Уряд або плекає ілюзії про власні спроможності впоратись із кризою, або ж просто ігнорує системні ризики та виклики

Для коригування бюджету-2020, як і слід очікувати, уряд представив окремі переглянуті параметри власного макроекономічного прогнозу на 2020 рік, які мають слугувати реакцією влади на розгортання кризових процесів, у тому числі внаслідок поширення епідемії.

Такий перегляд можна було б вітати, якби він з’явився принаймні на початку березня. Сьогодні ж, коли розгортання кризових складових розширюється і поглиблюється, «сміливіший» перегляд був би раціональнішим, і представлення деяких маніпулятивних висновків можна було б уникнути. Тут подається наше бачення задекларованих макроекономічних показників, що очікуються.

1. Падіння реального ВВП уряд оцінює у 3,9%, що надто оптимістично

Нагадаю, у період фінансової кризи 2009 року реальний ВВП України впав на 14,8%. Протягом 2014−2015 років його сукупне падіння сягнуло 17%. При тому, по-перше, зовнішні ринки підтримували попит на український експорт, а по-друге — професійність уряду хоча й піддавалась критиці, однак була вочевидь вищою нинішньої.

Так впроваджується політика, яка має мало спільного зі стабілізаційною

Сьогодні ж уряд пропонує короткострокові, вкрай обмежені антикризові заходи (які не спроможні подолати вже проявлені провали), надто обережний у запровадженні стимулюючих фіскальної і (у координації з НБУ) монетарної політики, а глобальна ситуація (для нормалізації якої за позитивних сценаріїв потребуватиметься 2−3 квартали) навряд чи стане стимулятором для української економіки. За нашими оцінками, (які наближені до оцінок деяких інших аналітичних центрів), навіть за відносно позитивного сценарію, коли епідемічна криза завершиться до осені, падіння реального ВВП складе не менше 7%.

2. Показник річної інфляції уряд підвищив з 5,5% до 8,7%

На жаль, уточнення, про яку саме інфляцію йдеться — грудень до грудня чи середньорічну — відсутнє. У будь-якому випадку — це надто оптимістичний показник в умовах вже проявленого зменшення виробництва практично у всіх секторах.

Якщо знову звернутись до вітчизняних кризових шоків, то темпи інфляції у 2009 році складали 12,3% (грудень до грудня) і 15,9% (середньорічні), у 2014-му — 24,9% і 12,1% відповідно. Тобто, понад 12% будь-якого показника. При тому, що у вказані періоди відбувалось критичне зниження купівельної спроможності населення, у тому числі внаслідок обвалу гривні, що стримувало інфляцію.

Водночас, звернімо увагу ще на дві обставини. По-перше, ми вже маємо стрімку девальвацію гривні (яка за прогнозами уряду продовжиться і у ІІ півріччі з середнім курсом 30,5), що призвело до подорожчання всього імпорту, за чим підтягнуться і внутрішні ціни. І, по-друге, зростання вартості поставок, налаштування розірваних зв’язків, подолання карантинних перешкод тощо. А оскільки інфляційний тиск посилюється з боку пропозиції (а не зростання попиту), то й погіршення реального добробуту (купівельної спроможності зарплат, див. далі) не зможе стати стримуючим для інфляції чинником.

3. Уряд бачить номінальний ВВП уряд на рівні 4 трлн грн — це зовсім незрозуміло

Номінальний ВВП 2019 року — 3,97 трлн. грн. Навіть за «оптимістичного» падіння на 3,9% і дефлятора ВВП у 10% (в Україні дефлятор ВВП завжди більше індексу споживчих цін), номінальний ВВП перевищуватиме 4,2 трлн. грн. Тобто, навіть у бюджетних припущеннях уряд або відверто зменшує номінальний ВВП (щоб виправдати секвестр бюджету), або й сам планує значно вище падіння реального ВВП (що перевищить інфляційне зростання).

4. Прогноз рівня безробіття уряд підвищив з 8,1% до 9,4%

Знову ж таки, відверто оптимістичний показник. У 2018-му середньорічний показник безробіття складав близько 9%. Проте це відбувалось, по-перше, в умовах зростання (за реального ВВП-2018 у 3,2%), по-друге — в умовах відтоку з вітчизняних ринків значної робочої сили («заробітчан»), що суттєво впливало на ринок праці та показник безробіття.

Сьогодні маємо зовсім протилежну картину, характеристикою якої є погіршення умов зайнятості та скорочення пропозиції роботи на тлі економічного падіння і повернення певної частки «заробітчан», які, звісно, шукатимуть роботу на батьківщині. Тому поки важко надати хоча б приблизну оцінку можливих втрат на ринках зайнятості, однак те, що показник зайнятості буде двозначним, викликає мало сумнівів.

5. Збільшення дефіциту до 6% ВВП

При цьому уряд стверджує, що цей показник узгоджено з МВФ. На жаль, уряд весь час озирається на Фонд і постійно апелює до нього як до «останньої інстанції». Та слід звернути увагу на два наступні моменти.

По-перше, під час розгортання кризи 2008−2009 років багато країн отримали дефіцит на рівні 10% ВВП. Ризики інфляції, які виникали у зв’язку з монетарним фінансуванням такого дефіциту, визнавались набагато менш руйнівними, ніж крахове згортання економіки. Сьогодні ж уряд разом з НБУ заклопотані «інфляційним таргетуванням». Розмови про кредитні «канікули» чи додаткове належне фінансування бізнесу і купівельної спроможності населення не виглядають виваженими і реалістичними. Тому, вірогідно, нас знову чекає чергове зменшення реальних грошових залишків і стримування сукупного попиту, що поглиблюватиме негаразди і втрати.

По-друге, слід нагадати, що 27 березня президент США підписав закон, який передбачає пакет стимулюючих економіку заходів, спрямованих на подолання наслідків поширення коронавірусу, обсягом у $2,2 трлн. Заходи стосуються як окремих громадян та їх сімей (значні разові виплати і підтримка доходів), так і бізнесу (насамперед, малих підприємств і вразливих галузей). А дефіцит Федерального уряду прогнозовано перевищуватиме $2 трлн. (близько 10% ВВП) як у поточному 2020-му, так і наступному 2021 році.

Причому, заплановані заходи почали застосовуватись ще до цього. Так за два останні тижні березня Федеральний резерв (центральний банк США) викупив у Казначейства державних облігацій на суму близько $700 млрд. (центральний банк «напряму» фінансує уряд!).

Тобто підвищення дефіциту державних фінансів України лише до 6% ВВП означає, що значна частина запланованих раніше видатків не буде здійснена, а регіональні ресурси «вилучатимуться» для потреб центральної влади, що лише посилюватиме дисбаланси і пригнічуватиме економічне відновлення. Так впроваджується політика, яка має мало спільного зі стабілізаційною.

6. Уряд оцінює підвищення середньомісячної номінальної зарплати до 11 тис. грн.

Та стверджує, що з врахуванням інфляції реальна зарплата залишиться на рівні 2019 року.

Не будемо тут обговорювати вже вказаний занижений показник інфляції. Звернімо увагу лише на те, що середньомісячна зарплата в Україні у 2019 році складала 10 497 грн. Зростання до 11 тисяч означає відносне зростання на 4,8%, що помітно менше зростання споживчих цін (про що йшлося вище). А з тим динаміка реальної зарплати в країні помітно відставатиме від інфляційної динаміки (зі погіршенням реального добробуту).

За нашими оцінками, на прогнозних макроекономічних показниках уряду вкрай сумнівно сформувати належну економічну політику відновлення. Видається, що уряд або плекає ілюзії про власні спроможності впоратись із кризою, або ж просто ігнорує системні ризики та виклики.

Джерело: