Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський в інтерв’ю мережевому виданню «Збруч» розповів про те, як розвиватиметься ситуація на сході України після проведення в деяких районах Донбасу «виборів» очільників ДНР і ЛНР.

— Чому сепаратисти не погодилися на вибори 7 грудня? Почекали б один місяць — отримали би той самий результат, але із «сертифікатом» України...

Це ще раз підтверджує думку, що планування операції проводиться не на Донбасі, а в Москві. Проведення виборів у грудні для Путіна — надто пізно. Йому вже зараз треба пробивати коридор у Крим, щоби забезпечити туди постачання потрібної продукції тощо. Продовження мирних переговорів за сценарієм, написаним у Києві, нікого не влаштовувало і не могло влаштувати. Саме через це обстріли не припинялися весь цей час. Путін намагається використати цю ситуацію та перевести її в гарячу фазу — почати (або зімітувати) наступ на Крим. І вже на нових умовах — не умовах «особливого» статусу для Донбасу, а ризику появи жертв під Маріуполем — планує посадити Порошенка за стіл переговорів, щоби змусити його прийняти вимоги Росії.

— Чи може йтися про політичні домовленості довкола «кримського коридору»? Грубо кажучи, Росія диктує: ми дали вам газ — ви безперешкодно пропускайте наші вантажі на півострів без розмитнення та інших формальностей?

Якби питання стояло таким чином, то цього, звичайно, можна було би досягти у переговорному процесі. Але Росії потрібен неконтрольований коридор, щоби вона могла постачати у Крим усе, що заманеться.

— Чому Росія взагалі прийняла «мирний план» у вересні, адже відразу могла піти в атаку й «прорубати» коридор?

Розумієте, ми самі себе переконали в необмеженій потужності Росії. Нема у Росії такої готовності — ініціювати та проводити моментальні дії. Путін завжди застосовує той набір сил, який йому потрібен у певний момент. Він міг поставити карту на наші вибори — провести в парламент своїх людей, дестабілізувати ситуацію в кількох населених пунктах. Йому також було потрібно провести перегрупування тих сил, які вже є на Донбасі. При цьому він не втратив обличчя перед Заходом, відмежувався від прямих звинувачень, що саме за участі Росії відбувається посилення цього угруповання. Є багато факторів. Наявність чи відсутність одного «пазлика» міняє всю картинку.

— Скасування закону про «особливий статус» — це безповоротний перехід від переговорів до воєнних дій?

Найімовірніше, що так.

— Ви говорили два місяці тому, що «мирний план» не буде дієвим, але є потрібним для посилення обороноздатності України. Чи впоралася влада з цим завданням?

Не можу відповісти, бо не маю інформації. Така інформація закрита: не знаємо, скільки створено нових батальйонів, яким чином вони реорганізовувалися, яку техніку туди постачали, яка міра боєготовності реґулярних частин. Ці дані закриті — і це правильно.

— Якою тепер буде роль ватажків, «обраних» на Донбасі 2 листопада?

Вони, напевне, уявляють себе фюрерами на цій території. Думаю, з часом, якщо вони не проявлятимуть покори і не дотримуватимуться рішень Кремля, їх «зачистять», замінять, переоберуть. Це зробить Путін.

— Вони й раніше були фюрерами. Навіщо їм статус «виборних посад»?

Мета — леґалізація самопроголошених республік. Вони намагаються підвести під це юридичні рамки. Прагнуть засвідчити, що саме ці самопроголошені республіки є стороною конфлікту, не Росія — а «ЛНР» і «ДНР».

— Порошенко говорив про можливість ухвалення нового закону про «особливий статус». Видається, що цього важко досягнути: у Верховній Раді минулого скликання був резерв голосів для таких рішень, зате новий парламент буде більш антагоністичним до Росії.

Ситуація покаже. Річ у тім, що тих умов, про які говорив Порошенко, ще треба досягнути. У принципі, це означає, що Росія має вивести свої війська з реґіону. Але цього ще треба добитися.

Якщо Росія виведе війська, будемо дивитися — чи відновлювати дію старого закону, чи надавати новий статус. Моделей дуже багато. Такий закон мав би передбачати не особливі повноваження цих самопроголошених республік, а особливі повноваження органів центральної влади на цій території. Можна запропонувати не «особливий статус», а «особливий стабілізаційний статус» - надання допомоги, відновлення інфраструктури, запуск бізнес-проектів. Ось чого потребує Донбас, особливо ті території, котрі поступово переходитимуть під контроль української влади. Без цього жоден «статус» нічого не дасть. «Статус» треба забезпечувати. Якщо територія не контролюється державою — про це нема мови.

— Україна мусить воювати?

Я думаю, так. Чому? Адже цілі Путіна не завершуються Донбасом. Мета Путіна — взяти під контроль Україну і не дати їй відійти у Євросоюз. Тому як тільки Україна погодиться віддати Донбас, ці території стануть плацдармом для розширення впливу на сусідні реґіони. Де ми будемо готові зупинитися: Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ? А за Одесу будемо воювати? Так і до Києва відступимо.