Юрій Якименко, Президент Центру Разумкова
Василь Юрчишин, директор економічних і соціальних програм Центру Разумкова
Ще в середині 2010-х років у світовій геополітиці домінувала низка, здавалося безсумнівних, ідеологем стосовно світового устрою і його найближчих перспектив. Так, вважалося, що:
- євроатлантична солідарність надійно захищена американською «безпековою парасолькою», що й надалі зміцнюватиме трансатлантичні політичні та економічні зв’язки;
- вільна торгівля, поширена на послуги, інвестиції, нові технології, залучатиме до своєї орбіти дедалі більше країн, з чим збільшуватиме доходи як транснаціональних корпорацій, так і навіть тих країн, які споконвіку перебували на периферії світових процесів (однак зуміли гідно відповідати на виклики глобальної конкуренції);
- посилення зацікавленості (інвестиційно багатого) Китаю у європейських та американських високопоглинаючих ринках сприятиме поступовому проникненню до Китаю ще й ліберальних свобод і демократичних цінностей;
- автократична росія продовжуватиме тяжіти до західного способу життя і поглинання матеріальних цінностей, при цьому дедалі більше економічно програючи динамічному Китаю. Відтак вірогідність стратегічного зближення технологічного Китаю і ресурсної росії не розглядалось як така, що несе небезпеку для встановленого світоустрою;
- лідируюча роль США для розвинутих країн і об’єднання висхідних країн навколо Китаю та Індії формуватимуть достатньо збалансовану двополюсну модель, що практично унеможливить військові протистояння на глобальному рівні.
