Потенціал армії країни-агресора Росії наразі незрівнянно менший за той, який вона мала на початку широкомасштабного вторгнення чи навіть місяць тому. Спроби суттєво поновити його, зокрема завдяки безпілотникам з Ірану, не дадуть бажаного ефекту, адже контрнаступальний потенціал української армії постійно зростає.

Використання ворогом для завдання ударів по Україні специфічних ЗРК С-300 свідчить про те, що з ракетами для наземних цілей у нього серйозні проблеми. Адже С-300 — це перш за все протиповітряний комплекс. Однак погана новина в тому, що в окупанта є багато такого озброєння.

Водночас на тлі невдач на фронті у Кремлі знову почали шукати винних серед генералів. Але призначення нових не змінить ситуацію докорінно, адже йдеться про лояльних до влади, а не професійних воєначальників. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

— За повідомленням пресцентру Сил оборони України "Південь", наразі українські захисники мають усе необхідне, аби не дати ворогові нарощувати сили на півдні, чисельність армії окупанта постійно зменшується. Чи згодні ви з такими позитивними оцінками? Ваш прогноз, як розвиватимуться події в цій частині фронту далі?

— Це офіційне джерело інформації. Очевидно, вони знають деталі стосовно і наших сил, і сил противника. Є підтвердження цієї інформації також із незалежних іноземних джерел.

Але є певні нюанси. Необхідно розуміти, що ніколи неможливо повністю забезпечити всі потреби. Коли військові стверджують, що у них достатньо сил і засобів для виконання певних цілей, треба розуміти, що є план, стратегія, і цих сил достатньо саме для реалізації цієї стратегії.

Тому, говорячи про прогноз подальшого розвитку подій, важливо розуміти, яку саме стратегію наразі реалізує українське командування. Ставка робиться не на щоденні повідомлення про звільнення якоїсь частини території чи населених пунктів. Насамперед ведеться робота на виснаження наступального та оборонного потенціалу противника.

Ми пам’ятаємо помилки 2014 року, коли один сумнозвісний "полководець", який на той час керував Міністерством оборони, практично щодня їздив уздовж лінії фронту й піднімав прапори, не розуміючи, що тоді Збройні сили були затягнуті в ті капкани, які закінчилися Іловайськом.

Тому, найімовірніше, це свідчення того, що українське командування достатньо добре проаналізувало негативний досвід — і зараз реалізується зовсім інша стратегія.

Я думаю, ми будемо отримувати приємні новини про звільнення населених пунктів, можливо, з деяким запізненням. Тут застосовується абсолютно ефективна раціональна тактика для того, щоб не штурмувати їх, а створювати умови, за яких ворог просто буде вимушений відходити. В разі необхідності населені пункти штурмують, якщо спротив нашим військам буде мінімальний.

Щодо часових меж я не берусь робити прогнози, тому що це залежить від дуже великої кількості факторів, як від дій нашої сторони, так і від того, наскільки противник зможе мобілізувати резерви, перекинути їх на ті ділянки, де зараз відбуваються активні контрнаступальні дії України.

Йдеться не про одну ділянку, а про кілька ділянок. Наразі оглядачі не мають чіткого розуміння, на якій саме ділянці проходить основна контрнаступальна операція, а де допоміжні — для того, щоб вводити противника в оману або ж відволікати його сили.

— Як ви оцінюєте наступальний потенціал ворога? З’явилася інформація про те, що в ніч на 5 вересня російські окупанти вдарили по Миколаєву, застосовуючи ракети С-300. Ми також знаємо, що нещодавно російські С-300 було переправлено через протоку Босфор із Сирії на територію РФ. Як ворог може використовувати ці системи у війні в Україні?

— Використання ворогом ракет С-300 для ударів по наземних цілях є свідченням того, що Росія до певної міри вичерпала свій потенціал ракет, які призначені саме для завдання ударів по наземних цілях.

Тому що С-300 — це протиповітряний комплекс. Він може використовуватися для ударів по наземних цілях, але це його допоміжна функція. Це особливості конструкції ракети. С-300 є небезпечними, вони завдають великої шкоди, але вони не можуть бути компенсаторами тих ракет, які створені для наземних цілей. У них менша точність і менший бойовий заряд.

Отже, це вимушений захід Росії — масове залучення С-300 для використання в неспецифічних для них завданнях. Але погана новина в тому, що, за повідомленнями нашої розвідки, саме ці ракети росіяни мають із надлишком. Тому за всіх тих недоліків усе одно це велика загроза для України.

Якщо говорити загалом про наступальний потенціал РФ, то порівняно з тим, що було ще місяць тому, не кажучи вже про шість місяців тому, за підтвердженням із багатьох джерел, він переважно вичерпаний. Заходи, які зараз у пожежному порядку намагається здійснювати російська влада з мобілізації людського ресурсу, із пошуку техніки, озброєнь, є підтвердженням того, що Росія не змінила своїх намірів. Про це, зокрема, свідчить і заява Пєскова про їхнє бачення, так би мовити, врегулювання конфлікту.

Але навіть використання якихось обмежених джерел постачань на кшталт іранських безпілотників чи перекидання залишків своїх озброєнь із Сирії навряд чи врятує ситуацію, якщо буде збережено динаміку нарощування наступального потенціалу української сторони.

— У командуванні збройних сил ворога нові чистки. Там знову звільнили кількох генералів. Що відбувається? Адже генерал — досить цінна фігура для війська, і їх не так уже й багато. Чому ними так легко розкидаються в Кремлі?

— Можна згадати цитату Швейка, який казав: "Справи йшли добре, поки не втрутився генеральний штаб". Дійсно, апріорі генерал — це мозок, це керівна і координуюча сила. Але враховуючи негативний селекційний відбір, який характерний для Росії та інших авторитарних режимів, навряд чи генерали, які перебувають там на керівних посадах, заслужили ці посади саме завдяки своїм діловим рисам.

Коли критерієм стає лояльність, патріотизм, патерналізм тощо, доволі часто на ці посади потрапляють люди, які, цитуючи класика, "давно перевершили рівень своєї некомпетентності". Але навіть якщо припустити, що окремі з них дійсно професіонали й провідні полководці, то ще одна особливість цього конфлікту — це те, що умовно політичні цілі щодо України домінують над військовим плануванням. Інтенсивне втручання політики в планування військових операцій майже завжди призводить до провалу військових.

Наступним кроком є пошук винних, тому що визнати, що політичні вказівки були невірними, політики не можуть. Винних шукають на рівні виконавців. Однак це зовсім не виправдовує генералів. Як вони досягли своїх посад? Вони ніколи не повинні були висловлювати свою думку або ж суперечити тому, що їм каже керівництво.

Отже, зараз буде пошук винних. Хороша новина в цьому — це те, що їхні наступники навряд чи будуть кращими за тих, на чиє місце їх поставлять.

Тетяна Гайжевська

Джерело: