Коронавірус, протидією якому жила Україна попередніх два роки, з початком російської агресії почав здаватися відлунням далекого минулого. А між тим коронавірусна криза віддзеркалила низку суперечностей і недолугостей, неврахування яких зводили нанівець спроби її швидкого подолання. І хоча окремі кроки антикоронавірусної політики «попереджали» про довготривалі ризики, однак часто такі попередження не були вчасно почуті. Втім, російська агресія змусила по новому визначитися стосовно правильних і вчасних дій.
(1). Втрати, яких зазнала світова економіка, були значними у перші місяці (2020р.) поширення пандемії. Однак так само швидким було надолуження економічних втрат. Хоча на кінець 2021р. не у всіх країнах виробництво вийшло на докризовий рівень, однак загальні втрати виявилися значно меншими, ніж оцінювалось спочатку. Більше того, за результатами 2020-2021рр. (пандемічних років) світова економіка зросла на 2,7%. Досвід розвитку пандемічних процесів і протидії їм свідчить, що вирішальну роль у підтримці економічної динаміки і збереженні здоров’я і життів населення відіграли швидкі і цілеспрямовані рішення (а далі їх втілення), спрямовані на фінансову підтримку домогосподарств і бізнесів.
В Україні антикоронавірусна «підтримка» населення і бізнесу зазнавала нищівної критики. Натомість для протидії агресії і збереження життя людей українським урядом вчасно була організована як фінансова допомога, так і сприяння евакуації населення з територій, які зазнавали найбільшого враження, а також допомога у перенесенні бізнесу. Це надає певні сподівання, що процес відбудови країни буде швидший, враховуючи вже оголошену та очікувану широку допомогу світової спільноти.
(2). Коронавірусні процеси, до яких людство виявилося не готовим, продемонстрували слабкість цінносних декларацій. Водночас, відбулося очевидне і помітне погіршення стану дотримання демократичних принципів. Глобальний індекс демократії (як і значення Індексу для переважної більшості країн) впав до найнижчого рівня (з 2006р., коли був започаткований), що значною мірою зумовлювалось закриттям країн, жорсткими заходами обмежень (у т.ч. прав людини), дискримінаційними заходами у частині вакцинації та ін. Більше того, у ряді країн гуманітарні обмеження запроваджувались під приводом пандемії, хоча насправді мали наміри посилення автократії чи контролю за громадянами.
В Україні запроваджена надмірність коронавірсуних обмежень була піддана суворій критиці. А вже для протидії агресору відбулась (природна для українців) свідома і добровільна єдність громадян, виважена централізація управління, підпорядкування всіх політичних та економічних інтересів єдиній цілі — максимально ефективній боротьбі з агресором, що послабило тиск багатьох накопичених помилок.
(3). Лише наступними роками можна буде реально оцінити раціональність та адекватність оцінок впливу кризи. Поки ж коронавірусна криза продемонструвала неготовність людства до спільної і скоординованої протидії загрозам. Одним з вагомих наслідків виявленої антикоронавірусної слабкості взаємодії держав та інститутів стала психологічна «стурбованість», за якою приховувалась бездіяльність.
Неочікуваність і всеохватність пандемії, складнощі протікання і початкового відновлення мали означати, що бізнес і домогосподарства найближчими (посткоронавірусними) роками прийматимуть сумнівні рішення (стосовно витрат домогосподарств, бізнес-інвестиції), закладаючи в них можливі нові пандемічні (військові, екологічні) світові катастрофи. Причому, подібна поведінка всіх економічних агентів (не готових поступатись власним спокоєм і добробутом), означали б загальне нарощування рівня ризикованості, що слугувало б стримуючим фактором світового розвитку. Здається, в Україні вдалося розірвати таку недобросовісну «замкненість», тільки-но українці піднялись на захист Батьківщини.
(4). Упродовж пандемії, поряд з посиленням авторитарних тенденцій, завдяки яким ніби-то вдавалось ефективніше вирішувати антикоронавірусні проблеми, не менш виразно пропагувалися і поширювалися, з одного боку, популістичні гасла і вимоги, з іншого — обмежуючі заходи, у т.ч. з використанням технологічних досягнень, спрямовані ніби-то на захист національної економіки від можливих зловживань і зовнішніх шоків.
Зокрема, популістські вимоги контролю заради запобігання зловживанням лягали на щедрий грунт «гуманітарної» цифровізації, яка насправді виявлялася переважно спрямованою на розширення і посилення авторитарного контролю за окремими громадянами і громадянським суспільством. Причому йдеться як про фізичне місцезнаходження людей, так і відслідковування людських контактів за допомогою мобільних додатків у сучасних телефонах, банківських картках, системах побутового відеоспостереження.
В Україні, чи не вперше у вітчизняній сучасній історії, популізм змінився раціональністю, довірою, насамперед, до збройних сил, та їх спроможністю захистити країну. Більше того, широка міжнародна солідарність (у т.ч. безпосередня участь іноземних громадян у протидії агресору) може засвідчувати оновлення цінностей свободи і незалежності в країні.
(5). Ризики захворювань коронавірусом початково були недооцінені, країни відмовлялись визнавати всесвітній характер поширення хвороби. Навіть коли захворюваність набула глобального характеру, пошук і виробництво ліків не набули інтернаціоналізації.
Російська агресія (хоча провідні розвідки світу задовго попереджали про зростаючу ймовірність) була сприйнята Європою як «конфлікт» обмеженого впливу. І замість швидких дій на підтримку України і засудження агресора висловлювалась чергова стурбованість. А слабка узгодженість позицій країн-членів НАТО (коли одна країна спроможна заблокувати вкрай необхідне рішення, не особливо турбуючись про наслідки і ризики для світового розвитку) взагалі мала деструктивний вплив. Звичайно, на млявість Європи вплинула відверта недооцінка (а то й ігнорування) Україною ризиків вторгнення і розгортання повномасштабної війни.
Втім, російська агресія, хоча і з певним запізненням, була визнана переважною більшістю країн, як така, що несе загрозу ядерної війни всьому людству, чим критично вплинула на світове соціально-економічне і суспільно-політичне середовище. Тепер вже Україна стає епіцентром протидії новітнім фашистським проявам.
