Нинішні зовнішньополітичні провали України на певний час відвернули увагу від економічних негараздів. Тим більше, що Держстат представив зростання у І півріччі промислового виробництва на 2% порівняно з минулим роком, що нібито мало б засвідчувати започаткування економічного відновлення у країні. Однак, менш екзальтований погляд провокує очікування наближення вельми невтішних результатів.
Насамперед, звернемо увагу, що вказане 2% зростання промисловості відбувалося на тлі минулорічного (коронавірусного) обвалу, тому у 2021р. (у кращому разі) лише вдасться трохи пригальмувати, однак зовсім не повернутись до позитивної динаміки – загалом з початку 2020р. промислове падіння склало 9%, і не видно, за рахунок чого «розворот» може відбутися (природньої спроможності вітчизняного бізнесу до самовиживання поки вкрай недостатньо). Вочевидь, відновлення промисловості можна було б очікувати, по-перше, від припливу значимих інвестицій, по-друге – посилення зовнішнього попиту на українську металургію, яка донедавна була головною рушійною силою промислового виробництва та експорту.
Однак, по-перше, про інвестиції (у т.ч. завдяки «інвестиційній няні») сьогодні якось ніяково навіть згадувати – валове нагромадження капіталу у І кварталі склало лише символічні 0,3%(!) ВВП, що засвідчує практичну відмову бізнесу від інвестування. По-друге, сприятливіші умови і підвищення світового попиту на вітчизняну металургію могли б бути реальними, зважаючи на започаткування великих інвестиційних проектів у рамках нових стратегічних проектів у США. Однак, після «шантажних» заяв певних наших високопосадовців про «розворот України на Схід», навряд чи вітчизняних металургів вітатимуть на американських ринках.
Поряд з цим, можна було б очікувати позитивні сигнали від агросектору. Тим більше, що погодні умови нинішнього року дещо кращі, ніж минулорічні, а з ними і види на урожай. Однак, по-перше, не набагато кращі, згадуючи спеку і зливи останніх тижнів, а тому й очікування залишаються обережними. По-друге, що більш суттєво, пам’ятаючи втрати аграріїв навесні минулого року від жорсткої заборони на транспортні перевезення, є підстави до сумнівів у надійності задіяння сільськогосподарського базису в умовах наближення наступних обмежень і заборон.
Справа у тому, що восени найвірогідніше відновляться масові протести (внаслідок вже оголошених подорожчання житлово-комунальних тарифів, посилення податкового тиску, перегляду соціальних допомог). І найвірогідніше влада вдасться до «перевірених» заходів – оголосить посилення антикоронавірусних обмежень нібито для захисту населення, а у дійсності з метою ускладнення протестних зібрань, демонстрацій, транспортного переміщення людей та ін. Хоча вже відомо, що жорсткість владних обмежень лише ще більше дратує людей, проте практично ніяк не сприяє протидії коронавірусу.
Звичайно, найперше і найсильніше постраждають транспортні перевезення – вантажів і людей – що негативно тиснутиме й на виробничі потужності. Так, у І півріччі минулого року при падінні промисловості на 8%, аграрного сектору на 5,5%, обсяги вантажообороту впали на майже 20%, що, своєю чергою, посилило інфляційний тиск та інфляційні очікування (внаслідок неможливості поставок). Вочевидь, заборони нинішньої осені матимуть не менш вражаючі негативи.
Водночас, обіцяні стимулювання і допомоги бізнесу і домогосподарствам по суті так і не відбулися. Навпаки, Міністерство фінансів підтверджує перевиконання планових бюджетних надходжень і, водночас, недовиконання запланованих видатків (у т.ч. у фінансуванні оборони і безпеки), тобто посилюючи фіскальний тиск на бізнес, який все ще намагається вийти з коронавірусного шоку.
У посиленні тиску на бізнес Мінфіну «допомагає» і НБУ. Слід констатувати провал програм розширення сприятливих кредитів малому бізнесу чи домогосподарствам. По-перше, наявні мінімальні обсяги кредитів по пільгових програмах (зокрема, «5-7-9») ніяк не можуть вплинути на реальне середовище загалом. По-друге, у багатьох випадках доступ до ресурсів ускладнюється – так, процентні ставки за кредитами суб’єктам підприємництва з річним доходом від 50 до 500 тис. євро (важлива категорія бізнесу, на яку могли б спрямовуватись пільгові програми) не те, що не зменшилися, а суттєво зросли – з 9,6% у березні до 16,5% у травні.
Та й навіщо банкам «напружуватись», розширюючи кредитування реального сектору, якщо є цілком надійні джерела нарощування доходів. Так, середньозважена доходність розміщення ОВДП на первинному ринку відновила зростання – якщо у березні була 10,90%, то у червні вже досягла 11,66%, що стало добрим приваблюючим сигналом і для зовнішніх інвесторів – обсяги ОВДП у власності нерезидентів з середини квітня по середині липня зросли на 10 млрд грн.
А після нещодавнього підвищення облікової ставки НБУ до 8% (що нібито має антиінфляційний ефект) неминуче зростуть ставки на міжбанківському ринку (до 6,5-7%) і ще стрімкіше для реального сектору (принаймні на 2-3 п.п.), надалі погіршуючи конкурентоспроможність виробництв.
Будь-який економіст-першокурсник знає, що жорстка обмежуюча фіскальна політика супроводжувана жорсткою монетарною безумовно веде до погіршення макроекономічного середовища (підвищення процентних ставок та інфляції) і пригнічення економічної діяльності. Проте, звичайно, наша влада не належить до категорії першокурсників. Що лише підтверджує сумніви в економічному відновленні до кінця року.
