Чим довше триватиме героїчна оборона України від російського агресора, тим більше її (оборони) подальша тривалість залежатиме від підтримки/НЕ підтримки (військової, економічної, фінансової) росії Китаєм. Хоча ми маємо численні заяви китайського керівництва про «невтручання», однак ми також розуміємо, що реальність може вносити суттєві коригування.
Звичайно, рішення Китаєм прийматиметься на основі глобальних факторів. Однак, звернемо увагу на «локальний» чинник, який, втім, може виявитись вагомим (і на користь України). Для цього, нагадаємо, що у початковому проекті Нового шовкового шляху (НШШ), який сьогодні трансформувався в Ініціативу «Один пояс один шлях», виокремлювалося кілька головних коридорів транспортування товарів з Китаю до ЄС (через країни колишні республіки СРСР). Перший, на той час економічно найвигідніший — через Казахстан, Росію, Білорусь. Другий — через Казахстан, країни Закавказзя, країни Південної та Східної Європи (включно з Україною). Хоча цей варіант є витратним (у т.ч. внаслідок необхідності додаткових перевантажень для морських перевезень), проте відповідний маршрут мав проходити через динамічні висхідні країни, залучення яких призвело б до суттєвого зростання сукупних вигод. Хоча кілька потягів по другому маршруту було здійснено, однак практично дієвим є перший вказаний коридор.
Звичайно, найбільші вигоди при реалізації першого варіанту (транспортного коридору) отримувала Білорусь, яка, з одного боку, безпосередньо межує з ЄС (тобто може виконувати роль «плацдарму» для проникнення до динамічних постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)), з іншого — має відносно дешеву робочу силу, що дозволяє отримувати додаткові конкурентні переваги.
Хоча керівництво Білорусі після започаткування «гілки» білоруського маршруту «Один пояс один шлях» наполягало на стратегічності партнерства Китаю і Білорусі, однак безпосередню значимість Білорусі для Китаю видається не слід перебільшувати.
Слід звернути увагу на двох порівняльних аспектах перспектив Китаю в Україні і Білорусі. По-перше, не є дивиною, що зважаючи на стратегічні можливості (у т.ч. чисельність населення, промисловий і аграрний потенціал), інтереси Китаю у більшій степені спрямовані на Україну (ніж Білорусь). Варто зазначити, що розвиток відносин у другій половини 2010-х років між Білоруссю і Китаєм підштовхнула російська агресія проти України, яка сприяла активізації Китаю у Білорусі, як країни (на той час) політично стабільної і передбачуваної.
По-друге, яка б не була активність Китаю у Білорусі, історичні, політичні та економічні зв’язки Білорусі з Росією є домінуючими. Зважаючи на послідовне зближення росії з Китаєм можна було очікувати і посилення присутності Китаю у Білорусі. Водночас, якщо ще кілька років тому перед Білоруссю міг стояти вибір між європейським чи євроазійським вектором розвитку, то сьогодні така дилема просто відсутня — Білорусь однозначно політично визначилась, повністю підпорядкувавши власні інтереси російським (навіть шкодячи власним), дедалі більше поступаючись суверенітетом і вибором власного шляху розвитку імперським амбіціям Росії.
Хоча Китай, як вказувалось, відсторонено ставиться до російської агресії проти України, однак така відстороненість не стосуватиметься Білорусі. Для Китаю вкрай важливим є імідж надійного відкритого демократичного партнера ЄС. Тому спочатку політична криза у Білорусі, а потім відмова від власного шляху розвитку однозначно посилює сумніви Китаю стосовно перспектив подальшої співпраці з Білоруссю.
Санкційне «вимикання» росії і Білорусі означає для Китаю суттєві економічні втрати. При цьому підкреслимо, по-перше, Китай активно вишукував і вишукує шляхи експансії на ринки ЄС. По-друге — Китай довгий час будував образ миролюбивої і демократичної країни. По-третє — хоча поки Україну Китай не розглядає як надійну країну-транзитера (найвагомішою причиною чого є російська агресія), однак саме Україна може стати наріжним каменем реалізації китайських інтересів у країнах ЦСЄ. Затягування ж російської агресії практично поставить під сумнів значимість і перспективи Ініціативи «Один пояс один шлях».
А з тим, є підстави стверджувати, що у випадку воєнно-політичної стабілізації в Україні, припиненні або суттєвому послабленні російських агресивних дій (у т.ч. із задіянням китайської дипломатів), Китай зможе досить швидко налагодити транспортні і логістичні ланцюги на ринки ЄС через Україну.
