Боротьба України проти російської агресії по новому віддзеркалила особливості і суперечності глобальних інтеграційних процесів. Вона спонукала і прискорила формування оновлених союзів та інститутів, скоригувала пріоритети, партнерські відносини, рівень прийнятності компромісів та ін.
Звичайно, у більшості випадків центрами глобальних рішень і впливів (у політичній, безпековій та економічній сферах) залишаються США (у партнерстві з ЄС) і Китай (з агресивним включенням росії). Поряд з цим, як не здається дивним, серед факторів, які визначають спрямованість і дієвість визнаних глобальних сил, виокремлюється український «слід», зумовлений героїчною обороною країни від російського агресора. І сьогодні інтеграційна результативність великих союзів значною мірою залежить від підтримки / не підтримки країн-учасників (таких союзів) України. Позитивним полюсом підтримки стали США, що є одним з найвагоміших чинників військового спротиву України рашистській агресії.
Нагадаємо, з самого початку діяльності нового керівництва, США активізували інституційне зміцнення партнерських стосунків, спрямували політичну та економічну діяльність на підтримку країн, які борються за власну свободу і незалежність. Так, вже у березні 2021р. (нагадаємо, Президент Байден офіційно став Президентом у січні 2021р.) було презентовано систему зовнішньополітичних пріоритетів США, в якій зокрема встановлюється, що, хоча керівництво країни зорієнтовуватиметься і наполягатиме на дипломатичних вирішеннях будь-якого типу питань і конфліктів, однак, за необхідності, надаватиметься і військова допомога тим країнам, які реально її потребують. І дійсно, менше, ніж за рік, США очолили надання не лише політичної чи дипломатичної, а й економічної та військової підтримки Україні.
Підтвердженням активізації США у формуванні нового світоустрою стало оголошення (на початку вересня 2021р.) про укладання пакту AUKUS між Австралією, Великою Британією і США, cпрямованого на посилення безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, у т.ч. нейтралізацію і протидію Китаю (який останніми роками почав проявляти відверто агресивні наміри у регіоні Південно-Східної Азії, зокрема, претензії до Тайваню, як частини «своєї території»). Зауважимо, оголошення про пакт стало несподіванкою для Євросоюзу, якого лише поставили перед фактом без попередніх консультацій та обгрунтувань необхідності такого кроку. Втім, зрозуміло, чому рішення про пакт готувалось у таємниці — довгі консультації та узгодження між країнами-членами ЄС могли звести нанівець реалізацію намірів.
Звернемо увагу, що всі країни-учасники AUKUS безумовно підтримали Україну з перших же днів ворожої агресії. Поряд з цим, у цей же період спостерігалась активність Китаю, зокрема у частині претензій на острови і території в регіоні Південно-китайського моря (насамперед, Тайвані). Однак, цілеспрямованість і єдність країн-членів AUKUS у протидії агресії проти України стало красномовним сигналом для Китаю стосовно вірогідного подальшого розвитку подій, якщо Китай продовжуватиме агресивні наміри. Тобто, приклад єдності провідних країні для підтримки України зіграв безумовно позитивну роль у недопущенні розгортання конфлікту у регіоні Південно-східної Азії.
Іншою стратегічною платформою, яка за початковим задумом спрямована на нейтралізацію надмірної активності Китаю і зміцненню безпеки, має стати т.зв. Чотиристоронній діалог з питань безпеки(Quadrilateral Security Dialogue) (заснований ще у 2007р.) у складі Австралії, Індії, США та Японії. І якщо спочатку у фокусі уваги діалогу перебували переважно регіональні питання, то вже у 2021р. (разом з «поверненням» США) діяльність почала набувати дійсно глобального характеру. І одним з головних вимірів вагомості платформи стали події в Україні.
Більше того, саме прояв «українського фактору» у безпековій сфері, як не дивно, загострив дилему для одного з учасників — Індії. Зазначимо, особливістю вказаної платформи є те, що Індія розраховує завдяки їй протидіяти експансії Китаю на країни Індійсько-Тихоокеанського регіону. Нагадаємо, протистояння (різного рівня «антагоністичності») між Китаєм та Індією мають вже довгу історію, при цьому останніми роками домінування Китаю посилюється. Відтак, Індія сподівається, що розширення співпраці із США і провідними розвинутими країнами дозволить посилити власні позиції у конфліктних (з Китаєм) сферах.
Проте, «український фактор» може суттєво зашкодити таким намірам і очікуванням Індії. Справа у тому, що, враховуючи давні плідні відносини (у т.ч. у військовій сфері) Індії з Росією, стосовно України Індія зайняла переважно проросійську позицію (в той час, коли три інші країни Чотиристороннього діалогу є найпалкішими союзниками України). Зокрема керівництво країни відмовилося публічно засудити агресора, а при голосуванні у Раді безпеки ООН стосовно української проблематики Індія переважно утримувалася (агітуючи лише за діалог та деескалацію). Така «особлива позиція» може поставити під сумнів доцільність активізації Чотиристороннього діалогу в інтересах Індії.
Звичайно, для того, щоб союзницькі наміри були результативними потрібна ясність позицій партнерів, спільність і виваженість інтересів. У тому числі «чисто» економічних інтересів. Так, експорт Індії до США у 2021р. сягнув $71,6 млрд. (18% загального експорту країни), до Австралії — $7 млрд (1,8%), до Японії — $6 млрд (1,6%), а до росії — лише $3,3 млрд (менше 1%). Зрозуміло, прагматичність економічних інтересів повинна сприяти раціональності вибору.
Зрештою, прем’єр міністр Японії навіть звернувся до індійського з проханням викладення чіткої позиції стосовно вторгнення росії до України. Зрозуміло, від відповіді значною мірою залежатимуть і інші рішення. Тому сьогодні є підстави очікувати, що незабаром серед країн, які підтримують Україну, з’явиться і Індія.
Український фактор також відіграє роль каталізатора у відносинах європейських країн з іншими країнами світу, насамперед Китаєм. Нагадаємо, наприкінці 2020р. після 35 раундів переговорів Китай і ЄС оголосили про «визначне політичне» досягнення — підписанні всеосяжної інвестиційної угоди (EU-China Comprehensive Agreement on Investment), завдяки якій очікувалося відбуватимуться суттєві позитивні зміни у взаємному доступу до ринків як у ЄС, так і Китаї. Звичайно, це мало б означати зближення не лише економічних, але й політичних та гуманітарних інтересів, поліпшення ділової і безпекової довіри, дотримання принципів демократії, прав людини та ін.
Однак, результативність реалізації Угоди не задовольняла європейські країни, і більше того, ставлення до китайської присутності помітно погіршилося з початком російської агресії. Виявилося, що попри внутрішні суперечності, ЄС виступив практично єдиним у її (агресії) засудженні, терміновому наданні Україні (різного роду і виду) допомоги, підтримці вимушених переселенців та ін. Зрештою, війна в Україні по-новому об’єднала Євросоюз.
Китай же, зайнявши відсторонену позицію, вже не може розраховувати ані на швидке ухвалення парламентами країн-членів ЄС вказаної інвестиційної угоди (в якій відверто зацікавлений), ані на широку підтримку європейських країн (насамперед, висхідних країн Центральної і Східної Європи) у частині входження китайських інвестицій.
Більше того, вибір більшості європейців між надійною системою безпеки, яка уособлюється США і необхідність якої чітко проявилась в умовах боротьби України проти російської агресії, і примарними вигодами економічної експансії Китаю, поза сумнівом вирішуватиметься на користь першого. А суперечливість поглядів і позицій найбільших країн світу зумовлена не лише ставленням до долі і боротьби України, а вибором сучасного і прийдешнього світоустрою.
