Україна має достатньо підстав, щоб порушити питання про доцільність подальших переговорів в форматі Мінських домовленостей з урахуванням їх низької ефективності та очевидною безперспективністю. Але вдалий момент був упущений в кінці 2015 року, коли закінчився формальний строк виконання Мінських домовленостей.
Незважаючи на деякі розчарування Кремля в здатності президента Зеленського домовлятися і ослаблення інтересу російських представників у зустрічах ТКГ в Мінську на тлі провалу ідеї Козака-Єрмака по Консультативну раду, росіяни досить роздратовано реагують на можливу відмову України від "Мінська-2". Виникає питання про зацікавленість Росії в продовженні переговорів в ТКГ, а також можливих подальших кроків Кремля в разі переходу Банкової до плану "Б".
В цьому випадку Москва втрачає один з інструментів впливу на Україну і на західних партнерів шляхом переговорів в рамках нав'язаних силоміць домовленостей. Але Росія очевидно нічого не втратить в можливості тягнути час, контролю за інтенсивністю бойових дій або рівнем "заморозки" переговорів і конфлікту. Більш того, Кремль намагатиметься максимально скористатися таким рішенням. Це навряд чи змінить ситуацію кардинально, але надасть додаткові "вагомі" аргументи росіянам в перекладанні відповідальності за заморожування конфлікту на офіційний Київ.
Вихід України з "Мінська" може активізувати ініціативи з розхитування режиму санкцій. Зрозуміло, що базові підстави (анексія і окупація Криму, військова агресія Росії проти України на Донбасі) для запровадження і збереження санкцій не змінилися, але односторонній вихід української сторони з цього "безальтернативного" і нескінченного переговорного процесу може бути використаний як зручна зачіпка.
Усвідомлення Кремлем неможливості подальшого просування політичної частини Мінських домовленостей, напевно, призведе до активізації сценарію гібридної анексії ОРДЛО. Під гібридною анексією слід розуміти подальшу паспортизацію, інтеграцію в економічний і соціально-культурний простір Росії. Можливість використання кримського сценарію з псевдореферендумом і розглядом Держдумою на наступний день питання включення цих двох "уламків" до складу РФ, на мій погляд, практично нульова. Швидше за все, найближчим часом ОРДЛО чекає доля Абхазії, Південної Осетії чи Придністров'я. Для Росії ці території цікаві, як джерело робочої сили, як спосіб вирішення демографічної проблеми, як додаткові голоси новоявлених лояльних громадян для наступних російських виборів і референдумів.
Наостанок, одну тезу на захист позиції щодо доцільності продовження переговорів в ТКГ і друга — як рекомендація щодо посилення її ефективності, або скоріше ефективності офіційної комунікації навколо процесу.
Мінський процес, як відомо, є складовим "нормандського формату". Я поділяю позицію віце-прем'єра Олексія Резнікова, де він дає оцінку ТКГ як "логістичному майданчику" для обговорення можливостей імплементації політичних домовленостей або обговорення якихось технічних і тактичних питань. Останній приклад — пожежі в Луганській області, де вдалося домовитися з протилежною стороною про припинення вогню на час гасіння пожежі. Це один із прикладів повсякденних проблем тактичного рівня, для вирішення яких потрібен цей або інший майданчик, який не матиме ніякого відношення до великої політики Мінських домовленостей.
Щодо посилення ефективності інформаційного супроводу переговорів в ТКГ і, можливо, впливу на їх утримання, на мій погляд, необхідно робити постійний акцент на тому, що трьома сторонами є ОБСЄ, Росія та Україна. На жаль, після 6 років з початку війни існує потреба нагадування російській стороні, міжнародним партнерам та частині українського суспільства про справжній статус т. зв. "представників ОРДЛО", як представників російської окупаційної влади, а не народу Донбасу, або самостійної сторони ТКГ.
Джерело:
