Те, що в Україні податкове керівництво, попри риторику «захисту бізнесу» завжди намагається оподатковувати все, що ще хоч трохи жевріє, не є чимось новим. Однак сьогодні це все ж насторожує
Завершення коронавірусної кризи (коли це станеться) означає, що завдання відновлення для України не спрощуються, а радше ускладнюються. Країні потрібно буде не лише вишукувати кошти на покриття бюджетних дефіцитів (лише у 2021р. — майже 250 млрд грн або 5,5% ВВП), але й для активізації економічних стимулів зменшувати фіскальний тиск і тягар.
Однак на тлі продовження гальмування економіки у першому кварталі держбюджет виконано з дефіцитом загального фонду обсягом «лише» 33,6 млрд грн, при плановому — 66,8 млрд грн. Вдвічі менший (ніж плановий) дефіцит зумовлений значним перевиконанням бюджетних надходжень, при тому, що гривня упродовж періоду зміцнилась — з 28,22 грн/$1 у січні до 27,80 грн/$1 у березні (менше значення курсу означає менші надходження від митних зборів). Така суперечність має просте пояснення — посилення фіскального тиску на економічних агентів навіть у кризових умовах.
Загалом головною причиною збереження високих бюджетних дефіцитів в Україні часто називають ухиляння бізнесу і домогосподарств від сплати податків. Однак насправді головним чинником бюджетних недонадходжень є саме надмірний податковий і адміністративний тиск, який для бізнесу ще й супроводжується штрафами, додатковими вилученнями та ін. Тому й поведінка бізнесу (спроби ухиляння, тонізації) є «природньою» реакцією підприємництва на надмірні і необґрунтовані вимоги влади.
Те, що в Україні податкове керівництво, попри риторику «захисту бізнесу» і «підтримки населення», завжди намагається оподатковувати все, що ще хоч трохи жевріє, не є чимось новим. Однак сьогодні «креативність» владних податкових новацій все ж насторожує.
Так, ініціатива підвищення ставки ПДВ до захмарних 22–24% призведе ні до чого іншого, як до прискорення депресії того бізнесу, який попри коронавірусну кризу спромігся зберегтися. А в рамках проектно-законодавчої «податкової амністії» виявляється мають оподатковуватись кошти, які населення зберігає у готівковій формі (навіть якщо вони мають офіційне походження). При тому, що НБУ, розуміючи важливість для економіки стимулювання заощаджень домогосподарствами, намагається законодавчо відмінити податок на доходи з депозитів, введений ще у 2014р. Що, втім, не помічається законодавцями.
Дійшла черга також до інформаційно-комунікаційних і цифрових середовищ. Так, наміри оподаткування глобальних корпорацій в Україні (Google, Facebook, Netflix) не лише послаблять інноваційні та інтеграційні можливості вітчизняного бізнесу, але й здорожчають вартість для населення доступу до глобальних мереж. Ще більш шокуючими виглядають пропозиції запровадження податку на закордонну онлайн-освіту в Україні — замість надання можливості молоді отримання основ сучасної освіти формуються додаткові податкові бар'єри.
Звичайно, в умовах чинних високих соціальних зобов’язань держави, суттєве зниження рівня оподаткування не видається реалістичним. Однак, якщо не можна зменшити оподаткування, так хоча б не допустити його подальшого зростання, що стало б першим кроком на шляху до фіскального сприяння.
Отже, вагомим у цьому напрямі могло б стати законодавче закріплення недопустимості посилення фіскального тиску у посткоронавірусний період. Основний механізм базуватиметься на принциповому положенні про те, що впровадження будь-якого нового податку чи податкових вилучень чи підвищення ставки податку, які можуть призвести до посилення податкового тиску, можливе лише за наявності підтримки таких змін конституційною більшістю Верховної Ради.
Джерело:
