За 3–6 місяців Київ отримає F-16, пілоти РФ триматимуться подалі від кордонів України

Росія досі не може змиритися з втратою свого вундерваффе — ракет "Кинджал", тому буде змушена змінювати тактику обстрілів.

Останні дні для авіації та протиповітряної оборони країни-агресора РФ стали днями ганьби. Зокрема, Росія примудрилася за декілька годин втратити щонайменше чотири борти авіації та увесь їхній льотний склад, а також зазнала публічної поразки у збитті своєї найбільш розхваленої ракети "Кинджал". Крім того, ППО РФ на окупованих територіях України також пропустила кілька ударів у глибокому тилу — Луганську та Донецьку, через що Росія зазнала значних втрат у живій силі та техніці.

В інтервʼю Главреду співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник розповів, як Росія реагуватиме на враження складів у тилу Луганська та Донецька, чи реально збити ракету Storm Shadow, коли Україна може отримати літаки F-16 та як Україні допоможуть дрони від Великої Британії.


На окупованих Росією територіях України лунають "бавовни". Зокрема, останніми днями вибухи лунають у Луганську. Як це впливатиме на спроможності РФ до оборони, зважаючи на наближення контрнаступу України?

Те, що "бавовна" відбувається у місцях, віддалених від лінії фронту більше ніж на дальність досяжності, наприклад, HIMARS, свідчить про те, що в України у більшій кількості наявні засоби ураження, які дозволяють досягати російських цілей в оперативному тилу. Як висловився один ізраїльський військовий експерт, це такі "смачні цілі".

Росія донедавна була впевнена, що у Луганську можна нехтувати певними заходами безпеки і зосереджувати склади чи особовий склад. Але останні вибухи у Луганську досягли цілей саме по місцях зосередження особового складу або складів із технікою та боєприпасами. Окрім прямих наслідків, знищення живої сили чи техніки, це ще має і довгостроковий вплив, адже тепер Росія буде змушена вживати заходів, аби якимось чином нейтралізувати цю загрозу. Тобто зараз ці склади росіяни будуть змушені або розсереджувати, тобто дробити їх на менші або ж відсувати їх подалі. Але усе це потребує часу та матеріальних затрат. Тож, чим далі запаси перебувають від лінії фронту, тим більше часу їх доставлятимуть до частин для ведення ними бойових дій і тим меншою буде інтенсивність вогню.

Тому здатність України завдавати ударів на більшу глибину як негайний ефект, так і у перспективі позитивно вплине на здатність ЗСУ проводити наступальні операції.


Чи дає це нам можливості для завдання ударів по території Росії? Бо коли була заява про передачу ракет Storm Shadow, була карта, де за радіусом дії ці ракети діставали щонайменше до Ростова.

Виходячи з норм міжнародного права будь-який військовий обʼєкт країни-агресора є легітимною ціллю для ураження. Тобто Україна має повне право завдавати ударів по військових обʼєктах чи цивільній інфраструктурі, що працює в інтересах війни. Тут є лише фактор політичних обмежень. Наші партнери неодноразово закликали, і українська влада завірила їх, що те озброєння, яке передається Україні, не застосовуватиметься на визнаній території РФ. Зрозуміло, це не стосується анексованих територій, у тому числі півострова Крим.

Але якщо Україна завдаватиме ударів ракетами українського виробництва, то, жодних конфліктів з партнерами чи бодай дискусій бути не повинно. В принципі, це не просто теоретичне питання, бо якщо подивитися повідомлення російських медіа, то прикордонні території Курської, Брянської областей знаходяться практично під постійним вогнем щодня.

Хоч у повідомленнях російської сторони говорять про враження цивільних будинків та нібито тероризування російського населення, але насправді ці села вже виселені протягом кількох місяців. Їх примусово виселили, але якщо Україна завдає ударів по цих точках, то, зрозуміло, що не по пустих будинках.

Про жодні "червоні лінії" чи неконтрольовану ескалацію мови не йде. Територія РФ, а точніше військові обʼєкти на її території вже обстрілюються. Різниці між тим, ведеться обстріл зі ствольної артилерії, мінометів чи ракетами, жодної, але тоді буде більшою дальність враження. Тому це питання часу та врахування побажань наших партнерів.


Відповідно, якщо це не стосується окупованих територій, то по Кримському мосту ми можемо завдати ударів, я правильно вас розумію?

Абсолютно. Є карта міжнародно визнаних кордонів Росії. І ці кордони, хай як би Путін не намагався жартувати про те, що Росія ніде не закінчується, але вона закінчується до початку Кримського мосту. Тобто увесь міст — це територія незаконно анексована Російською Федерацією. Те саме стосується і території ОРДЛО.

Що ж стосується заяв РФ про збиття таких ракет, то варто згадати, що Росія вже була помічена у тому, що вони заявляли про знищення зразків західного озброєння ще до того, як вони зʼявлялися в Україні. Чого лише варті їхні заяви про кількість вражених "Хаймарсів", хоча нещодавно було навіть офіційне підтвердження, що на той момент жодного комплексу не було вражено. Якщо ми говоримо про враження Storm Shadow, то тут одразу спадає на думку російська Вундерваффе — ракета "Кинджал" і те, що РФ досі не може змиритися з тим, що її знищили. Це, власне кажучи, сама природа протияддя, бо в певний момент сучасний зразок дає перевагу, але вона тимчасова. Потім противник розробляє технічні або тактичні засоби протидії. Так, ця ракета — складна ціль для ураження, але сказати, що її зовсім не можна знищити не можна, бо питання у тому, наскільки швидко противник зуміє до цього пристосуватися.


Ви згадували про Брянську область, тож хотіла принагідно запитати. Як подібний інцидент, що стався там з російською авіацією, вплине на здатність російської армії щодо завдання ударів по Україні? Грубо кажучи, наскільки це заважатиме росіянам підлітати до наших кордонів?

Стосовно того, кому належить відповідальність за цей випадок, даних немає. Офіційна українська позиція щодо того, щоб не визнавати причетність ЗСУ — це дуже правильно, адже навіть якщо б Україна дійсно була б до цього причетною, проти цього ніхто б не заперечував. Те, що це могли зробити саме російські сили протиповітряної оборони, теж не варто виключати, тому що вони цілком могли завдати "дружнього вогню" по своїх літальних апаратах.

Як це вплине на подальшу тактику застосування російської авіації? Очевидно, що екіпажі чи колеги загиблих льотчиків намагатимуться не повторити їхньої долі. Як вони це робитимуть, чи зміною тактики, чи підходу до маршрутів невідомо, але однозначно це враховуватимуть.

Якщо раніше вони були впевнені, що можна безкарно за 30–40 кілометрів від лінії фронту чи державного фронту запустити авіабомбу і їм нічого не загрожуватиме, то зараз вони думатимуть значно раніше. Тобто через це і глибина ураження української території буде зменшуватися, так і точності вже не буде (хоч росіяни і говорять постійно про "високоточну" зброю). Вони будуть запускати бомби, завдаватимуть шкоди, але, скоріше за все, це буде просто відпрацюванням номера, бо їхнім головним завданням буде не потрапити під удар української протиповітряної оборони. Навіть при тому, що Україна заперечує своє авторство.


На інших ділянках фронту можуть статися такі випадки — тоді можна буде росіян через них відігнати?

Теоретично — так. Тут діє чисто математичний розрахунок. Є дальність ураження українських систем ППО, і зрозуміло, що ці комплекси потрібно доставити якомога ближче до лінії фронту, але так, щоб вони не стали ціллю для російського удару. У Росії, попри всі її проблеми, залишаються надзвичайно великі потужності. Наприклад, окрім літака ДРЛО А-50, про який ми багато чули під час його роботи в Білорусі, РФ має ще кілька літаків, які працюють як пункти спостереження. Усі вони є небезпечною зброєю Росії, яка дозволяє проглядати територію України на глибині до 500 кілометрів. Тож виконати цю задачу значно легше саме там, де відбуваються активні бойові дії. Якщо розглядати Брянську область, то таких активних бойових дій немає, і, ймовірно, захисту приділялося менше уваги. Якщо ж ми говоримо про українське ППО, то там була задача непомітно доставити комплекс і потім його звідти евакуювати. Вона простіша, ніж у районі Бахмуту, де зосереджені основні засоби спостереження і враження РФ.

Але теоретично це можливо, і очевидно що наші військові такі операції розглядають. Коли будуть умови для того, щоб вражати цілі на більшій глибині, то напевно цим скористаються. Умови — це, в першу чергу, технічні характеристики самих комплексів. Чим більша дальність, тим ефективніше і безпечніше можна їх використовувати проти ворога.


Схожа ситуація, як біля Чернігівщини та Сумщини, відбувається і на південному кордоні. Після того, як були збиті ці борти, росіяни почали активно запускати дрони саме з південного напрямку. Якщо у Росії теоретично виникнуть проблеми з авіацією та пілотами, як вона їх замінюватиме?

По-перше, в Росії досі багато літаків та пілотів. Інше питання — який їхній рівень тренованості та підготовки задля виконання таких операцій. У даному випадку, група з 4 чи 5 літальних апаратів. Від самого початку вторгнення повітряно-космічні сили РФ не продемонстрували здатності для проведення сучасних масштабних операцій. І навряд чи за цей час щось змінилося, тому що це, очевидно, проблема не лише на рівні пілотів чи підрозділів ескадрилій. Проблема значно ширша, адже Росія не готувалася до таких операцій, бо раніше у цьому просто не було необхідності. А для планування таких операцій потрібно значно більше часу і потрібні люди, які вміють це робити.

Тому великої нестачі у цьому немає. Але якщо говорити про зміни тактики, які спостерігалися протягом останніх місяців, то великою мірою Росія навчилася ефективно використовувати безпілотники, запускати ракети навіть ті, які не несуть вибухівки та слугують цілями, що відволікають увагу. Окрім прямого призначення, враження цілей на території України, цими атаками Росія намагається розкривати українську ППО, завдавати по ній ударів. І чим більше українська армія вистрілить ракет по "Шахедах", тим більшою є ймовірність того, що на момент підльоту російського пілотованого літака, закінчаться ракети. На це, ймовірно, і роблять розрахунок у РФ.


Якщо у Росії, як ви сказали, зараз немає такої кількості підготовлених пілотів, скільки часу їй потрібно на те, щоб підготувати таких пілотів?

Чим відрізняється військовий льотчик ударного літака від пілота цивільного чи навіть військово-транспортного літака? Те, що вкладається в поняття "пілотування літака" — зліт, прохід за маршрутом, посадка тощо — для льотчика винищувача-штурмовика це лише початковий елемент підготовки. Далі усе це мають робити автоматично, адже військовий льотчик — це надзвичайно складний вид оперативної діяльності, який потребує окрім індивідуальної підготовки ще і групову. Плюс необхідна маса різних навичок, які потрібні для подолання системи протиповітряної оборони, щоб вести взаємодію з іншими екіпажами.

Тобто підготовка пілота — це, умовно кажучи, 10 відсотків від того, що потребує підготовка військового льотчика. Вартість години нальоту у сучасному літаку, кожен виліт бойового літака — це десятки тисяч доларів. Чим більш складний і сучасний літак, тим дорожчою буде і підготовка. Якщо уявити, що у РФ необмежені ресурси, то є певне навантаження, яке льотчик може освоїти протягом певного періоду часу. І ось це — якраз ті фактори, які не дозволяють наростити російський потенціал у межах осяжної перспективи — тижнів чи місяців. Це якщо говорити про тих льотчиків, які вже в строю і щонайменше можуть підняти в повітря і безпечно посадити літак.

Якщо Росія налаштована на затяжну війну і почне набирати курсантів і готувати льотчиків, то це вже горизонт 5–7 років. Тобто скоріше за все ті курсанти є великі шанси не потрапити на фронти війни Росії проти України.


Була інформація про передачу Україні далекобійних дронів радіусом дії понад 200 кілометрів від Великої Британії протягом найближчих тижнів. Наскільки вони нас підсилять?

Однозначно, це суттєве підсилення спроможностей України не лише в обороні, а й у наступальних діях. Якщо сучасний дрон оснащений сучасною комплексною системою навігації, він дозволяє з великою точністю вражати ціль навіть в умовах радіоперешкод (адже ми знаємо, що Росія має потужну систему радіоелектронної боротьби). І це надзвичайно велика допомога для України.


Також зʼявилася інформація про початок підготовки пілотів на літаках F-16 для ЗСУ у Великій Британії. Коли ми теоретично зможемо розраховувати на передачу цих літаків та як вони змінять ситуацію на фронті?

Якщо не помиляюсь, то це перший практичний сигнал про підготовку партнерами українських льотчиків до експлуатації F-16. І особливо це приємно чути від британців, тому що від початку повномасштабного вторгнення вони надзвичайно відповідально ставляться до своїх заяв. Тому можна припустити, що найближчим часом, адже сьогодні вже середина травня, українські льотчики почнуть практичну та теоретичну підготовку. Сучасні тренажерні засоби дозволяють підготувати льотчика на землі до пілотування літака. Наприклад, для цивільного "Боїнгу" у якості правого пілота, який також має бути здатним в разі необхідності посадити літак. Це не дешево, але значно дешевше, ніж підготовка безпосередньо на літаку. Якщо зараз ще немає політичного рішення щодо надання Україні F-16 можна піти на певний фінансовий ризик для початку підготовки, щоб скоротити процес загалом.

Льотчики, яких Україна направить на перенавчання, мають бути, з одного боку, достатньо молодими, а з іншого досвідченими пілотами. Ті розмови, які ми деколи чули про те, що на підготовку потрібні рік-два, не стосуються цієї категорії льотчиків, Адже за інтенсивної підготовки льотного складу реально можна говорити про 3-6 місяців. Окрім того, є й додаткові параметри — технічний склад, логістичні питання, аеродромна мережа. Але якщо усе робити паралельно, то можна говорити про пів року.


А якщо у нас не буде F-16, як це затягне терміни завершення війни?

У сучасній війні повітряні сили є ключовим фактором. Будь-яка операція, яка планується, завжди починається з використання повітряних сил. І вони мають забезпечити успіх дій наземних сил, бо вони готують поле для сухопутних військ. У військовій академічній спільноті існує стала думка, що без військової компоненти не варто починати війну взагалі.

Але війна Росії проти України змінила багато стереотипів. Якщо Росія мала переконливу перевагу, як кількісну, так і якісну над українською авіацією, то принаймні Україна зберегла авіацію. Якщо подивитися на морську компоненту, то Україна з перших днів війни практично залишилася без ВМС, бо їхня частина була знищена або захоплена. При цьому Україна, не маючи ВМС, змогла завдати переконливу поразку РФ на морі і знищити флагман Чорноморського флоту РФ, а також звільнити північно-західну частину Чорного моря, фактично позбавити Росію можливості проводити там операції та взагалі бути присутньою в тій частині. І це мабуть унікальний випадок в історії, коли країна, яка не має морської потуги, змогла завдати поразки іншій країні з флотом.

Те саме до певної міри стосується і авіації. Нам дуже не вистачає військової авіації, але є факт того, що перспектива отримання сучасних літаків у кращому випадку — це місяці, тому знаходяться засоби компенсації. Тут ми вже говорили і про безпілотники, і про ракети. Тобто якщо знати слабку сторону, то можна намагатися компенсувати її іншими ресурсами.


Джерело:

Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проектів


Народився в 1962 р. в Хмельницькій області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1984), Інститут іноземних мов міністерства оборони США (1993), Школу командирів ескадрилій Університету військово-повітряних сил США (1994), Курс управління повітряним рухом військово-повітряних сил США (2001), Королівський коледж оборонних наук Великої Британії (2007).

Робота:

1980–2001 р. — служба в Збройних Силах, підполковник запасу, учасник миротворчих операцій ООН (1996, 1997). Остання посада в Збройних Силах України — заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки.

2001–2004 р. — Центр Разумкова.

2004–2005 р. — ДП «Укроборонсервіс».

2005–2008 р. — Міністерство оборони України, начальник організаційно-аналітичного управління забезпечення роботи міністра оборони України — перший помічник міністра оборони.

(044) 201-11-95

melnyk@razumkov.org.ua

oleksiy.melnyk