Останніми роками глобальне міжнародне середовище набуває дедалі більше ризикових рис. Коронавірусна криза, російська агресія, напад хамасу, міграційні хвилі, цінові шоки на енергетичних і аграрних ринках, торговельні, фіскальні та боргові дисбаланси, суперечливість у намірах і діях головних світових акторів — утворюють складні ланцюги критичної політичної та економічної взаємозалежності між країнами, що дедалі більше перешкоджає виробленню спільних консолідуючих зусиль і дій, завдяки яким можна було б сподіватись на стійкий соціально-економічний розвиток країн світу.
Незаперечно, для прискореного економічного відновлення Україна, як і будь-яка інша країна, конче потребує інвестиційних ресурсів. У попередні десятиліття країна так і не спромоглася стати інвестиційно привабливою, і, більше того, відбувалося навіть вимивання національних капіталів (у т. ч. людського), яке прискорилось разом з розширенням російської агресії. Відтак, коли йдеться про повоєнне відновлення України, доречно визнати, що без міжнародних інвестицій завдання побудови нової цивілізованої країни відкладатимуться у неосяжне майбутнє.
Загалом, слід підкреслити, що іноземні інвестиції сьогодні стають вже не лише економічним фактором розвитку — дедалі більше вони набувають безпекового змісту. Більше того, найкращим захистом країни від зазіхань агресора стає саме прихід міжнародного інвестора — чим вищі обсяги залучення зовнішніх інвестицій, насамперед з розвинутих демократичних країн, тим у більшій безпеці проти незваного імперського агресора може почуватися країна. Тому й ставлення до залучення зовнішніх інвестицій все сильніше піддається коригуванню.
