Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський у коментарі часопису «Новое время» розповів про позитивні та негативні наслідки перемир’я на Донбасі.

Можливо, були люди, які покладали якісь особливі надії на перемир'я, але більшість серйозних експертів досить скептично поставилися до підписаного в Мінську протоколу.

Так, перемир'я необхідне, але виключно для відновлення сил наших солдатів. Припинення вогню дасть нам можливість підняти моральний дух бійців на передовій, забезпечити перегрупування сил і постачання української армії необхідною зброєю. Крім того, ми дістанемо можливість обмінятися полоненими і заручниками, вивезти поранених і полеглих, а також забезпечити хоч якесь надходження гуманітарної допомоги до пострадалих. Лише це.

Усі інші пункти, які мають довготривале значення, зокрема стосовно державного устрою, особливого статусу підконтрольних бойовикам регіонів і статусу російської мови — це цілі, які неможливо виконати в рамках нинішнього припинення вогню. Втім вони і з'являтися в цьому протоколі не повинні були: це лише дезорієнтує як внутрішню, так і зовнішню аудиторію і, крім того, сіє недовіру до влади.

Свою мету припинення вогню вже виконало. Відбувається обмін полоненими, армія збирається з силами. Розраховувати на більше нема сенсу. Втім і українські війська, і терористи прекрасно розуміють, що перемир'я тимчасове, і коли воно буде порушене, війна продовжиться.

Отже, зараз перед Україною стоїть завдання — витримати цей натиск вже за участю регулярних військ Росії. Крім того, великі надії, як і раніше, покладаються на західні санкції.

У цьому плані перемир'я мало негативний ефект — воно дезорієнтувало Захід, який вже погодився нам допомогти. Питання в тому, якої допомоги ми просимо — у проведенні переговорів або ж в обороні. Думаю, перемир'я зіграло не останню роль в тому, що ЄС поки що вирішив відкласти новий етап санкцій.

Водночас залишається надія на військово-технічну допомогу Заходу. Але не потрібно так широко це рекламувати. Подібні переговори носять конфіденційний характер, і жоден дипломат не скаже заздалегідь, мовляв, ми надамо Україні військово-технічну допомогу, адже це досить чутливе зовнішньополітичне питання.

Скажімо, Німеччина надала допомогу курдам лише тому, що це недержавний суб'єкт, який воює з таким же недержавним суб'єктом. А ось якби противником курдів була держава, ставлення було б абсолютно іншим. Адже надаючи допомогу одній або іншій стороні, можна створити вельми небезпечний прецедент. Надав би Захід допомогу Україні, Росія відразу ж отримала би повне право заявити: «А чому ми не можемо допомогти Башару Асаду в Сирії?». Якщо ж Захід, наприклад, допоможе сирійським повстанцям, РФ відкрито і з упевненістю у своїй правоті повезе допомогу тим же бойовикам на сході України. Міжнародне право не дає однозначної відповіді, тому подібні переговори до певного часу ведуться конфіденційно і сповіщаються лише за результатами.

Саме цим пояснюються спростування країн, про готовність яких постачати нам зброю заявив Луценко. Зауважте, всі вони носили фактичний характер: «Наразі ми такої допомоги не надаємо». Ні слова про те, що вони не готові надати її надалі. Це пташина, дипломатична мова, яку потрібно вміти читати між рядків.