Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський у статті виданню «Новое время» розповів про недоліки мінського формату переговорів і можливі сценарії подальшого розвитку конфлікту на Донбасі.
Окрім зниження інтенсивності вогню, перемир'я на Донбасі поки жодних істотних результатів не принесло. Сторони залишилися при своїх інтересах, і ніхто не хоче поступатися.
Це ще раз підтверджує те, що підхід до переформатування мінських переговорів і їхнього порядку денного, тобто поєднання питань ведення конфлікту і внутрішньої політики України, було помилковим і привело до того, що жодна зі сторін не йде ні на які компроміси.
Вочевидь, потрібно було розділити процес врегулювання конфлікту на два формати: у першому форматі українська влада веде переговори з представниками невизнаних республік, причому в такому ключі, в якому будь-яка країна веде переговори з терористами (про закінчення бойових дій, про обмін військовополоненими, про відведення озброєння і гуманітарну допомогу і т. д.); а в іншому форматі за участю України, Росії і представників Заходу йдеться про капітуляцію Москви в цій війні, тобто про примус країни-агресора до відмови від своїх цілей (припинення підтримки сепаратистів, а також відновлення контролю над кордоном, виведення російських військ і т. д.).
З таким підходом це могло б чимось закінчитися. Але в змішаному порядку денному я не бачу можливостей для яких-небудь компромісів.
Путін піде до кінця, йому потрібний контроль над Україною, щоб вона залишалася в орбіті Кремля. Україна, тим часом, не може піти на які-небудь зміни Конституції у стосунку до невизнаних республік, тому що це загрожує не просто програшем, а внутрішньою дестабілізацією країни. Ті люди, які воювали, обов'язково запитають у влади, заради чого все це було, і вважатимуть таке рішення державною зрадою.
Отже, рано чи пізно ідея переформатування переговорів повинна прийти в голову політикам.
Що буде далі? У цьому питанні є багато складових, які не дозволяють зробити чіткий прогноз. Проте я не бачу варіантів, як цей конфлікт може припинитися до кінця року. З боку Росії і сепаратистів ми вже чуємо розмови про те, що імплементацію Мінських угод потрібно перенести на наступний рік. Це затягування конфлікту, внаслідок чого Україна зазнає і економічних, і демографічних, і моральних збитків.
Україні цей сценарій невигідний. Він гальмує реформи у всіх інших сферах життєдіяльності держави і створює грунт для дестабілізації ситуації в решті регіонів країни. Майбутнє залежить від багатьох чинників, зокрема від того, що відбуватиметься всередині України і наскільки успішно вона зможе провести реформи; чи навчиться влада не лише слухати, але і чути — не електорат, а народ.
Також подальший розвиток подій залежатиме від рішучості наших західних партнерів у продовженні санкцій і від того, чи вдасться досягнути больового порогу Росії, аби вона зрозуміла згубність обраного шляху.
Це, до речі, малоймовірно. І це питання дуже складного балансування. Адже три принципи, на основі яких можна спілкуватися з Росією, відомо: не вір, не бійся, не проси.
Все йде до заморожування конфлікту. Можливості знайти вихід із ситуації, який би влаштовував усі сторони, не виходячи при цьому з нинішнього формату переговорів, я не бачу.
Угруповання російських військ біля кордонів України не рідшає і не слабне, а навпаки продовжується нарощування сил. Це говорить про те, що з можливих подальших планів Росії, варіант відновлення масштабних боїв не виключений. Може, він і не є основним, проте з переліку його ніхто не виключав. При чому йдеться не лише про бої на колишніх територіях, але і про можливість порушення кордонів України в інших регіонах. Ми маємо бути готові і до цього.
