Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський у коментарі виданню «Новое время» пояснив, про що свідчить наступ сепаратистів під Мар`їнкою 3 червня 2015 року і як варто відреагувати Україні на такі дії Росії.
Наступ під Мар’їнкою 3 червня 2015 року відповідає прогнозам. Це силовий тиск з боку Росії, який не припиняється і не припиниться.
Путіну необхідний наступ для того, щоб під загрозою захоплення нових територій отримати козирі, змусивши таким чином Петра Порошенка і наших західних партнерів сісти за стіл переговорів. Там він змусить їх піти на умови, які висуває Росія.
Одночасно відбувається дестабілізація ситуації в інших регіонах України, і це все — пазли однієї гри.
Подібними випадами, як під Мар’їнкою, вивчається ситуація. Путін — старий розвідник, і все, що застосовує Кремль, прописано в статутах розвідувальних сил. Він хоче зрозуміти, якою буде реакція України і Заходу. При цьому під час таких операцій російський президент отримує нові козирі. Так, цього місяця на саміті ЄС буде порушено питання про санкції проти Росії — продовжувати, знімати чи посилювати. Рішення з приводу санкцій на тлі порушення режиму перемир'я на Донбасі буде дуже показовим, особливо враховуючи, що в Європі немало противників санкцій.
Як могла би відреагувати Україна на подібні дії Кремля?
По-перше, потрібно ввести в країні воєнний стан. Мені здається, Президент як Верховний Головнокомандувач просто боїться взяти на себе відповідальність за це рішення. Наприклад, якщо поглянути на ухвалений закон про воєнний стан, то там нема ні слова про введення ставки Верховного Головнокомандувача.
Перевага воєнного стану полягає в тому, що він ставить країну на інші рейки. Чому сьогодні недостатньо добре відбувається мобілізація в армію? У мене на це є у відповідь питання: якщо само держава «косить» від війни, то яке право воно має висувати претензії до своїх громадян?
По-друге, потрібно просувати на міжнародному рівні позицію про те, що йдеться не про внутрішній конфлікт в Україні, а про російську агресію. Зокрема це можна робити через ООН. Таке рішення є необхідне не лише для того, щоб вирішити питання про миротворчу місію, але і для того, щоб задати правильні орієнтири на міжнародній арені. Країни ООН в разі прийняття відповідної резолюції будуть вимушені інакше дивитися на війну в Україні.
Так, у Раді Безпеки ООН Росія може ветувати таку резолюцію. Але існує і Генеральна Асамблея ООН. Так, якщо інструмент вето гальмує роботу Ради Безпеки, то він має право скерувати відповідну резолюцію до Генеральної Асамблеї, і для цього потрібно лише 7 з 15 голосів членів Ради Безпеки — будь-яких голосів. Історія знає безліч подібних прикладів.
Мене пригнічує і насторожує те, що наші дипломати не хочуть користуватися цим механізмом. Вони бояться агресивної відповіді з боку Росії? Але Путіна нічим спровокувати не можна, бо він сам себе спровокує.
