Чим є програма економії Яценюка і як вона функціонуватиме в реальному житті українців, в інтерв'ю мережевому виданню «Фром юей» розповів директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

— Пане Юрчишин, яка Ваша думка з приводу програми економії прем'єр-міністра Яценюка? Вона передбачає платну медицину, освіту, зниження пільг і фінансування з бюджету — чи правильно це робити в умовах кризи в країні?

Насамперед потрібно зрозуміти, що грошей не вистачає на всі потреби, але тут треба відразу відзначити, що те, на чому можна заощадити за рахунок якихось ресурсів (а також ті ресурси, які ми збираємося витрачати), — все це сьогодні вимагає дуже ретельного контролю.

Зараз йде дискусія довкола змін до бюджету і до Податкового кодексу, тому що в них є багато проблемних позицій, але я бачу, що питання ефективності державних податків — це найголовніше. Тому що в умовах браку ресурсів саме від того, куди і яким чином ми їх спрямуємо, залежить бюджетна й економічна політика.

Тобто перше, що зараз потрібно економіці України в цій ситуації — це дуже «прискіпливий» контроль, причому як внутрішній, так і зовнішній. Сьогодні ми вже отримали близько 8 млрд. доларів всіляких фінансових ресурсів з-за кордону, і прем'єр-міністр повинен дуже чітко відстежувати, куди вони пішли. Не просто сказати, що «ми отримали вісім мільярдів доларів, а за зовнішніми боргами виплатили дев'ять», а конкретно показати, на які потреби пішли ті чи інші гроші, тобто потрібна розумна деталізація.

Те ж саме стосується і внутрішніх ресурсів — не просто сказати, що «ми відправляємо 10 млрд. гривень», а чітко вказати, яка частина з цих грошей передбачена на заробітну плату, яка частина передбачена на закупівлю нового устаткування і т. д. Лише після цього буде видно, наскільки дійсно працює чи не працює режим економії.

Стосовно речей, які безпосередньо пов'язані з платними чи з безкоштовними послугами, то передусім все-таки держава повинна забезпечити мінімальний набір медичних послуг. Не може бути так, що всі, починаючи від найбіднішої бабусі-пенсіонерки і закінчуючи Президентом, перед тим, як йти до лікарні, зобов'язані ще і заплатити. Тому потрібно визначитися, з чого складається мінімальний набір послуг: це може бути як безпосередньо огляд лікаря, так і деякі ліки, які дійсно вкрай необхідні. Це вкрай необхідно, тому що не можна у важкі часи кидати людей напризволяще.

Дещо менше це стосується й освіти. Треба чітко дати зрозуміти, який рівень освіти фінансується державою, а який за рахунок місцевих органів влади. І коли ці моменти чітко визначать, тоді можна буде говорити про економію.

— Пане Юрчишин, програма економії Яценюка суперечить Конституції, що визнає і сам прем'єр-міністр. Після її анонсування через це здійнявся шквал критики, але якщо бути відвертими, то ця програма вперше за всю нашу незалежність наблизила Основний закон в нашому реальному житті. Чи не так?

Як би там не було, але та ж бабуся могла піти до поліклініки, знаючи, що її оглянуть і випишуть їй найдоступніші ліки. Не можна сказати, що платні послуги були тотальними. Так, за більш спеціалізований огляд і дорожчі ліки треба було платити. Але все-таки базові послуги мають бути загальнодоступними, від цього не слід відходити. Тому про це треба говорити і пояснювати людям.

Я, до речі, сподіваюся, що всі ці моменти будуть передбачені і податками, і функціональними повноваженнями, які лягатимуть на установи охорони здоров'я або на політику у сфері охорони здоров'я. Необхідно, щоб люди знали і розуміли, що їх не залишать принаймні без першочергових заходів медичної підтримки.

— Василю Володимировичу, які дивіденди, на Вашу думку, у найближчі два-три роки принесе ця програма?

Спочатку я говорив, що має бути повний контроль за витратами. У деяких країнах податки досить високі, але люди законослухняні, вони свідомо їх сплачують, тому що вони точно знають, що те, що у них забирають, повернеться їм, і те, що людям було передбачено надати за ці гроші, вони отримають. У цивілізованому світі якщо люди платять за те, аби на їхній вулиці світили ліхтарі, значить, вони там світитимуть, тому що кожен знає, на що йдуть гроші, і може легко це перевірити.

Тому якщо нам дійсно вдасться запровадити чітку систему — чи це буде бюджетна економія, чи цільове фінансування, або це буде пов'язано з монетизацією тих чи інших пільг — тоді не треба буде порушувати питання: «Що буде?».

І податки надходитимуть відповідним чином, і фінансування буде значно зрозумілішим і прозорішим. Як тільки запрацює елемент довіри громадян до влади, як тільки економіка почне «одужувати» — відразу можна буде розраховувати на те, що сфера соціальних послуг почне якнайкраще виявляти свої позитиви, тому що обов'язково при економічному зростанні зростають і додаткові гроші. Якщо є чіткий і зрозумілий контроль, то зрозуміло, як використовуються ці гроші, легко перевіряються механізми їхнього використання. І ці гроші вливатимуться і в соціальну сферу, і на підтримку економічної діяльності, і в різноманітне спеціальне фінансування, пов'язане або з виробництвом, або із соціальною підтримкою громадян і т. д.

Тому в цьому контексті, можливо, і не варто чекати, що за два-три роки відбудеться економічне зростання і з'являться гроші, але треба відпрацьовувати механізми контролю і ефективності зараз, а потім все відбудеться автоматично. Ми ж все-таки сподіваємося, що ця криза рано чи пізно закінчиться, а якщо механізми контролю працюватимуть, то закінчення кризи, швидше за все, виявиться у розширенні фінансування соціальної сфери, тому що це все-таки пріоритетна сфера.

Добробут народу визначається саме соціальною сферою. Зростання ВВП на 5 % — це величина абстрактна, а якщо бабуся зможе отримати, хай і невелику, але реальну допомогу без того, щоб вистояти в черзі півдня і не отримати належних послуг, — це вже зовсім інше.

— Пане Юрчишин, чи не вийде так, що в Україні (хай і неконституційно) буде офіційно платною медицина, освіта, але через корупцію буде встановлена неофіційна плата, яка була раніша при всьому безкоштовному?

Давайте розберемося. Перший момент — чому люди доплачують? Тому що вони не впевнені в тому, що їм нададуть навіть мінімальну належну допомогу або послуги. Тому ми повинні чітко знати, які послуги нам повинні надаватися за ці гроші. А потім вже дивитися: хтось буде задоволений цим рівнем послуг і не доплачуватиме, а хтось, можливо, вважатиме, що йому потрібне більш спеціалізоване обстеження, тоді він може звернутися не в районну поліклініку, а в спеціалізовану, де заплатить більше.

Другий момент — я відносно спокійно ставлюся до такої «вдячності». Я не вважаю, що це хабарі. Я не хотів би розглядати ті невеликі доплати, які люди роблять, як хабарі. Я думаю, що просто люди відчувають необхідність якимось чином активніше підтримати контакт зі своїм лікарем, якщо говорити про медицину.

Мені здається, те, що відбувається у владі, в ухваленні рішень, у зловживаннях повноваженнями — це головна проблема. Якщо ми тут досягнемо хоча би мінімальних успіхів, то хвиля неприйняття корупції зверху дійде і до низу. Не може бути так, що вгорі корупція, а внизу все добре. Якраз тут все дуже чітко — треба починати з голови. Тому якщо буде наведений лад у владі, то це дуже легко перейде і на нижчі рівні.