Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський у коментарі виданню «Новое время» розповів про причини і ймовірні наслідки нещодавної стрілянини в Мукачевому на Закарпатті.
Стрілянину в Мукачевому не назвеш відкриттям другого фронту проти держави, проте ця ситуація явно продемонструвала відсутність солідарності як усередині суспільства, так і між суспільством і державою. Подібна обстановка становить пряму загрозу національній безпеці — у Кремлі лише цього і чекають.
Цього, звичайно, не можна допускати. Ще в минулому році, коли конфлікт лише починався, ми говорили, що недалекоглядно і малоефективно протистояти противникові зі значно більшим військовим потенціалом і подібними ієрархічними силовими структурами. Так ми програємо. Необхідно використовувати нестандартні підходи.
Наприклад, наші балтійські партнери вже показали, що вони оцінюють ситуацію значно швидше, ніж ми. Так, вони приступили до створення народного ополчення. Це структури, які є сильнішим стримуючим чинником, ніж ядерна зброя, а також тактичні чи стратегічні ракети. У цьому плані ми не можемо змагатися з Росією, тому необхідно протиставляти ті структури, яких у них немає.
Потрібно було створювати так звані штаби чи комітети пильності. Це практика багатьох країн, які мали досвід гібридної війни. Завдяки цьому ми б не мали тієї ситуації, з якою зіштвохуємося сьогодні. Крок у цьому напрямі був зроблений зі створенням військово-цивільних адміністрацій, але лише уздовж лінії зіткнення. Проте подібні структури необхідні на всій території України.
Крім того, в українській культурі закладена традиція персоніфікації, коли на двох українців — три гетьмани. На жаль, ми ніяк не можемо позбутися цього.
Я багато спілкувався з представниками добровольчих батальйонів. Серед них побутує думка, що якщо вони створили якусь структуру, то вона зможе гарантувати належний рівень безпеки. Але чи зможе підрозділ гарантувати безпеку, якщо командира нема на місці? Наприклад, Дмитро Ярош представляє керівництво «Правого сектора». А якщо він покине цю організацію? Ця структура і без того виходить з-під контроль — на місці кожен робить те, що йому надумається. Але так не повинно бути.
Якби при тісній участі держави були створені так звані штаби пильності, то ця персоніфікація зникла б. Їй би не було місця. І це не лише перший крок до гарантування безпеки регіону, але і перший крок до децентралізації, про яку ми всі так багато говоримо. Адже вона буксує не тому, що нема закону, а тому що місцеві громади до цього не готові.
Необхідно людей готувати, розмовляти з ними. Вони повинні вміти взаємодіяти з владою, а не покладатися на чергові персони, які прийдуть, покажуть, пояснять і за них все зроблять. І поки ми цього не позбудемося, проблеми не вирішаться.
А те, що влада сьогодні робить для усунення мукачівської проблеми — це навіть не дії, а ситуативне реагування. Я не бачу яких-небудь адекватних починань, які можуть допомогти боротися з проблемою системно.
