Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин у статті для мережевого видання LB.ua представив розгорнутий аналіз стрімкого знецінення гривні та його негативний вплив на різні сектори української економіки.

Катастрофічно обваливши гривню у лютому, в першій половині березня центробанк розпочав демонструвати настирливу боротьбу зі своїми провалами і втратами. Це вже стає «правилом»: унаслідок своїх нераціональних дій і красномовної бездіяльності монетарна влада створює критичну ситуацію, а потім мужньо бореться зі симптомами (але ніяк не з причинами чи джерелами). Так і на початку березня — завдяки адміністративним зусиллям, зокрема фактичній забороні імпорту — гривня «стабілізувалася» на рівні, вказаному Президентом — близько 22 гривень за долар. Проте лише легкий натяк на те, що адміністративні обмеження можуть бути пом'якшені (внаслідок поповнення резервів НБУ), підштовхнув гривню до нового витка девальваційно-інфляційної спіралі.

Що, власне, підтвердило саморекламовану «незалежність» НБУ: з одного боку, поведінка валютних ринків в Україні не залежить від зусиль центробанку, з іншого -дії центробанку не залежать від реальних стану і потреб валютних ринків країни. І внаслідок цього виникає подальша втрата гривнею своєї цінності і національної значущості, а з нею — і залишків довіри до влади в її здатності врятувати національну грошову одиницю.

Відзначимо, за результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, проведеного на початку березня 2015 року, більше 77% респондентів НЕ підтримують діяльність НБУ.

Поки емоційна хвиля нових гривневих «перспектив» не нахлинула, про які соціальні наслідки слід згадати?

Висока поточна інфляція та інфляційні очікування

Доводиться знову нагадувати, що вартість переважної більшості товарів так чи інакше зорієнтована на валютну динаміку (подобається це владі чи ні). У рівній мірі, вже встановилися неформальні цінові «зв'язки». Так, яка б не була економічна динаміка або яке б адміністрування на споживчих ринках не ініціювалося, але кожен продавець/покупець на міських ринках знає, що, скажімо, літр бензину «коштує» 2–2,5 літра молока, а кілограм цукру — 1,5–2 буханки «нормального» хліба.

І інша сторона. З початку року значення курсу долара зросло на 40% (без урахування лютневого шоку), а, скажімо, біржова вартість фуражного зерна чи кукурудзи — на 30%. Зрозуміло, що подібні зміни безпосередньо обумовлюють відповідне зростання вартості продуктів хлібо-булочної і м'ясо-молочної промисловостей (а з ними і всього спектру продуктів харчування), і жодні перевірки Антимонопольного комітету не зможуть істотно змінити динаміку споживчих цін.

Тому, в умовах подальшої стрімкої девальвації, навіть якщо споживчі ціни не зреагують швидко на стрибок курсу,збільшений попит на вітчизняні товари (при витісненні дорогих імпортних) спровокує стійке підвищення внутрішніх споживчих цін і навіть появу дефіцитів на відносно дешеві «соціальні» товари. Тим самим гривня втрачає свої властивості засобу платежу.

«Виснаження» середнього класу

Стійке зростання цін в умовах консервації зарплати і доходів працівників, зростання оподаткування пенсіонерів означає виштовхування у сферу бідності тих, кого можна було би віднести до середнього класу, насамперед — вчених, кваліфікованих вчителів, викладачів, медиків. Фіскальне обмеження таких категорій на додатковий заробіток просто прискорить деформацію людського капіталу. Услід за цим і малий бізнес втратить своїх споживачів і клієнтів, що в сукупності призведе до помітного зниження сукупного попиту, а з ним і посиленню рецесії.

І політична заява, що завдяки пенсійним обмеженням вдалося зупинити падіння гривні (!?), в кращому разі, свідчить про рівень економічної грамотності. А в цілому — підтверджуються наміри влади і надалі свої провали і прорахунки покривати улюбленим інструментарієм — обмеженнями і вилученнями (при тому, що немає у світі прикладів, коли добробут країни досягався би за рахунок вказаних інструментів).

Втрата заощаджень

Девальвація, що супроводжується інфляцією, означають втрату не лише поточних споживчих можливостей, але практично роблять неможливими жодні значні накопичення. Втрата купівельної спроможності гривні в реальній економіці дестимулює населення до заощаджень, а сама гривня перестає бути засобом заощаджень.

Керівництво центробанку намагається довести, що послаблення банківської системи і жорсткі обмеження для населення у доступі до їхніх заощаджень є наслідком паніки і відтоку депозитів. Насправді ситуація протилежна — саме недовіра до центробанку, сумніви у його здатності і готовності захистити гривню і врятувати заощадження, примусові конвертація і обмеження в доступі до валютних засобів є причинами відтоку депозитів, виведення валюти з банківської системи.

І збільшення продажу населенням готівкової валюти останнім часом (що, за версією НБУ, повинно свідчити про відновлення довіри населення до його політики) насправді походить не від «доброго життя». Радше населення змушене збільшувати продажі валюти, щоб за рахунок своїх валютних заощаджень попередніх років хоч якось підтримати свій споживчий рівень.

Витіснення інвестицій

Тим часом, вже сьогодні доля вжитку у структурі ВВП перевищує 90% — фактично чи не всі свої поточні доходи населення витрачає на фізичне виживання. Сьогодні стимули населення до заощаджень для інвестицій зовсім відсутні. Більше того, влада підсилює вимивання «залишкових» інвестиційних ресурсів через: розширення оподаткування, зокрема доходів від депозитів, обов'язкову конвертацію отриманих з-за кордону валютних коштів. Відзначимо, останні відіграють значну роль у приватному житловому будівництві, відкритті бізнесу і т.д. Так, якщо торік перекази на користь фізичних осіб перевищили 8,5 млрд. доларів, то цього року вони знизяться не менше, ніж на третину, а отже — помітно обмежаться і відповідні витрати.

У таких умовах можливості формування внутрішнього інвестиційного потенціалу дискредитуються, що не лише зводить нанівець можливості модернізації економіки, але і підштовхує до втрати будь-яких перспектив соціального оновлення навіть у середньостроковій перспективі.

Сумнівними також виглядають і перспективи підвищення стійкості банківської системи. Нагадаємо, довіра до фінансово-банківської системи країни руйнується легко і швидко, а ось відновлення такої довіри — тривалий і хворобливий процес. Більше того, вже сформовані ризикові «пастки» вказують на те, що навіть незначні хвилювання на валютних і фінансових ринках провокуватимуть панічний порятунок населенням своїх засобів, розміщених у вітчизняній банківській системі, що вкотре означатиме удар по інвестиціях.

Таким чином, гривня втратила можливість стати базою для позитивних інвестиційних перспектив.

Посилення макроекономічних дисбалансів

В умовах зовнішньої непривабливості України економічне відновлення можливе лише за рахунок внутрішніх ресурсів. Проте інституційні провали, зокрема сформована слабкість національної валюти і неможливість її використання через високі девальваційні та інфляційні ризики, істотно звужують внутрішні джерела і стимули.

Девальваційний обвал дещо знизив зовнішньоторгівельні дисбаланси, але поки не став чинником прискорених структурних змін (без яких поліпшення сальдо зовнішньої торгівлі має лише короткостроковий характер). Водночас зовсім не зрозуміло який споживчий імпорт може залишатися конкурентоздатним після триразового зростання значення курсу, а з ним і відповідного здорожчання імпортних товарів.

Тим часом, перманентна інфляційно-девальваційна спіраль (процес якої, смію стверджувати, не локалізований) «підтримуватиме» найважливіші соціальні розриви. По-перше, значне зростання вартості імпортних техніки і технологій, устаткування і т.д. розширює бар'єри інвестиційного і виробничого оновлення, підвищення продуктивності праці і на цій основі — доходів населення. По-друге, консервуються розриви у житлово-комунальній сфері (оплата в доларах за імпортний газ і нафту і в гривнях за спожиті населенням послуги), що і надалі дестабілізуватиме гривню, а тому провокуватиме негативні чинники подальших соціально-економічних втрат.

Вона від нас іде.