Конфліктність цінностей і інтересів США і Китаю, а також посилення конкуренції між ними у різних сферах, втягуватиме у можливі протистояння практично всі країни світу
Народна мудрість засвідчує, що при спробі одночасно всидіти на двох стільцях, ще нікому не вдавалося всидіти хоча б на одному. Вочевидь, наші політичні лідери з цього приводу переконані, що їм все ж вдасться.
В одному з нещодавніх ток-шоу міністр закордонних справ назвав «простою» модель партнерства — США політичний, а Китай економічний партнер № 1 для України. Якщо проігнорувати те, що у глобалізаційну епоху практично неможливо відокремити політичні та економічні інтереси, то така позиція могла б вітатись. Однак, замість вітання напрошується (принаймні) чергове розчарування.
Зрозуміло, у посткоронавірусний період саме США і Китай — країни з найбільшими економіками — матимуть визначальний вплив на глобальні і національні процеси. Конфліктність цінностей і інтересів США і Китаю, а також посилення конкуренції між ними у різних сферах (політичній, безпековій, економічній), втягуватиме у можливі протистояння практично всі країни світу, часто вимагаючи від останніх вибору складних альтернатив для дотримання власних інтересів чи отримання вигод (або зменшення втрат). В умовах слабких інститутів (що характерно для висхідних країн, у тому числі України) та ігнорування того, що через торговельну та економічну експансію відбувається просування стратегічних політичних інтересів, вказані протистояння матимуть критичний характер.
Саме для України політичний вимір економічних рішень і економічних партнерів може виявитись вирішальним. Слід пам’ятати, що на міжнародних форумах, де розглядаються життєво важливі для України питання, США і європейські партнери виявляють послідовну підтримку Україні. Китай же часто займає далеко не проукраїнську позицію, насамперед у питаннях протидії російській агресії чи різноманітних гуманітарних аспектів. Для Китаю найчастіше характерною є «нейтрально-відсторонена» позиція при голосуванні різних питань, ініційованих Росією стосовно України. Чим фактично підтримується російське бачення. Чи можна це ігнорувати?
Експорт України до Китаю — це переважно аграрна і харчова продукція
При посиленні геополітичних протистоянь між США і Китаєм, у тому числі, запровадженні взаємних санкцій, обмежень, заборон, Україна змушена буде однозначно визначитись у рівні наслідування головного партнера. Звичайно, тут сумнівів не повинно бути — саме від США сьогодні визначально залежить життєздатність України.
У такому випадку перед країною постають ризики втрат економічної вигоди від послаблення економічних контактів з Китаєм. Наскільки ж критичними будуть такі втрати? Досвід економічної переорієнтації України від Росії після започаткування агресії у 2014 році на ринки ЄС сьогодні має стратегічне значення та стосується нових викликів, пов’язаних із вірогідним прискореним перерозподілом глобальних впливів. Свого часу, коли вирішувалась доля інтеграційної політики України — до ЄС чи СНД (2012−2013рр.), були представлені численні «аргументи» того, що послаблення (у той час про розірвання не могло бути мови) зв’язків з СНД загалом і Росією зокрема призведе до краху української економіки.
Однак, насправді, ситуація виявилася зворотною, і є підстави стверджувати, що саме розірвання залежності, відрив України від «газової голки» Росії сприяли становленню у країні більш відкритих і зрозуміліших правил гри, покращенню умов входження вітчизняного бізнесу у європейські ринки. Утворення ж зони вільної торгівлі України з ЄС не стало чинником пригнічення українського виробництва. Радше навпаки, зорієнтованість на європейські ринки допомогла Україні стабілізувати зовнішній сектор і сприяла прискореній трансформації експортної спроможності — вже у 2019 році експорт до країн ЄС-28 склав $20,8 млрд, перевищивши на 24% відповідний показник 2013р. (останній рік перед агресією, коли угоди ЗВТ не існувало), і це з врахуванням втрат, зумовлених російською агресією (загальні втрати України від загарбання Росією частини України склали близько 40% наявного на той час експортного потенціалу).
Сьогодні є підстави стверджувати, що потенційні втрати від послаблення економічних контактів між Україною і Китаєм, не будуть критичними для вітчизняної економіки. Так, у 2020-му при загальному експорті товарів України обсягом $49 млрд, експорт до Китаю склав $7 млрд, або лише 14% загального. Якщо ж звернутись до 2013-го (останній рік перед агресією), то при загальному експорті $63 млрд експорт до Росії складав $15 млрд (або 24% загального). Між тим, різке скорочення взаємної торгівлі України з Росією наступними роками, як вказувалось, стало навіть «оздоровчим» для українського економічного середовища.
Більше того, сьогодні масштаб потенційних втрат (від послаблення торгівлі між Україною і Китаєм) може виявитись і не помітним. Справа у тому, що експорт України до Китаю — це переважно аграрна і харчова продукція. На таку продукцію у найближче десятиліття попит буде стійким і навіть зростаючим. А тому й переорієнтація на нові ринки (зокрема, високо динамічних країн Південно-Східної Азії) може принести нові довгострокові вигоди.
Тому економічні інтереси не можуть бути альтернативою політичній зорієнтованості. Одним з улюблених побажань китайських представників є відокремлення політичних цінностей від бізнес-інтересів. Видається Україні, на високому дипломатичному рівні, не доречно впадати у плутанину політичних та економічних цінностей і пріоритетів.
Джерело:
