Мета України у війні з Росією вийти на кордони станом на 23 лютого, озвучена українською стороною, — це слабка позиція. Сьогодні, коли Захід налаштований проукраїнськи та розглядає нашу країну як антиросію, є можливість суттєво посилити свої позиції.
Зокрема, є можливість перекрити російський нафтопровід "Дружба", що проходить територією України, а також розблокувати порти в Чорному морі без поступок Кремлю. Наразі глава країни-агресора Володимир Путін не готовий програвати, але коли українська армія вийде на державні кордони станом на 2011 рік, він сам попросить про переговори.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
— Радник міністра внутрішніх справ України Андрусів повідомив про те, що протягом останніх тижнів країна-агресор намагалася схилити Захід до компромісу щодо війни в Україні, але зазнала фіаско. Зокрема, вони пропонували відмовити Україні у постачанні ракет і дозволити армії РФ вийти на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. А у відповідь були готові сісти за стіл переговорів та розблокувати порти у Чорному морі. Чи будуть ще такі спроби? Чи можемо ми в Україні сподіватися, що Захід не піде на компроміси з агресором?
— Згоден, такі спроби були. І небезуспішні, бо на це клюнули кілька країн Заходу, зокрема Франція, Німеччина, Італія, Кіпр, Угорщина. Чи буде продовження? Буде, звісно. У цьому немає жодних сумнівів. Ба більше, такі спроби були не тільки в Європі — вони є і в США, щоправда, не надто успішні.
Але тут необхідно виступати єдиним фронтом. Наразі багато західних політиків орієнтується саме на Україну. Для них наша країна — це певний прообраз, як сказав Путін, антиросії. І це правильно.
Нашим дипломатам, нашій владі не треба давати слабинку. Заяви нашого президента про те, що ми готові вийти на кордони 23 лютого і розпочати переговори — це слабка позиція. Тому що після цього ті ж самі західні політики почнуть говорити: а навіщо їм зброя, якщо вони збираються вести переговори? Давайте відміряємо їм стільки зброї, скільки потрібно для того, щоб вийти на кордони 23 лютого і не більше. Це видно вже зараз.
Тут потрібен спільний фронт, дуже багато чого залежить від самої України, а не тільки від західних політиків.
— А як щодо зернового шантажу Путіна? Погодьтеся, країни, в які Україна постачає зерно, дуже потребують його. Як можна розблокувати порти без неприйнятних компромісів?
— Досить просто, я сказав би. Просто в контексті рішення, а реалізація, звісно, буде непростою. Це надання Україні протикорабельного ракетного озброєння, щоб нейтралізувати Чорноморський флот, а для залишків ЧФ організувати збройну миротворчу місію з розблокування портів та супроводження караванів із зерном.
Це рішення лежить на поверхні. Але боязнь спровокувати Путіна є досі. Путін сам себе провокує, більше, ніж він сам, його ніхто не спровокує.
— А ще досі є бажання зберегти його обличчя...
— Так, це з тієї самої опери.
Те саме стосується і Угорщини з її заявками про блокування нафтового ембарго. Не забуваймо, що 2019 року, коли була історія з "брудною нафтою", яку запустив нафтопровід "Дружба", Угорщина відмовилася від закупівель. Тобто в принципі це можна зробити.
Заяви Угорщини про те, що вони не можуть зробити цього технологічно, це брехня. Це не має і жодного економічного підґрунтя, бо Єврокомісія пропонувала Угорщині компенсацію за втрати.
— Тобто можливості є, просто потрібна, як то кажуть, політична воля.
— Так, можливості є. Зокрема, Зеркаль запропонувала перекрити нафтопровід "Дружба", який проходить нашою територією. Причому жодних витрат з української сторони там не передбачається. Просто оголосити про загрозу того, що нафтопровід може бути пошкоджений, що призведе до екологічної катастрофи, і тому його перекриваємо. Все. Жодних наслідків.
— Ердоган пропонує провести тристоронню телефонну розмову із Зеленським та Путіним. На що, на вашу думку, у цьому форматі здатний голова Туреччини? Чи варта взагалі гра свічок?
— У принципі ці переговори могли би бути доречними з позиції, по-перше, виміру температури хворого, тобто визначення, на що готовий піти Путін. По-друге, домовитися про якісь речі, пов'язані з гуманітарними коридорами або з тими самими поставками продовольства. Тобто із поточними питаннями, але не з політичними.
Путін не готовий вести переговори про якісь поступки. Він не готовий програвати. І з цього погляду наша дипломатія має проявити сильну позицію, в яку у свій час з нами грала Росія.
Пам'ятаєте, коли ми намагалися реанімувати "нормандський" формат, ініціювати переговори, що нам відповідали? "Ми не бачимо сенсу в цих переговорах, не бачимо змісту, про що можна розмовляти".
Так само зараз можемо сказати і ми. Хлопці, ви хочете заморозити конфлікт? Про це ми не будемо домовлятися. Тут немає предмета переговорів. Потрібно тримати марку. Якщо наші Збройні сили завойовують якісь переговорні позиції, їх треба витримувати.
— На сьогодні, за даними Міноборони України, противник зазнав людських втрату кількості понад 31 тис. військовослужбовців. Не кажучи вже про колосальні втрати в техніці та озброєннях. Втім, справді, як ви кажете, Путін не готовий програвати. Коли він зупиниться? Коли виникне потреба сідати з ним за стіл переговорів?
— Коли наші перемоги будуть відчутнішими, коли ми вийдемо на наші кордони до 2011 року, до Харківських угод, до Криму без Чорноморського флоту. Коли це буде, тоді Путін сам попросить переговори. Йому залишаться лише два варіанти: або застосовувати ядерну зброю, або просити переговори.
— Ви вважаєте, що на застосування ядерної зброї він не піде?
— Важко сказати. Це питання до лікарів Путіна, які займаються його мізками.
Джерело:
