Минулого тижня канцлер Німеччини Ангела Меркель здійснила одноденний візит до України, під час якого провела низку зустрічей із керівниками країни. В основному її зустрічі стосувалися вирішення питань безпеки — війни на Донбасі і ситуації в Азовському морі. Чому її візит, а також міжнародна кон'юнктура грає на користь України, "Апострофу" пояснював експерт-міжнародник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков.
Один із найцікавіших моментів цієї зустрічі — це перший цільовий міжнародний візит Ангели Меркель як політика, який офіційно заявив про те, що не буде продовжувати кар'єру, і це дає їй моральну, психологічну свободу дій. Вона вже не так стурбована перспективами свого майбутнього політичного життя, партії. З іншого боку, абсолютно очевидно, що вона буде продовжувати курс досить упевненого німецького прагматизму в політиці. І кажучи про те, що вона йде, потрібно пам'ятати, що вона це зробить не завтра і не післязавтра. У неї ще достатньо часу для продовження своєї політики.
Інший важливий момент, який варто виділити: зустріч Порошенка і Меркель відбулася якраз у день оприлюднення санкцій Росії проти України. І в цей же день вона заявила про підтримку європейських санкцій проти РФ, їх пролонгацію. Це дуже знаковий момент.
Ключова тема розмови Порошенка і Меркель стосувалася питань безпеки. Два моменти: якщо стосовно Донбасу ставлення сторін більш-менш визначено, досить чітко артикульовано ключовими гравцями, то Україні та Німеччині необхідно було звірити годинники і визначити спільний напрямок дій після вибухонебезпечної ситуації в Азовському морі. Саме в контексті резолюції Європарламенту, яка була прийнята незадовго до зустрічі в Києві. Вона несе для України дуже багато важливих моментів: починаючи від фінансового моніторингу завданих збитків Україні, закінчуючи санкціями проти РФ. Також була заснована посада спецпредставника ЄС по Україні — це щось на зразок Курта Волкера тільки від Євросоюзу. Тут важливо визначити його мандат і фігуру того, хто обійме цю посаду. Вона повинна бути авторитетна і сприйматися як в ЄС і Україні, так і навіть — в Росії.
Другий важливий момент: тактика дій України і Німеччини, зокрема в "нормандському форматі", після ймовірних "виборів" на Донбасі 11 листопада. Ці "вибори" фактично заганяють в глухий кут досягнуті переговори. Вони ж суперечать Мінським угодам — пунктами 4 і 12. Це — тема для спільних обговорень і подальших дій.
Зовсім нещодавно Україна пролонгувала дію закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" — жест, спрямований на мирне врегулювання процесу. Водночас майбутні "вибори" на цих територіях фактично руйнують атмосферу переговорного процесу і змушують шукати нові рішення.
Також йшлося і про енергетику — "Північний потік-2". Про це Меркель говорила досить чітко і повторювала свої попередні заяви про те, що вона не настільки критично ставиться до цього проекту, як це роблять в Україні. Що важливо: вона буде наполягати на необхідності збереження транзиту через українську газотранспортну систему.
Говорити про оперативні результати цієї зустрічі навряд чи доводиться, тому що більшість подібних зустрічей мають відкладений ефект. Важливість їх багато в чому визначається в контексті останніх подій, які відбулися буквально за дуже короткий проміжок часу — мова йде про резолюцію Європарламенту і нещодавнє засідання Ради безпеки, на яких розглядалася українська проблематика. Вісім країн ЄС заявили про своє невизнання виборів на Донбасі. Це теж важливий і серйозний аргумент у контексті всіх цих подій.
По-перше, ми повинні пам'ятати про те, що на 73 Генасамблеї ООН очікується прийняття резолюцій стосовно Криму і Донбасу. Ці речі грають на користь Україні. З іншого боку — це дуже серйозний сигнал, який повинен остудити прихильників зняття санкцій із Росії. По-третє, це досить вагомий аргумент на користь України в Міжнародному суді ООН, який, як ми знаємо, вже озвучив проміжне рішення щодо окупованого Криму. Це і можливий аргумент на користь України перед лютневим засіданням ПАРЄ, де передбачається черговий раунд відновлення російської делегації в правах. І плюс — це створює сприятливий фон перед засіданням Європейського суду з прав людини, де буде розглядатися позов України проти Росії.
Тому ситуація досить складна як щодо можливості мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, так і щодо ситуації в акваторії Азовського моря. Сьогодні перед українською дипломатією стоять серйозні і складні завдання: з одного боку, утримати нинішній рівень солідарності і підтримки, з іншого боку — розширити коло країн, які підтримують Україну і виступають проти агресивної політики Росії.
