Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник у статті новинній службі ТСН оцінив усі переваги і недоліки проведення на сході України міжнародної миротворчої операції.

Останнім часом все частіше звучать пропозиції про проведення на сході України міжнародної миротворчої чи просто миротворчої операції. У нашій ситуації — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Російські «миротворці»

Міжнародна миротворча операція, як правило, затверджується або ініціюється низкою країн, зазвичай у форматі міжнародної організації. Класичний варіант — ООН, але також вони можуть здійснюватися під егідою, наприклад, ОБСЄ чи ЄС. СНД, до речі, у своєму статуті таку можливість теж прописало.

Якщо ж буде просто миротворча операція, то її може провести Росія, на кшталт тих, які вона проводить у Придністров'ї і провела у Південній Осетії свого часу. Операція такого «миротворця» це не просто дорога до замороженого конфлікту — це міна з годинниковим механізмом, яка у будь-який момент може якщо не вибухнути, то спалахувати і згасати за командою з Москви. Не для того Путін цей конфлікт розпалював, аби дати комусь його врегулювати.

У Придністров'ї російські миротворчі сили виконують функцію збереження конфлікту і неможливості його врегулювання. Тобто це сили, які підтримують маріонетковий промосковський режим. Оскільки цілком очевидно, що необхідності у присутності миротворчих сил там немає, Росія використовує це як предмет торгівлі. Вже неодноразово вона обіцяла, що виведе своїх «миротворців» в обмін на якийсь зустрічний крок з боку Молдови чи Європи. Але як тільки наближався час виведення військ, отримавши своє, Росія різко змінювала свою позицію. Отже, ці сили в Придністров'ї все ще залишаються. Більше того, поки вони не підуть звідти, жодна реінтеграція Придністров'я до складу Молдови неможлива.

Південна Осетія — інший приклад того, як можуть працювати російські миротворці. У 2008 році вони спочатку спровокували конфлікт. А потім був чи то спровокований, чи то вдаваний удар по миротворчих силах Росії, що було використано як привід для широкомасштабної агресії проти Грузії. Щоправда, на той момент була домовленість між Грузією і Росією про введення на цю територію її миротворчих сил. Але тоді Росія була інша.

Тому обговорення варіантів використання миротворчих сил на Донбасі несе потенційну величезну загрозу, оскільки цими силами можуть стати російські війська. І по суті це будуть не миротворчі сили, а окупаційні. Вони працюватимуть не на встановлення миру, а на відновлення конфлікту в будь-який потрібний для Москви момент. І при цьому не нестимуть жодної відповідальності за забезпечення населення, адже формально вони будуть миротворцями, а не окупантами.

Місія нездійсненна

Щоб узагалі розгорнулася миротворча операція, обидві сторони конфлікту повинні прийти до згоди, що вони припиняють вогонь і дають дозвіл на введення миротворчих сил. Звичайно, так звані ДНР і ЛНР вже запрошують до себе російські миротворчі сили. У Верховній Раді «проштовхнути» таке рішення намагається «Опозиційний блок». На щастя, поки безуспішно — про загрози такого рішення сказано вище.

Аби ввести на схід України міжнародні миротворчі сили, потрібне виконання тих же умов — припинення вогню і згода сторін. І лише тоді в зону розосередження або ж, наприклад, контрольовану сьогодні проросійськими бойовиками територію вводиться миротворчий контингент, мета якого полягає у демілітаризації та налагодженні мирного життя.

Так, це міг би бути перший крок до припинення війни — контроль над тією ділянкою кордону, який не контролюється з боку України. Причому цей контроль може здійснюватися і на території Росії — там, де міжнародний персонал не наражатиметься на небезпеку, тобто за його безпеку відповідатиме РФ. Таким чином можна було би зняти багато проблемних питань взаємних звинувачень. І що для нас особливо важливо, з'явилася б якась вірогідність того, що зменшиться постачання зброї і живої сили для бойовиків, або ж, принаймні, більшість цих випадків фіксуватимуться. Це на кшталт місії ЄС, яка є на кордоні між Придністров'ям і Україною.

Але враховуючи те, що кілька місяців тому було відхилено навіть пропозицію стосовно розширення повноважень спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на спостереження на всій території українсько-російського кордону якраз з боку Росії, то вірогідність проведення подібної операції, навіть якщо вона буде ініційована ОБСЄ чи Євросоюзом, украй низька.

Отже, не бачу сенсу розглядати подібні сценарії. Насилу можна собі уявити, що це те, в чому зацікавлена Росія і її маріонетки. Не для того Путін цей конфлікт розпалював, аби дати комусь його врегулювати. А без згоди Росії проведення яких-небудь міжнародних миротворчих операцій на Донбасі загрожує інтернаціоналізацією конфлікту. Це те, чого намагаються уникнути всіма силами: шоб він не вийшов за межі російсько-українського.

Насправді Росія сама може забезпечити контроль над кордоном. Але це все одно що бджоли проти меду воюватимуть. Тому що РФ зацікавлена у продовженні і збереженні напруженості на сході України. Це сьогодні один із її найсерйозніших аргументів і козирів не лише проти України, але і в її боротьбі зі всім західним світом.

Не панацея

Ще один нюанс. Навіть миротворці (справжні) не можуть припинити війну там, де в цьому не зацікавлені обидві сторони. Одна з місій, в якій я особисто брав участь, у колишній Югославії. Але там була значно менша територія, ніж та, яка знаходиться на Донбасі під контролем бойовиків. Але туди після укладення мирного договору були введені миротворчі сили з більше десятка країн. Спочатку там одночасно знаходилися як миротворчі сили, так і сили сербських збройних сил.

Але з огляду на те, що була досягнута домовленість і не було жодних конфліктів, сербській армії була надана можливість безперешкодно вивести з Косово все своє важке озброєння і особовий склад. При цьому місцеве населення було твердо переконаний в тому, що миротворчі сили піклуються про їхню безпеку. І, в принципі, так і було.

Наступним етапом стало проведення демократичних виборів на цій території і налагодження мирного життя — створення поліції, виборів місцевих органів влади. Ось це завдання миротворчої місії, яка в цьому випадку була виконана.

Але в багатьох інших випадках після ухвалення рішення про введення миротворчих сил цей процес або навіть не починався, або на якомусь етапі поновлювалися бойові дії. Тому миротворці змушені були відходити або ж, як зараз ми спостерігаємо, наприклад, у Судані, бути присутнім, але не виконувати свого мандата — їм не дають можливості виконувати його. Тому навіть введення міжнародних миротворчих сил — не панацея від війни. Немає простого рішення. Щоправда, поки що немає взагалі жодного рішення.