Прем’єр-міністр Володимир Гройсман вчора анонсував різке підвищення мінімальної зарплатні. До чого може призвести такий перегляд одного з фундаментальних показників, розповів директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин
– Поки ці заяви виглядають не дуже реалістичними, – вважає Юрчишин. – Не було заявлено, чим ми будемо активно стимулювати економіку, щоб зростали економічні досягнення і відтак податки, за рахунок яких можна буде фінансувати мінімальні соціальні стандарти. Оскільки цього не робиться, є ризик, що просто номінальне підвищення мінімальної зарплати може спровокувати інфляцію. На сьогоднішній день це виглядає радше політично-популістичною тезою і, мені здається, що прем’єру, коли він говорить такі речі, слід було б дуже чітко вказувати, за рахунок чого ми цього досягнемо. Крім того, тут є дуже важливий інституційний момент – в тому проекті бюджету, який пройшов перше читання, про такі зміни не те що не йшлося, а навіть натяку на них не було. Тому ці заяви мають означати ледь не започаткування бюджетного процесу з самого початку – з зовсім іншими податковою та видатковою частинами.
Викликає великі сумніви, що за рахунок енерційної динаміки, яка закладена в бюджеті (зростання на 3%), вдасться навіть номінальну зарплату наростити вдвічі. Звісно, якщо мова не йде про масовану емісію, але я не думаю, що це складова раціональної економічної політики. Я вже не кажу про те, як на це відреагує МВФ і які можуть бути складнощі, пов’язані з наповненням бюджету для таких виплат, бо підвищення мінімальної зарплати означає автоматичне підвищення мінімальних пенсій і решти виплат. Говорячи про такі системні тези, треба не просто ставити крапку і очікувати загального схвалення і радощів, а вказувати на інструменти досягнення цього.
-Гройсман вже заявив, що проект бюджету на наступний рік буде суттєво скорегований. Чи не дивно, що така ідея з’явилась в проміжку між першим та другим читанням бюджету?
-Так мова і повинна йти про повний перегляд бюджету. Зараз точаться дискусії щодо значного підвищення заробітних плат народних депутатів, яке було ухвалене минулого тижня і викликало велике занепокоєння, в тому числі, громадськості. Якщо ці кроки пов’язані – то це і є той самий політичний популізм.
-Але деякі члени Кабміну вже розписують великі позитиви, до яких призведе підвищення «мінімалки». Так, віце-прем’єр Павло Розенко розповідає, що це ж не тільки зайві втрати для бюджету, але й, наприклад, можливість скоротити дефіцит Пенсійного фонду на 5–7 мільярдів, зменшити витрати на субсидії за ЖКХ…
-Частково це справедливо, тому що підвищення зарплати підвищить відрахування у різні соціальні фонди. Дійсно, можна буде сподіватись на наповнення Пенсійного фонду і зменшення його дефіциту. Але лише в тому випадку, якщо не прийдеться змінювати всю систему пенсійного забезпечення. Так само якщо ми говоримо про субсидії, то, звичайно, було б добре їх скоротити, бо це нонсенс, коли держава витрачає на них мільярди, а зарплата при цьому залишається низькою. Найкращий хід зламати цю ситуацію – якраз підвищення зарплат. Але знову ж незрозуміло, за рахунок чого це підвищення має відбутись і чому воно має нейтрально вплинути на інфляційні процеси. Адже якщо розгониться інфляція, тоді є високі ризики, що ці 3 тисячі гривень наступного року будуть реально вартувати менше, ніж півтори тисячі на сьогодні.
Не є значною проблемою підвищувати мінімальні соцстандарти, але важливо, щоб це відбувалося у відповідності до реальної економіки, а не лише за рахунок емісії. Хоча емісія теж має право на існування, але тоді треба чітко розуміти, що реальний добробут зросте не вдвічі, як зарплата, а в кращому випадку на кілька відсотків. Підвищення заробітних плат ідеологічно потрібно, тому що реальні зарплати за два кризових роки (2014-й та 2015-й) впали десь на 20 %. І це провалля треба, звичайно, як можна швидше ліквідувати, але не за рахунок номінального короткострокового зростання.
джерело