Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський спілкувався з читачами мережевого видання «Главред» з приводу нагальних проблем безпекового сектору України та попередніх наслідків антитерористичної операції на сході країни.

— Сьогодні влада в Києві не здатна (з різних причин, напевно, суттєвих) зупинити бандитів у Донецькій і Луганській областях. Референдум відбудеться 11 травня і «переважна більшість» проголосує «за». Керівництво «Донецької Республіки» звернеться до РФ з проханням надати військову допомогу. І Путін прийме рішення її надати. Виникає питання: чи здатні наші силові структури чинити опір? І чи буде цей опір організованим і керованим? Чи не виявиться, що все політичне і силове керівництво «сховається в кущах»? У Грузії свого часу змогли вести бої п'ять днів.

Дуже не хотілося б зіштовзнутися з негативним сценарієм, а саме з розвитком подій силовим шляхом. І, сподіваюся, що цього не станеться навіть не завдяки рішенням і діям української влади, а через обмежені можливості Кремля, про які я говорив раніше. Однак подальше загострення ситуації можливе з імовірністю близькою до одиниці. Звичайно, в цих умовах багато що залежатиме від того, з якими темпами оздоровлюватиметься сектор безпеки і нарощуватимуться його сили за рахунок народних ініціатив. Сподіваюся, що розсудливість і відчуття небезпеки зупинять хворобливі амбіції наших політиків і обернуть їх дії на користь безпеки України. Перші ж позитивні результати в цьому напрямку серйозно і позитивно вплинуть на реакцію всього суспільства. А в цьому і полягає запорука нашої перемоги.

— Чи є якісь способи, аби не допустити проведення рефрендуму 11 травня? І чи варто з цим боротися, якщо результат все одне ніхто, крім Росії, не визнає?

По-перше, сам факт проведення такого референдуму є для України вельми небажаним, оскільки відкриває шлях за кримським сценарієм. Але ситуація зайшла настільки далеко і глибоко, що відмовитися від нього або зупинити цей процес практично вже неможливо. Природно, його результати не будуть легітимними ні в Україні, ні за кордоном. Але для Росії важливий сам факт його проведення, а результати намалюють самі кремлівські політтехнологи. І як показав Крим, цього буде цілком достатнім аргументом Росії на користь федералізації України.

— Миколо Вікторовичу, наскільки вагомим аргументом, на Вашу думку, для Москви є той факт, що МВФ та інші фінансові інститути прийняли рішення фінансово підтримати Україну?

Для Кремля підтримка України з боку МВФ, звичайно, є небажаною. Більше того, на мій погляд, дискредитація української влади Кремлем і передбачала затягування надання МВФ кредитів. Таким чином, крок МВФ назустріч Україні зламав плани Путіна, але не настільки, аби він від них відмовився. Звичайно, бачити перед собою Україну, в яку йдуть кредити, а надалі, можливо, й інвестиції, для нього є недопустимим. Це ще один мотив для подальшої дестабілізації соціальної та економічної ситуації всередині України.

— Чи правильно роблять, відмовляючись від парадів і урочистостей на 9 травня цьогоріч?

Я вважаю, це правильним рішенням. Оскільки будь-які масові акції є бажаними для терористичних і радикальних сил. Я думаю, немає необхідності говорити про те, чи потрібні Україні додаткові і невиправдані жертви.

— Чи підтримуєте Ви ідею членства України в НАТО?

Ідею членства України в НАТО підтримував і підтримую. Не підтримую педалювання цього питання саме зараз. Оскільки це може призвести до додаткового розколу всередині суспільства і загострення ситуації, що вкрай небажано. Членство в НАТО, по-перше, дало б Україні гарантії безпеки, а, по-друге, спонукало б її до ефективних реформ, як у секторі безпеки, так і в усьому державному апараті. Більше того, судячи з прикладу наших східноєвропейських сусідів, вступ до НАТО був для них сходинкою для швидшої та економічно необтяжливої інтеграції в ЄС.

— Миколо Вікторовичу, як Ви оцінюєте перебіг російсько-української інформаційної війни? Хто в ній більш успішний? І якими є головні помилки українських журналістів, не складається враження, що часто вони аж занадто нагнітають чи передають певні події викривлено? Дякую за відповідь.

Інформаційна війна — справа тонка. Я не фахівець, але мені теж здається, що українські журналісти інколи перегинають палицю, як нагнітаючи паніку, так і розкриваючи інколи закриту інформацію, що працює на руку нашому ворогу. Якщо говорити про зовнішню аудиторію, то тут ситуація краща, але не настільки, аби вважатися повністю успішною. Біда в тому, що в України відсутні аналогічні російським ресурсні та інтелектуальні можливості серед зарубіжної аудиторії і ЗМІ.

— Як слід вирішувати проблему з міліціонерами-зрадниками у південно-східних регіонах просто зараз? Бо чистка, оголошена Аваковим, здається, так скоро не почнеться, а через зраду міліції знову можуть продовжити гинути люди...

«Чистити» не лише міліцію, але й інші силові структури необхідно. Інше питання, чи зараз? Напевно, це краще починати робити після виборів, які, дай Боже, відбудуться. А зараз необхідно по можливості виявити і знешкодити сумнівні елементи в цих органах і не дати їм здійснювати їхню зрадницьку діяльність. Тобто до масових «чисток» зараз вдаватися навряд чи потрібно, щоб уникнути масового переходу працівників силових структур на сторону противника.

— Що, за Вашими оцінками, насправді сталося в Одесі 2 травня?

За відсутності детальної інформації, на жаль, повну оцінку події в Одесі дати дуже складно. Але за наявною інформацією, це знову сценарій, розіграний диверсійними групами Росії або підготовленими нею місцевими сепаратистами, — вугілля від сажі не біліше.

— Ваша оцінка ефективності АТО? Чи робиться насправді все можливе, аби стабілізувати ситуацію? Чи належним чином захищається російсько-український кордон?

З'являються окремі ознаки підвищення ефективності АТО, але, на жаль, недостатньо високими темпами. З такими темпами і в умовах такої постановки цілей діючою владою до початку президентських виборів Україну можна втратити.

— Чи висока ймовірність, що Луганськ і Донецьк повторять долю Криму після «референдуму» 11 травня? І навіщо Росії ці два регіони зрештою? Або на них вона не зупиниться?

Вірогідність того, що Луганськ і Донецьк повторять долю Криму після «референдуму» 11 травня, досить висока. Але проблема для Росії полягає в тому, що на відміну від Криму ситуація в цих областях не настільки однорідна. Тому чекати на розвиток ситуації точно за кримським сценарієм не можна — протидія буде сильнішою. В принципі, Росія навряд чи зацікавлена у приєднанні цих двох регіонів — на їхнє утримання у неї просто не вистачить засобів. Вони їй потрібні у складі України, але під протекторатом Кремля, як засіб тиску на центральну владу і зупинки всяких її «намірів» у бік євроінтеграції і відділення від Росії.

— Скажіть як військовий експерт, які види озброєння використовують сепаратисти? Якими можливими каналами вони його доставляють в нашу країну? Які їхні подальші можливі дії після т.з. референдуму 11 травня? Спасибі.

З приводу військового арсеналу сепаратистів. Сепаратисти використовують переважно стрілецьку зброю і легке озброєння, що дісталися їм від захоплених військових частин і арсеналів, захоплених органів правопорядку, і засоби, що поставляються їм з-за кордону, насамперед з Росії. З приводу каналів контрабанди зброї — краще за все звертатися до компетентних органів, оскільки це є оперативною інформацією, часто виправдано засекреченою. У разі, якщо на так званому «референдумі» 11 травня будуть досягнуті цілі, які ставлять перед собою сепаратисти, Україна ще на один крок наблизиться до громадянської війни. Росія, швидше за все, захоче закріпити досягнуті результати за допомогою військової сили, але не своєї, а місцевих радикалів. За останніми соцопитуваннями, більшість населення східних, а тим більше південних регіонів, з цим не погодяться, що призведе до загострення протистояння.

— Чи прогнозуєте Ви якісь провокації 9 травня? Що це може бути і яких міст може торкнутися? Спасибі.

Провокації 9 травня цілком імовірні, оскільки Путін від своїх цілей не відмовиться. Про перелік міст, яких це може торкнутися, краще всього звертатися до його медиків. Швидше за все, це будуть Київ, адміністративні центри півдня і сходу України.

— Поясніть, будь ласка, що фактично означатиме прийнятий вчора Радою закон про часткову мобілізацію? Кого вона торкнеться?

З приводу часткової мобілізації. Сама назва говорить про те, що призиватися будуть насамперед громадяни з військовим досвідом. Готувати «гарматне м'ясо» не буде ніхто. Адресатами такої мобілізації будуть Збройні сили, Національна гвардія, СБУ і створювані за ініціативою самооборони Майдану загони територіальної оборони.

— Пане Сунгуровський, яка, за Вашими оцінками, сьогодні ймовірність вторгнення російських військ на територію України? Що може послужити приводом для цього?

Імовірність вторгнення російських військ на територію України мала, але вона існує. Тому нарощування оборонного потенціалу Збройних сил є вкрай необхідним. І навіть за умови відновлення можливостей бойових частин їх вистачить лише для зупинки першого удару. А далі повинні вступати в дію, грубо кажучи, партизанські загони, які створюються за народною ініціативою, координуються центральною владою і місцевими органами управління. Такі загони є не лише засобом ефективної територіальної оборони, але і могли б виконувати функцію чинника оборони, оскільки жодне держава-агресор партизанську війну виграти не в змозі. Ймовірність вторгнення російських військ знижується тим, що цілі в Кремля досить широкі, і підготовлені війська незабаром можуть знадобитися Путіну в Молдові (через Придністров'я), в Азербайджані (через Карабах), у Казахстані (через північні російськомовні регіони). Тому він навряд чи допустить, аби ці війська зав'язнули в Україні. Швидше за все, наказ про їхнє введення в України може бути лише за умови повної впевненості в успіху блискавичної операції. Але цього допустити не може вже сама Україна.

— Чи не здається Вам, що в наших силових структурах відсутні спеціалісти з методів психологічної війни. Бійці просто не вміють розмовляти, ні з місцевим населенням, ні з криміналітетом. Силовики виступають в ролі тих, хто виправдовується (приклад відео в Краматорську). Крім того, в армії немає професійних психологів, зовсім відсутнє поняття «замполіт».

З приводу наявності в силових структурах фахівців з методів психологічної війни. Звичайно, такі фахівці і їх відповідна підготовка, як показали останні події, вкрай необхідні. Більше того, такі фахівці, які пройшли школу миротворчих операцій на Балканах і на Африканському континенті, в Україні є. Біда в тому, що їх не утримують в рядах Збройних сил і внутрішніх військ, і відповідно недостатньо використовують їхній досвід. Тому залучення таких фахівців до АТО є доцільним і необхідним. Крім того, при проведенні АТО необхідно зважати на специфіку підготовки Збройних сил та інших силових структур. Бойові частини Збройних сил не підготовлені і не призначені для ведення роз'яснювальної роботи серед населення. Їх доцільно залучати до локалізації району АТО або, в крайньому випадку, для протидії і знищення вже локалізованих груп терористів. Вся інша робота повинна лежати на внутрішніх військах, СБУ, міліції, які, на жаль, також виявилися недостатньо підготовленими. У цьому одна з причин гальмування АТО.

— Добрий день, пане Сунгуровський. Питань декілька, але вони взаємопов'язані єдиною темою неоголошеної, але очевидної агресії Росії проти України, зокрема на сході нашої країни. Останнім часом все частіше і частіше російські/проросійські бойовики нападають на військові частини ЗС України і прикордонників. При цьому є повідомлення про те, що їм удається то захопити зброю (перша основна мета), то знищити устаткування радіолокації (можливо, з метою створення повітряного коридору для підвезення нових порцій бойовиків з Росії і спорядження для них). У зв'язку з тим, що це їм удається робити практично безкарно і повсюдно, виникає питання: чому досі стратегічно важливі об'єкти, а до них належать і військові частини і частини прикордонників, склади зброї, продуктів і тому подібне, і тим більше станції радіолокацій і радіопередавальні центри, — не взяті під посилену охорону (перекинути вертольотами патріотично налаштованих бійців не дуже складно), не створені довготривалі вогневі точки, не створені зони огороджувань і заборони доступу, не віддана команда на превентивну стрільбу на ураження при щонайменшій, але очевидній загрозі?

У чому на вашу думку причина видимої бездіяльності або безпорадності влади? Або ж у чому труднощі в організації подібних превентивних заходів? Адже не складно провести рекогносцирування на місцевості, провести відповідні інженерні заходи, збудувати бетонні і інші перешкоди, викласти Шип і колючий дріт, виставити знаки попередження про заборону наближення до військових частин і об'єктів, про небезпеку для життя в разі недотримання «правил гри». Виставити вогневі точки — кулеметні, гранатометні і таке інше. Частину з цього, мабуть, дещо складно зробити в містах, але можливо при грамотному підході - врешті-решт блокування під'їздів до частин на прилеглих вулицях. А частину цих заходів необхідно виконати негайно і повсюдно. Зрозуміло, що потрібно нарешті діяти на випередження. Гуманізм (статут «для мирного часу») хороший у мирний час, а триває неприхована війна, хай і лише наразі силами диверсійних груп і проплачених злочинців. Можна на всьому Сході повністю втратити контроль над ситуацією, і це вже майже сталося.

Надходять повідомлення про те, що і з боку Ростова, і вже тим більше з боку Криму постійно проникають на територію континентальної України підкріплення для терористів і «гастролери» для участі в акціях на кшталт одеської. Підвозиться зброя. Виникає цілком очевидне питання: чому досі силами прикордонників, Нацгвардії, батальйонів самооборони, військових частин не перекритий повністю кордон і не перекритий повністю доступ російським «туристам»? У чому складність цього? Чому не можна тимчасово заборонити в'їзд росіян (ну, допустимий, окрім відомих і перевірених комерсантів). Чому то уривається, то поновлюється залізничне сполучення та авіаперевезення? Адже ризик отримати ще більшу кількість бойовиків на території України явно переважує будь-які контраргументи. Звичайно, було б цікаво отримати відповідь на цей і інші питання безпосередньо від панів Турчинова, Авакова, Генштабу і тому подібне, але в чому, на Ваш погляд, пане Сунгуровський, труднощі тут?

Таке стратегічно важливе місто як Донецьк зараз фактично кинутий напризволяще. Зрозуміло, що проводити якісь масштабні заходи стосовно припинення тероризму там зараз складно. Але ж можна зробити інакше. Наприклад, впровадити в місто законспіровані групи бійців СБУ або інших, призначених для подібної діяльності, підрозділів не лише для розвідки ситуації, але і, за прикладом того ж Ізраїлю, з метою нейтралізації верхівки і особливо небезпечних бойовиків-терористів. Схожу тактику використовував і наш теперішній ворог — Росія. І ця тактика показує непогані результати завжди. Немає можливості заарештувати або захопити в полон — потрібно фізично усунути. Той же приклад із затриманням Дениса Пушиліна прикордонниками, а потім його просто взяли і забрали назад бойовики, як ні в чому не бувало. Якщо немає можливості утримати, то — фізичне знищення, адже він одна з ключових фігур серед проросійських злочинців на Донбасі.Яка Ваша думка з цього приводу?

Чому не виробляється (або виробляється, але якось непомітно) видворення з країни російських «журналістів» — знаряддя ворожої, антидержавної і, по суті, гебельсівскої пропаганди в Росії. Насамперед в районі АТО — це район реальних бойових дій. Адже при кожному «живому щиті», інших «масових» заходів ворожих сил обов'язково є кілька подібних диверсантів? Чому би їх відразу не заарештувати і не видворити? Що Ви могли б із цього приводу сказати?

Чи можливо технічно і чи є сенс «заглушити» переговори керівництва бойовиків у районі АТО між собою і зі штабом у Росії? Чому би вже зараз не підготувати ще три ударні групи Нацгвардії і військ у східному регіоні, наприклад, на заході Донецької області, на півдні Донецької області і на сході Луганської області для охоплення в кільце і локалізації району дії терористів, а також загороджувального рубежу на кордоні Запорізької і Дніпропетровської областей? (З боку Харкова начебто зробили щось подібне). Або, мабуть, це вже зроблено? Складається враження, що наш в.о. Президента і його команда дуже нерішучі в ухваленні рішень з реалізації АТО. Крім того, часом надходять повідомлення про зраду в силових структурах, а також про відсутність належної координації сил АТО. Можливо, було би доречно зосередити керівництво АТО в одних руках і наділити цю людину відповідними повноваженнями стосовно ухвалення жорстких та ефективних рішень, чи буде це пан Аваков, чи Крутов, або той, хто готовий взяти на себе цю ношу? Більше того, для пана в.о. Президента зараз і окрім АТО є багато роботи, а Генштабу і керівництву ЗС необхідно займатися питаннями відновлення армії, також і в плані МВС є безліч інших проблем і проблемних регіонів, і цим міг би займатися заступник Авакова. Проблема зрадництва непогано вирішувалася в СРСР наявністю політруків при командуванні військових частин і з'єднань. Так, зараз, слава Богу, не йдеться про політруків як таких, але наявність незалежного контролю з боку контррозвідки безпосередньо на місцях просто обов'язкова у військовий період. Також можливе розділення інформаційних потоків, коли повну картину на відповідному рівні має вкрай обмежена кількість людей, що зменшує ймовірність витоків інформації і збільшує ефективність виявлення зрадників, яких, до речі, було б непогано карати за законами військового часу... Що ви думаєте з цього приводу?

Чому для сил Нацгвардії і ЗС, передусім задіяних в АТО, не виробляється (або виробляється непомітно і мляво) закупівля снайперської великокаліберної стрілецької зброї, новітніх бронежилетів і таке інше, оптики і тепловізорів, радіоелектроніки і засобів РЕБ, можливо і БПЛА? Це могло би вельми непогано підсилити частини АТО, та і всієї армії. Так само і з високоточними боєприпасами для артилерії і авіації, адже їхнє застосування зводить нанівець втрати серед цивільного населення і бійців АТО, але різко збільшує втрати ворога, знижує моральний дух ворога. Адже є подібні зразки й українського виробництва: той же УАС (КАС) «Квітник». Що ви можете сказати з цього приводу? Ну і наостанок :) Чи складно технічно і чи є сенс визначення транспортних потоків бойовиків по всьому Донбасу і їх знищення силами авіації, як це роблять, наприклад, в Ізраїлі? Адже це дозволило б різко скоротити кількість бойовиків і різко знизило б їхню мобільність і можливості координованої взаємодії між собою. Заздалегідь вдячний Вам! Буду дуже радий, якщо у Вас знайдеться час відповісти на мої питання!

Дуже широке питання, яке містить у тому числі і частину відповідей на нього. Почнемо за порядком. Чому не посилена охорона і не віддана команда на превентивну стрільбу на ураження? По-перше, відчувається, що автор питання — колишній військовий, якому болить душа за країну і її становище. Я впевнений, що такі команди віддавалися. Інша справа, в якому вигляді і коли? У більшості випадків вони дуже запізнювалися, аби бути ефективними. Це залежало як від нерішучості і непрофесіоналізму керівників на вищому рівні, так і від саботажу і такого ж непрофесіоналізму на всіх подальших рівнях управління сектором безпеки. Внаслідок цього українські як військовослужбовці, так і правоохоронці, виявлялися і досі виявляються практично беззбройними перед лицем озброєних радикалів. З приводу проникнення на територію України радикальних елементів.

Повністю підтримую думку автора питання з приводу необхідності обмеження проникнення таких елементів до України. Судячи з пояснень керівників прикорднної служби, ними вживаються всі заходи для припинення таких проникнень. Складність у тому, що повне закриття кордону з Росією спричинить негативні соціальні й економічні наслідки для України і здатне загострити напруженість у східних регіонах. Тому прикордонники поставлені в дуже складні умови. А випадки появи радикальних елементів в окремих населених пунктах пов'язані не з перетином кордону транспортними засобами, а радше з наданням транспортних засобів радикалам, що перетнули кордон, їхніми прибічниками всередині України.

З приводу ефективності дій СБУ і впровадження їхніх груп бійців у ряди бойовиків-терористів. Насправді це було б ефективним заходом, але внаслідок наявності в лавах самої СБУ «кротів» йде злив інформації. І вже були випадки захоплення співробітників СБУ сепаратистами. Видворення з країни російських журналістів, в принципі, було б можливим, але ефективнішим способом була б їх вибіркова акредитація для роботи в Україні. Що робить Росія з нашими журналістами. Чому би нам не зробити за її прикладом?

З приводу підготовки додаткових сил Нацгвардії — така робота ведеться. Але, на жаль, вона вимагає часу і засобів. Більше того, робота триває не лише за ініціативою центральної влади і керівництва сектором безпеки, але і за ініціативою знизу. Ви знаєте, що створені і створюються загони самооборони в містах, триває робота з формування загонів територіальної самооборони за ініціативою Майдану, з'явилися заклики до формування таких загонів під егідою політичних сил, наприклад, «Батьківщини». У цьому русі є і позитивні, і негативні моменти. По-перше, така народна ініціатива повинна вітатися, але не завжди знаходить відгук на вищих поверхах влади. Мається на увазі заява Турчинова про недопустимість роздачі зброї населенню, щоб уникнути громадянської війни. Проблема в тому, що зіштовхуючи озброєних радикалів з їхніми неозброєними противниками, влада сама ініціює таку війну. Це недопустимо. На мій погляд, недопустимим є створення воєнізованих сил під егідою політичних партій. Це може призвести до того, що політичне протистояння всередині країни перетвориться на збройне. Більше того, таке різноманіття сил самооборони, які не координують свою діяльність з керівництвом силовими структурами (що в існуючій ситуації само по собі є досить складним) веде до того, що насильство стає неорганізованим. А страшніше неорганізованого насильства є лише зброя масового ураження.

З приводу створення у силових структурах інституту політруків. Боюся, що така ініціатива приведе до появи «наглядачів» від певних політичних сил, що не лише не підвищить ефективність цих структур, але і призведе до негативних наслідків. З приводу технічного оснащення Нацгвардії, Збройних сил і сил, задіяних в АТО. Держава чим може, оснащує ці сили. Проблема якраз у ресурсних можливостях держави. У мирний час цих можливостей не вистачало для оснащення цих сил усім необхідним, а у військовий час — тим більше. Постачання до Збройних сил і Національної гвардії техніки обмежується наявними можливостями оборонних підприємств — в основному нереалізованими на експорт об'ємами техніки. У цих умовах великі надії покладаються на іноземну допомогу. Питання в тому, яка номенклатура цих засобів, які запрошуються керівниками силових структур, наскільки ці керівники і виконавці насправді розуміють потреби військ. Зараз найбільша потреба існує в засобах зв'язку, індивідуального захисту, радіоелектронної і радіотехнічної розвідки, в екіпіровці військовослужбовців. Ну і наостанок, звичайно, така потреба існує. Питання в тому, яким чином це здійснити. В умовах браку ресурсів, сил, засобів і неефективного управління навряд чи можна розраховувати на швидкі позитивні результати. Загалом, розділяю Вашустурбованість і підтримую Ваші пропозиції.

— Ви вірите, що Крим буде знову у складі України?

Вірю. Але не при цьому політичному режимі в Росії. При режимі Путіна, навіть якщо кримчани висловлять стовідсоткове бажання повернутися до України, Кремль своїх рішень не змінить, а всяка незадоволеність пригнічуватиме, у тому числі силоміць.

— Як можна зупинити, цей хаос на Сході? Або це без варіантів, вони йтимуть до кінця: будуть різати Україну як пиріг на шматки, і чого далі від наших «братів» діждемося?

Хаос на Сході зупинити, в принципі, можна. Але це залежить від дій трьох сторін. По-перше, Росія, яка у досягненні своїх цілей не зупиняється і не зупиниться ні перед чим. По-друге, це дії самої центральної влади України, яка в силу вже вказаних причин діє недостатньо ефективно і рішуче. І третя сторона — це Захід, допомога якого є також недостатньо ефективною з двох причин. По-перше, відсутність достатньої політичної і економічної солідарності, насамперед країн ЄС і США, і, по-друге, нерішучість знову ж таки влади України, оскільки допомога виявляється не лише комусь, але і в чомусь. Західні партнери не повністю розуміють, яка допомога потрібна Україні, і постійно підкреслюють: «Почніть захищатися, і тоді ми зрозуміємо, чого ви потребуєте».

— Які основні помилки допустила українська армія на сході країни? Чому не був організований коридор для виведення жителів? Як варто було правильно вчинити перед початком АТО?

Тут говорити лише про армію не варто, оскільки помилки були допущені всією владою, починаючи згори і донизу. І ці помилки мають об'єктивні і суб'єктивні причини. До об'єктивних причин відноситься стан сектору безпеки, причому всіх його структур (Збройні сили, міліція, СБУ, розвідка). За останні чотири роки за рахунок невмілої або свідомо злочинної кадрової політики більш ніж наполовину зруйнований їхній кадровий склад. У таких умовах розраховувати на високу ефективність протидії агресії Росії немає жодних підстав. Другою об'єктивною причиною є те, що в багатьох російськомовних регіонах України була створена соціальна база певної спрямованості з невдоволених центральною владою і прибічників зближення з Росією. Суб'єктивною причиною є квотне призначення керівників органами влади, професійний рівень яких виявився недостатнім для ухвалення ефективних і оперативних рішень. Коли такі рішення необхідні впродовж навіть не годин, а хвилин, практика їх узгодження з лідерами партійних сил є недопустимою.

Джерело: