Південно-Східної Азії, його ролі і місцю у світогосподарській системі зростає з року в рік. І не лише тому, що до нього примикають найбільші і найконкурентніші країни — Японія, Китай, Південна Корея. Є підстави стверджувати, що регіон Південно-Східної Азії, де виокремлюється інтеграційне об’єднання АСЕАН, у якому, з одного боку, вже зміцнились т.зв. нові індустріальні країни — Сінгапур, Малайзія, Тайвань, а з іншого — вже також заявили про себе успішні трансформаційні країни — В’єтнам, Філіппіни, Таїланд, невдовзі «замикатиме» на собі дедалі більше світових ресурсів, стане одним з найбільш привабливих для налагодження нових виробничих потужностей і глобальних мереж. Україна, яка будуватиме нове суспільство і нову економіку повинна враховувати, а з тим і готовою використати, такий потенціал.
Зауважимо, зміна регіональної економічної значимості регіону Південно-Східної Азії не є безпосереднім наслідком агресії — такі зміни відбуваються і прискорюються упродовж останніх двох десятиліть. Так, частка потоків (внутрішніх і міжрегіональних), які припадають на вказаний регіон, у глобальних потоках у 2015-2017рр. порівняно з 2005-2007рр. (за десятиліття) помітно зросла, зокрема:
- у торгівлі товарами до 33% з 27%,
- у накопиченні капіталів — до 33% з 13%.
Хоча регіон Південно-Східної Азії активно розвивається з початку століття, однак економічна присутність росії, яка позиціонує себе глобальним гравцем, там малопомітна. Так, у списку найбільших торговельний партнерів АСЕАН росія посідала лише 11 місце (у 2019р. — US$13,6 млрд). Мінімальною є також інвестиційна присутність. Тобто, регіон є цілком «економічно незалежним» від безпосередніх впливів росії. Тому навіть якщо країни регіону приєднаються до європейських та американських санкції проти росії , то це не матиме практичного впливу на регіональну економічну динаміку.
Втім, якщо безпосередні російські впливи є незначними, то глобальні, зумовлені російською агресією, вже можуть привнести помітні негаразди. Так, хоча вказаний регіон концентрує дедалі більше ресурсів, однак більшість країн все ще належить до висхідних, а тому й залишається високо чутливим до глобальних подразнень. Така суперечлива «комбінація» (значних ресурсів і неналежної стійкості) загалом означає утримання високих ризиків як для самих країн, так і світової економіки і світових фінансів загалом. Кризи 1997-1998рр. і 2008-2009р. наочно підтверджують значимість ризиків для країн регіону.
Єдність сучасного світу якраз і проявляється у тому, що реальне втілення різноманітних ризиків, як один з наслідків російської агресії, може проявитись вже неочікувано. Так, глобальне зростання вартості нафти і газу найвірогідніше продовжуватиметься, якщо країни відмовляться (або суттєво обмежать) російський енергетичний імпорт або сама росія заблокує енергетичний експорт. Сільськогосподарські втрати, насамперед, зменшення експорту пшениці і кукурудзи (насамперед, з України) і подорожчання логістичних ланцюгів (з-за погіршення умов морських перевезень), суттєве зростання вартості продуктів харчування підштовхуватимуть споживчу інфляцію у всьому світі.
Звичайно, для вказаного високоінтегрованого регіону це означає значні втрати (більшість країн є імпортерами енерго- і агроресурсів). Тому країни мають бути зацікавленими у якомога швидшому звільнені України, що, своєю чергою, потребує їх незаперечної і повної підтримки євроатлантичних зусиль.
Політичні. Якщо, як вказувалось, економічну втрату росії мало хто помітить у регіоні Південно-Східної Азії, то переможна боротьба України проти агресії може стати політично вагомим стабілізуючим фактором. Більше того, сприятиме безпеці і територіальній цілісності окремих країн. Поки ж ризики посилення протистоянь, насамперед, зумовлені зростаючою глобальною активністю Китаю, виглядають цілком реальними. Нагадаємо, Китай упродовж років не приховує своїх претензій на історично «спірні» острови Філіппін, В’єтнаму, Малайзії (а також японського о-ва Сенкаку). Такі претензії набули нового змісту після оприлюднення спільної заяви Китаю та росії на початку лютого 2022р.
Особливо, перестороги стосуються Тайваню. Нагадаємо, у вказаній спільній заяві містились дві тези, які достатньо відверто продемонстрували загострення конфронтаційних ризиків. З одного боку, (хоча про російські наміри стосовно України не згадується, проте) обидві країни виступили проти «розширення НАТО на схід». З іншого — росія заявила про підтримку політики «єдиного Китаю» за якою Тайвань має стати частиною Китаю.
При цьому також була задекларована відсутність «заборонених сфер» для співпраці, що з початком російської агресії багатьма експертами інтерпретувалось як те, що Китай услід за росією може розгорнути подібну операцію проти Тайваню — і аргументувалось тим, що Тайвань «не є Україною» (як незалежна від росіїтериторія), а є «невід’ємною частиною Китаю». Слід зазначити, що Україна, не будучи членом НАТО, не могла очікувати такого ж рівня всеосяжного захисту США, як це можливо для захисту інтересів США у стратегічно важливому регіоні Південно-Китайського моря, а також те, що США мають визначені безпекові зобов’язання перед Тайванем.
Сьогодні є підстави стверджувати, що вказані ризики стосовно Тайваню значної мірою зменшені, і сталося це саме завдяки жорсткій протидії України агресору, у т.ч. завдяки підтримки України з боку США і партнерів, яка суттєво стримуючи вплинула на потенційні рішення Китаю стосовно Тайваню. Оскільки стало зрозуміло, що США не будуть лише спостерігачем і не допустять створення прецеденту розгортання широких воєнних дій ще й у регіоні Південно-Східної Азії. Сьогодні Китай займає радше вичікувальну чи спостережну позицію, зважуючи результативність санкційної політики проти Росії.
Підкреслимо, жорстка протидія України агресору, у т.ч. завдяки підтримки партнерських країн, позитивно вплинула на короткострокові рішення у частині «територіальних претензій» у регіоні Південно-Східної Азії, сприяла послабленню агресивних намірів і ризиків конфронтації. Видається, це країни регіону мають належним чином оцінити.
