Тезово — про основні меседжі на російсько-українських переговорах і допомогу НАТО
На переговорах зазвичай шукають компроміс. Це — поступки обох сторін. Тут ми чуємо про поступки винятково з боку України. Тобто Україна має денацифікуватися, демілітаризуватися, визнати Крим та Донбас, змінити Конституцію та набути нейтрального статусу. А що Росія нам винна?
Україна ще й заплатила тисячами життів своїх громадян. Які ще поступки хтось має право вимагати від України?
Якщо ми згадаємо вимоги — визнання Криму і Донбасу, то тут говорити нема про що. Це означає відмову від територіальної цілісності. Тут Україна на поступки не може піти. Максимум — установлення статус-кво на початок агресії з подальшим продовженням переговорів.
Стосовно денацифікації. Я б може навіть і погодився з паном Путіним, як не дивно. Чому? Тому, що під«денацифікацією» вони розуміють викорінення неонацистів в Україні. Хто такі неонацисти? Це послідовники німецьких нацистів, які під час Другої світової війни знищували росіян, українців, білорусів, євреїв, татар тощо. Тобто це те, що робить зараз Росія в Україні. Тому я під денацифікацією розумію викорінення в принципі в Україні будь-якої згадки про «русскій мір». Якщо так стоїть питання, я згоден.
Щодо демілітаризації. Чому Росія говорить про те, що вона не згодна, щоб на території України були розміщені якісь озброєння, які загрожують Росії. Чому Україна має погоджуватися, що на території Росії є озброєння, які загрожують Україні? У нас що, у світі існують лише національні інтереси Росії? Це — звичайна російська фішка. Вони нічого у світі не визнають, окрім своїх національних інтересів. У цьому плані я поставив би питання трохи по-іншому. Росія й Україна повертаються до переговорів про укладання договору про звичайні збройні сили в Європі. У принципі, на території будь-якої країни має бути відсутній військовий контингент, який має наступальний потенціал, що загрожує сусіднім країнам. Що й було спочатку закладено у тому договорі, з якого Росія вийшла 2007 року для того, щоб напасти на Грузію, до речі.
І лише після підписання такого договору може йтися про те, що Україна може розглянути питання щодо свого нейтралітету. Навіть не питання про нейтралітет, а про тимчасовий невступ до НАТО. Водночас я не виключаю того, що нам знадобилися б договори з іншими країнами, наприклад, зі США та Великобританією, щодо надання нам гарантій безпеки. Але в жодному разі не згадувати, що гарантіями безпеки нас має обдарувати Росія(про що йдеться зараз). Ми вже знаємо, що таке гарантія безпеки з боку Росії. Та сама Росія ніколи під такими гарантіями не підпишеться. Максимум, на що вона може піти, — це ще одна версія Будапештського меморандуму, де будуть запевнення. на які вона зможе потім наплювати під будь-яким приводом. Більше ми нічого не діждемося.
Зараз ми вже запустили пропаганду про те, що НАТО нам не потрібно. Тому що дуже схоже, що йде підготовка до того, що на черговому екстреному саміті НАТО альянс почує, що Україна не претендує на вступ до НАТО. Тобто в результаті ми можемо опинитися і без НАТО, і без гарантій безпеки. Це дуже хороша гра Росії. І те, що наші корисні ідіоти в цю гру грають, не робить їм честі і ставить на карту майбутнє України. Нам компромісу жодного не пропонують. Вимагають лише поступки. Тому на переговорах, які зараз ідуть, має йтися про припинення вогню, організацію гуманітарних коридорів, про виведення військ, про обмін полоненими тощо. Усе. А решта переговорів має вестися не з Росією, а з нашими майбутніми гарантами, щоб вони примушували Росію до миру. Компроміс може бути лише один — це капітуляція з того чи іншого боку.
Закиди НАТО, пов’язані з недостатньою допомогою, — це не зовсім адекватне розуміння можливостей альянсу. НАТО може допомогти Україні лише колективними діями. А те, що стосується ресурсів, усе це робиться на двосторонній основі. Від НАТО тут залежав саме заклик до своїх членів надати Україні допомогу. Що було зроблено. А ось те, що НАТО не здійснює колективних дій, наприклад, щодо закриття неба Україні, то я ось саме від екстреного саміту НАТО 24 березня очікував би досить сильного ходу (це було б і виправдано), за зверненням до ООН за мандатом на таку місію з закриття українського неба. У цьому випадку російські винищувачі мали б справу не з авіацією та протиракетною обороною НАТО, а з засобами миротворчої місії. А це вже розмова у зовсім іншій площині.
А по-друге, результат російсько-українських переговорів залежатиме від того, з яких позицій сторони вийдуть на ці переговори. Тобто, на чиєму боці буде перевага сил. І тут багато в чому ці результати визначає те, яких успіхів досягають наші збройні сили, сили тероборони, знищуючи противника. Тобто перемога кується всередині України. І це потрібно розуміти. Потрібно розуміти, що наші окремі політики роблять неправильні висновки. Те, що НАТО обмежено нам допомагає, висновок має бути не в тому, що немає допомоги НАТО, а небезпека в тому, що ми опинилися за рамками НАТО. Тому альтернативи Україні вступу до НАТО немає для забезпечення безпеки на перспективу.
Джерело:
