Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський в інтерв`ю мережевому виданню «Галнет» оцінив план уряду для подолання військової агресії Росії та розповів про те, що потрібно зробити та з ким домовлятися владі для отримання реальної допомоги.

— Як Ви оцінюєте пункти плану з відновлення України, озвучені вчора прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, стосовно подолання військової агресії Росії в Україні?

Усі пункти, які озвучив Арсеній Яценюк, загалом правильні, але вони потребують деталізації та побудови технологічних ланцюжків — які дії потрібні і який зв’язок між цими діями має бути для досягнення конкретних результатів.

Ми подавали свої пропозиції, своє бачення цього питання. У чомусь наші пропозиції збігаються з думками уряду, в чомусь ні. Але, на жаль, ми так і не домоглися технологічного підходу до вирішення питань.

— Якими були Ваші пропозиції уряду?

Наші пропозиції ділилися на кілька блоків. Перший — необхідність перекриття джерел надходження живої сили й техніки терористам. Зокрема в ньому йшлося про продовження санкцій проти Росії, створення мобільних моніторингових груп від ОБСЄ, щоб забезпечити контроль за кордоном.

Коли ще йшлося про АТО, а не пряму агресію, то ми говорили про необхідність взяття терористів у кільце тощо.

Другий блок — успішне завершення АТО. Ми пропонували багато заходів, починаючи від управління та логістики і завершуючи забезпеченням озброєння, підготовкою добровольчих батальйонів, організації народного ополчення, що зараз почало отримувати хоча б якийсь вигляд.

Третій блок — стабілізація ситуації в уже звільнених населених пунктах. Усі озвучені Яценюком заходи замикаються на уряді та потребують значних коштів і часу. Для того, щоб якось зменшити навантаження на бюджет, забезпечити зв’язок між проектами та зовнішніми донорами, які також намагаються зробити свій внесок у стабілізацію, ми запропонували скористатися досвідом НАТО в Афганістані, коли були організовані групи відновлення провінцій.

Такі ж групи можна було б організувати і на наших територіях. Вони мали би займатися організацією перехідних адміністрацій, перетворенням населення на реальну територіальну громаду, його навчанням для того, щоб люди могли об’єднатися і взаємодіяти з владою, змогли би цілеспрямовано та обдумано формувати місцеві органи влади та провести вибори на своїх територіях.

Також ці групи мали б вирішувати питання роззброєння та демобілізації колишніх учасників бойових дій, організації та навчання місцевої поліції, підготувати гуманітарну допомогу та процеси відновлення економіки з урахуванням того, що економіка Донбасу потребує не так відновлення, як повної перебудови.

Таким чином, враховуючи реформи, що відбудуться в Україні в цілому, можна було б інтегрувати Донбас в Україну.

Четверта група питань — заходи з попередження дестабілізації ситуації в інших регіонах. Вони передбачають обмеження проникнення екстремістів з потоками біженців. Цим мали б зайнятися СБУ, МВС, Нацгвардія.

Такими були наші пропозиції, які мали би бути пов’язані між собою в часі. Тоді б це була технологія досягнення певних результатів.

— У плані влади є така технологія, на Вашу думку?

Просто набір заходів не говорить про те, які результати будуть, який контроль. Потрібно не тільки повірити в дії, потрібно їх проконтролювати, а це можна зробити тільки після отримання або неотримання результатів. Наразі у діях влади не видно саме цього — готовності визначити якісь кінцеві та проміжні результати, за якими можна було б оцінити її дії.

Біда нинішньої влади в тому, що кожен чиновник сидить і генерує якісь привабливі ідеї, що не пов’язані між собою. Вони могли би принести користь, якби був налагоджений цей технологічний зв’язок. Так, слова красиві, але наскільки вони здійсненні...

Хто з чиновників, які генерують ці ідеї, може сказати, яким має бути конкретний результат? Що для цього треба? Цього нема.

— У зазначеному плані також мовиться про отримання військово-технічної допомоги від НАТО, ЄС та про гарантії Україні згідно з Будапештським меморандумом. Яким чином Україна може отримати допомогу?

Зараз Україні вкрай необхідна військово-технічна допомога, тому що очікувати втручання в конфлікт якихось збройних сил, навіть наших союзників, наразі не доводиться. Натомість надання військово-технічної допомоги є цілком реальним. Але для цього потрібно шукати механізми, яким чином це можна зробити, від кого можна очікувати на таку допомогу.

Красиві слова про те, що потрібно нагадати учасникам Будапештського меморандуму про їхні зобов’язання. Але кому їх нагадувати? Великобританії та США? Вони прекрасно їх знають.

Потрібно чітко визначити свою позицію стосовно того, що ми готові не вести переговори, а захищати свою незалежність та територіальну цілісність, щоб було зрозуміло, в чому нам допомагати.

Вони можуть допомогти в переговорах, бути посередниками. Але хіба нам це потрібно? Мабуть, ні. Тому потрібно сказати, чого хоче Україна, і що вона збирається робити, тоді і їм буде зрозуміло, чим нам допомагати. Це перша умова.

А друга умова — потрібно врахувати їхні бюрократичні процедури, якими зв’язані власне ті країни, від яких ми хочемо допомоги.

Мабуть, більш плідною була б розмова про створення ситуативної коаліції можливих союзників України, яку могли б очолити США та Великобританія, які є гарантами за Будапештським меморандумом. До них би приєдналися і Польща, і країни Балтії, Австралія та Японія. Від них можна було б очікувати військово-технічної допомоги. А не в цілому від НАТО.

У НАТО, по-перше, немає таких ресурсів, ними володіє кожен член альянсу окремо. По-друге, допомога НАТО, а не союзників, потребує рішення НАТО, що буде ухвалюватися у кожній окремій столиці країн-членів. А вже зараз говориться, що окремі країни можуть накласти вето на подібні рішення. Потрібно бути реалістами.

— Як вплине на ситуацію саміт НАТО, що розпочався сьогодні?

Я, наприклад, не очікую, що на ньому щось вирішиться. Вони висловлять нам політичну підтримку та скажуть, що готові надати допомогу.

До речі, країни НАТО з більшою готовністю відреагували б на пропозицію про створення груп відновлення провінцій, про які я говорив. Оті трастові фонди НАТО, які вони збираються формувати, можна було б спрямувати на ці групи, а не на «забезпечення обороноздатності». Під цим «забезпеченням» вони оплатять роботу своїх консультантів, а толку жодного не буде.

А якщо ці трастові фонди будуть спрямовані на інвестиції, на економічні проекти на постраждалих територіях, то це буде реально. До того ж, люди побачать результат і мабуть відношення до НАТО стане зовсім іншим.