Одним із традиційних для Росії способів вгамувати суспільне невдоволення є швидка переможна «войнушка»

Вірогідність ескалації бойових дій на Донбасі визначається сукупністю переважно трьох груп факторів: намірами Кремля; готовністю України запобігти ескалації та відповісти на неї; стримувальним ефектом західних санкції проти Росії. Дуже стисло розглянемо кожну з цих груп.

Наміри Кремля

Є багато ознак готовності Росії до повномасштабної агресії:

— незмінні цілі: у корені придушити будь-які зазіхання України на незалежність та назавжди залишити її в орбіті власного впливу;

— заздалегідь убезпечити себе від наслідків суттєвого погіршення відносин з Україною, зокрема побудова Північного потоку-2 та скорочення транзиту газу територією України;

— створення по периметру України потужних наступальних угруповань, активна підготовка військ, у т.ч. в ОРДЛО і Криму;

— активна діяльність російської агентурної мережі на території України та потужна підтримка «п’ятої колони».

Протестні акції, що охопили Росію, мали б, з одного боку, відволікти увагу Кремля від України. Але з іншого боку, вони сприяють зміцненню позицій силового блоку в оточенні Путіна, що з урахуванням пункту першого (вище) робить використання «жорсткої сили» в конфлікті з Україною більш привабливим варіантом. До того ж, одним із традиційних для Росії способів вгамувати суспільне невдоволення є швидка переможна «войнушка», на яку кремлівський агітпроп вже налаштовує російське суспільство.

Проте виникає питання про ціну агресії. З цієї точки зору, ОРДЛО для Росії є вже «відпрацьованим матеріалом» — вона там вже хазяйнує «на повну котушку». Тому «додана вартість» від ескалації бойових дій саме там буде мінімальною. Скоріш за все, Донбас розглядається Кремлем як напрям відволікаючого удару.

Інша справа — приморський напрям: Харківська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області. Тут ставки є набагато вищими — утворення коридору від Азова до Придністров'я (згадайте проект «Новоросія»), позбавлення України виходу до моря, розв’язання проблем із забезпечення Криму водою, втрачання Україною потужної промислової (у тому числі оборонно-промислової) бази. Про серйозність таких намірів свідчать, зокрема, попередження СБУ про зростання у згаданих областях активності російської агентурної мережі, що є однією з ознак підготовки плацдарму для наступу.

Готовність України

Головним стримувальним чинником у реалізації кремлівського задуму є готовність України до відсічі агресії. Її важливими складовими є:

— політична воля: є певні ознаки появи у політичного керівництва занепокоєння проблемами обороноздатності та схильності до активних дій (зокрема, останні антиросійські санкції) — головне, щоб воно було справжнім і системним, а не показним і спрямованим на розв’язання лише миттєвих проблем;

— спроможності Збройних Сил України є достатніми для адекватної відповіді на ескалацію бойових дій з боку угруповань на території ОРДЛО, але обмеженими для ефективної відсічі агресії за участі регулярних сил Росії, тим більше за кількома напрямами;

— питання створення міцної системи територіальної оборони — як ефективного чинника стримування агресії та організації потужного руху опору у випадку її здійснення — потонуло в нескінченних обговореннях і відомчих чварах, що значною мірою ускладнить використання потенціалу патріотично налаштованих верств населення на випадок широкомасштабної агресії;

— діяльність розвідслужб і СБУ як контррозвідувального органу могла б вважатися досить ефективною, якби не чвари навколо реформування СБУ та розподілу повноважень між напівреформованими правоохоронними органами;

— спроможності оборонної промисловості є достатніми для підтримання боєздатності наявних військових угруповань, але явно недостатніми з огляду на перспективу тривалих та інтенсивних бойових дій, отже й великих втрат озброєнь і військової техніки, а також з точки зору швидкої технічної модернізації ЗСУ.

Іншими словами, швидкої переможної «войнушки» Росія не отримає, але втрати з обох сторін у випадку ескалації агресії будуть величезними.

Санкційний вплив

Наявна санкційна модель послаблює потенціал Росії, але не забезпечує перетинання «больового порогу», що стимулювало б Кремль до відмови від агресії. Єдине, що наразі може стримати його, є побоювання суттєвого посилення санкцій. Передумови та певні ознаки готовності до цього є - зокрема, створення антиросійської коаліції навколо економічної і безпекової стратегії нової адміністрації США, — але їхня реалізація є справою тривалого часу.

Водночас, з боку Росії спостерігаються нескінченні спроби звинуватити Україну в роздмухуванні конфлікту, намагання переконати міжнародну спільноту в тому, що «Україна воює сама із собою», а також дедалі більш непримиренна реакція Кремля на звинувачення з боку західних країн і запровадження ними санкцій, які сприймаються російським істеблішментом не інакше, як «пакет неправомірних односторонніх рестриктивних заходів». Це свідчить про те, що на додачу до спецоперацій з послаблення Заходу Кремль бере курс на залякування західних країн наслідками протистояння з Росією, одним з елементів якого може стати загострення російсько-українського конфлікту.

Зовнішні та внутрішні стримувальні чинники суттєво обмежують простір для маневру Кремля в конфлікті з Україною. Водночас ефект «пацюка, загнаного в кут» зумовлює підвищення агресивності Кремля. За умов, коли Кремль «закусив вудила», вірогідність ескалації конфлікту значно зростає. Запобігти цьому Україна може шляхом нарощування власної обороноздатності та консолідації суспільства, а також утримання проблем врегулювання конфлікту в центрі уваги західних партнерів і підвищення стримувального потенціалу їхніх санкцій проти Росії.

Джерело: