На жаль, ми так і не побачили хоча б натяку на те, що владна команда несе відповідальність за негаразди

Питання соціально-економічного розвитку, як засвідчують опитування Центру Разумкова, зазвичай знаходяться серед ключових, які турбують українців. Отож, були і сподівання, що глава держави через два роки свого президентства нарешті коректно і конкретно (а не у форматі гасел) висловиться стосовно того, яку ж країну намагається побудувати нинішня влада. Однак сподівання вкотре виявилися марними, непереконливість аргументації посилювала сумніви у раціональності президентських позицій, а вибірковість питань ще й сприяла переорієнтації окремих «незручних» позицій до антиолігархічної риторики або відсилань до попередньої владної команди.

По-перше, ми не почули, як в умовах розгортання пандемії, широких карантинних обмежень, втрати бізнесів, заробітних плат, доходів домогосподарств можна було допустити використання половини антикоронавірусного фонду на дороги.

По-друге, ми не почули жодного слова про нинішнє продовження депресивних тенденцій і застоїв в економіці. При тому, що звільнення міністра економіки і міністра інфраструктури, здавалося б, надавало можливості послатись на «слабкість» попередників і вкотре пофантазувати на тему активного залучення (вже найближчим часом) інвестицій.

По-третє, ми не почули, чи можна очікувати хоч якихось змін у промисловості (хоча наявність недобудованого літака напрошувала), яка демонструє незламну тенденцію до продовження падіння (за І кв. на 2%), а перейменоване відповідне міністерство, нібито для посилення його «стратегічності», донині так і не спромоглося сформувати і представити власні стратегічні чи планові орієнтири діяльності.

По-четверте, безсумнівно, чи не найбільшим викликом не лише для соціально-економічного середовища, а й для суспільства загалом, у нинішньому році виявиться земельна реформа, яка нібито є одним з найвагоміших досягнень нинішньої владної команди. Але й донині фактично не функціонує профільне міністерство, а невідпрацьовані механізми непідготовленої аграрної реформи означають зростаючі ризики для продовольчої безпеки і легко зможуть «зірватися» у широкі соціальні заворушення, особливо у сільській місцевості. Однак про такі ризики навіть не згадалося.

По-п'яте, не почули ми жодного слова про підтримку і сприяння бізнесу та «улюблену» програму кредитування «5-7-9». Натомість поточне виконання є радше свідченням її безрезультативності. Так, загальний обсяг нових кредитів для підприємництва у І кв. 2021 р. склав близько 3 млрд грн — приблизно такий був у квітні-травні 2020 р. (розпалі кризи). А ставки, наприклад, для суб'єктів мікропідприємництва з річним доходом до 50 тис. євро (які мали б стати головними отримувачами таких кредитів) залишалися на рівні (11–16%) літніх місяців 2020р.

По-шосте, мабуть, краще б ми не чули про те, що українські зарплати наздоганяють польські. У дійсності не лише не наздоганяють, але й дедалі більше відстають. Так, у IV кв. 2019 р. (напередодні кризи) середня зарплата у Польщі складала 5199 злотих ($1368) в Україні — 11223 грн. ($462), тобто польські втричі перевищували українські. А вже у І кв. 2021 р. зарплата у Польщі 5682 злотих ($1536), в Україні 12833 грн ($459), тобто польське перевищення зросло до 3,3 рази. До цього ще слід додати хронічне збільшення в Україні заборгованості з виплат зарплати (на кінець І кв. 2021 р. — 3,4 млрд грн), боргів по оплаті ЖК-послуг — 80 млрд грн (переважно внаслідок відсутності у багатьох домогосподарств спроможності до вчасної і повної оплати). Спроба ж підмінити реальність добробуту черговим міфом про добробут нічого крім роздратування не викликає.

На жаль, ми так і не побачили хоча б натяку на те, що владна команда несе відповідальність за негаразди чи хоча б готова принести вибачення за втрати, спричинені її (команди) (без)діяльністю.