Виборчі марафони (спочатку президентський і відразу ж парламентський) упродовж семи місяців 2019р. гальмували можливості запровадження економічних перетворень і очікуваних змін. Переважна більшість соціально-економічних процесів мала інерційний характер з попередніх років, що хоча й означало певне послаблення адміністративного і податкового тиску на бізнес, проте, водночас, розмивало базис системних трансформацій. Найголовнішою вадою стало те, що влада була стурбована власним політичним майбутнім, не достатньо визначеними перспективами (після президентських і парламентських виборів), а тому й вкрай слабко опікувалась створенням і зміцненням передумов забезпечення економічної та інституційної стійкості країни.
Між тим, всупереч багатьом апокаліптичним сценаріям, ризикам і острахам розвалу соціально-економічного середовища країни і втрати цивілізаційних перспектив — Україні упродовж 2016р. — першій половині 2019р. вдалося відновити, хоча й слабку, проте позитивну, економічну динаміку, забезпечити прискорене зростання заробітних плат, стабілізувати національну валюту, уникнути дефолту. І, хоча Україна й не вийшла на шлях стійкого (і стрімкого) зростання, не спромоглася безумовно зміцнити національну економіку і убезпечитися від кризових проявів, проте, зважаючи на зовнішні і внутрішні виклики, розвиток країни упродовж останніх років нема підстав оцінювати лише негативно.
